Постійні «тривожні» обстріли військами сепаратистів території, підконтрольної ВСУ, відбуваються практично щодня. А останнім часом ще й помітно збільшилися. В попередньому матеріалі ми вже подавали статистику обстрілів: за всю історію конфлікту в напрямку українських військ полетіло близько 440 вагонів боєприпасів.
Саме «в напрямку». Обстріли найчастіше носять неприцільний характер і часто направлені в райони, де українські війська просто недостатньо зосереджені, щоб ця «артпідготовка» себе окупала як за грошима, так і за зусиллями.
З чисто військової точки зору це просто високооплачувана нісенітниця. Від цього вогню гине менше українських солдатів, ніж від нещасних випадків, не кажучи вже про підриви на мінах. При цьому витрати - колосальні. Більше того, такий «обсяг робіт» просто кричить, що працює «військторг»: «віджаті в укрів» боєприпаси закінчилися б ще рік тому (та й використовувалися б набагато економніше).
Коли цифри говорять самі за себе: навіщо Кремль рве жили на Донбасі?Постійні обстріли з боку бойовиків на Донбасі мають на меті політичні або навіть політико-дипломатичні цілі. Така стратегія передбачає зрив Мінських угод, причому саме українською стороною.
Але чому «воєнторг» викидає такі гроші у трубу (точніше, у ствол і в чисте поле) тоді, як, наприклад, на соціалку та гуманітарну допомогу тому ж таки населенню окупованих територій постійно не вистачає? Та за ці гроші можна було б відновити всі зруйновані та розграбовані за останні півтора року підприємства, не те що купити любов місцевих бабусь дармовими продпаями. Хіба це не логічно: підняти рівень життя населення на контрольованій тобою території, знизити розрив між нею та рештою України, переконати, що у «республік» є якесь майбутнє?
Але ні. Всі гроші йдуть на війну. Заводи - навпаки, розбираються й вивозяться в Росію, як донецький «Топаз». Або зупиняються, як «Стирол» у Горлівці. Або не відновлюються після руйнування, як Ясинуватський машинобудівний. Або частково зупинені, зачасту перетворені в ремонтні цехи для військової техніки, як Стахановський вагонобудівний. Або тихо розпилюються на металобрухт, як «Луганськтепловоз». Тут і дурному буде зрозуміло: перспективи у населення «республік» не дуже райдужні. А тим часом мільярди пролітають у них над головами і б'ються об землю за декілька кілометрів від українських блокпостів.
Окремо зауважимо, що не тільки Донбас - Крим, який мріяв про статус «вітрини» РФ, уже котрий тиждень сидить у романтичній атмосфері при свічках. Там би теж не завадили кошти. Але й там освітлюються, у першу чергу, військові об'єкти, що розрослися, як гриби після дощу, а місцеві жителі – за залишковим принципом.
Оскільки такі масовані обстріли тривають вже більше року, очевидно, що це не «перегинання палки на місцях», а спланована політика. Значить, так розставлені пріоритети: благополуччя місцевого населення Донбасу й навіть його проросійські симпатії організаторам «воєнторгу» потрібні набагато менше, ніж постійні обстріли українських позицій.
Те, що населення та інфраструктура - не в пріоритеті, демонструє лише те, що і так давно відомо: Росія не розглядає інтеграції Донбасу. Відновлювати його, за планом, муситиме Україна. Саме тому Кремлю та його партнерам в керівництві «республік» просто не цікаво, чи залишаться на Донбасі заводи. Це будуть вже не їхні проблеми.
Але навіщо витрачатися на тривожний вогонь?
Бойовики продовжують нарощувати кількість обстрілів у зоні АТОМайже 50 разів російсько-сепаратистські найманці відкривали вогонь в зоні проведення АТО впродовж минулої доби.
Відповідь може бути очевидна лише при розгляді цієї війни як гібридної, у якій основною метою виступає не військова міць ворога, а його психологічний стан – причому в населенні, в «електораті», навіть більше, ніж у самих військах. Постійні новини про обстріли, про одного-двох загиблих щотижня, створюють психологічний тиск на й без того невротизованого українського глядача, читача та виборця. Створюють думку про те, що перемир'я - шкідливе, потрібно відмовлятися від Мінських угод і наступати. Ясна річ, що в такому разі жертв уже в перші дні буде більше, ніж за минулий рік - але маси рідко бувають раціональними.
Простіше кажучи, всі ці гроші, снаряди та людино-години витрачаються на досягнення політичної мети: можливості «повісити» на Україну зрив Мінського процесу. Це дасть можливість говорити про зняття з РФ санкцій, і тоді всі ці витрати дуже швидко окупляться, а 2016 рік, можливо, не стане для російської економіки переломним, як передбачає міністр фінансів РФ Силуанов.
За таких умов дії фактичного командування ВС «ЛНР» і «ДНР» перестають здаватися безглуздими. Дійсно, для розгойдування українців на зрив «Мінська» це єдино можлива тактика.
Інша річ - що зрив Мінська виллється у величезні жертви для населення Донецької та Луганської областей по обидва боки лінії розмежування. Але в цьому вся принадність такого роду воєн: втрати нестимуть жителі Донбасу, незалежно від політичних переконань, а вершки у вигляді зняття санкцій зніме Москва. Тому план, по суті, є безпрограшним.
Але лише за умови, що українці піддадуться на провокацію.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»