План «Б», або Яку стратегію готує команда Президента у разі зриву Мінських домовленостей

Українська влада намагається будь-що знайти нові формати вирішення конфлікту на Донбасі. І, здається, керівництво країни готується до тривалого процесу боротьби за відновлення територіальної цілісності України.

«Хочеш миру – готуйся до війни». Відомий вислів давньоримського історика Корнелія Непота в черговий раз став актуальним і для сучасних українських реалій. За останній рік багаточисельні спроби «мирних перемовин» із сепаратистами зазнали невдач. Українська влада, поступово озброївши та налагодивши постачання Збройних сил, намагається будь-що віднайти нові формати вирішення конфлікту на Донбасі. І, здається, нинішнє керівництво країни готується до тривалого процесу боротьби за відновлення територіальної цілісності України.

Останні кілька тижнів ознаменувалися трьома стратегічними рішеннями та заявами, ініціатором яких став Президент Петро Порошенко. По-перше, цими днями Президент передав на розгляд Верховної Ради остаточний варіант змін до Конституції щодо децентралізації. Цей крок – черговий сигнал для Заходу про готовність української сторони зробити все, аби на Донбасі запанував мир, адже в проекті змін до Основного закону в перехідних положеннях пропонується закріпити норму про те, що самоврядування у Донецькій та Луганській областях буде регулюватися окремим законодавством. Цей крок експерти та журналісти вже встигли охрестити «особливим статусом» для Донбасу: на його запровадженні нібито наполягають західні партнери, зокрема, вдатися до таких конституційних змін рекомендували у Венеціанській комісії. Сам Президент спростував таке тлумачення конституційних змін щодо вирішення конфлікту на Донбасі. «У перехідних положеннях йдеться про те, що вводиться специфічне самоврядування в деяких територіальних одиницях на підставі вже ухваленого закону, який визнаний усіма, в тому числі учасниками Мінських переговорів», – заявив Порошенко.

Втім, бойовики не оцінили шляхетних прагнень української влади. Останні кілька тижнів обстріли українських позицій із забороненої Мінськими домовленостями зброї лише посилилися. Більш того, за інформацією Антитерористичного центру СБУ, сепаратисти добре озброєні, проводять регулярні тактичні навчання і стрільби. Усе говорить про те, що формат Мінських домовленостей, якому намагається слідувати українська сторона, бойовиками нехтується. А значить, не виключається можливість подальшого збройного протистояння та дестабілізації ситуації в регіонах. Тож не дивно, що в Адміністрації Президента прораховують й інші стратегічні кроки щодо реакції у відповідь.

У інформаційному вирі залишилася непоміченою красномовна заява, яка пролунала з вуст Президента наприкінці червня в інтерв'ю італійському виданню Corriere della Sera. В ній Петро Порошенко спрогнозував, що Україна таки може вступити до НАТО, але для цього їй потрібно 6-7 років. «Щоб приєднатися до НАТО, ми повинні відповідати низці вимог. Ми працюємо над реформами всередині країни, в економічній, соціальній, адміністративній сферах. Це буде довгий процес: це займе щонайменше 6-7 років. Коли ми будемо готові, ми будемо скликати референдум, щоб запитати народ України, чи повинні ми входити в НАТО, чи ні», – заявив Порошенко. Глава держави вже неодноразово говорив про те, що самотужки протистояти сепаратистам, за якими стоїть підтримка однієї із найсильніших та найбільших армій світу – Росії – вкрай важко. Саме тому, за словами Президента, Україна готова до тривалих перемовин з метою вирішення конфлікту мирним шляхом.

Однак цього разу Україна вдалася до превентивних дій, які дозволяють шукати альтернативні способи мирного врегулювання конфлікту на Донбасі у разі остаточного зриву формату Мінських домовленостей.

Українська влада намагається будь-що знайти нові формати вирішення конфлікту на Донбасі. І, здається, керівництво країни готується до тривалого процесу боротьби за відновлення територіальної цілісності України.

Цими днями Президент підписав зміни до закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». Українська влада подає сигнал готовності до введення миротворчих місій на територію конфлікту у Донецькій та Луганській областях. Крім того, важливість і своєчасність даного закону полягає у попередженні аналогічних дій з боку Росії, яка вже неодноразово натякала на можливість введення свого миротворчого контингенту на територію Донбасу. Раніше українська сторона висловлювала позицію з приводу введення миротворців у форматі поліцейської місії Євросоюзу у рамках мандату Радбезу ООН. Поки що основні геополітичні гравці в ЄС – Німеччина та Франція – уникають вирішення питання у даній площині. Вочевидь, українська влада робитиме ставки на позицію інших союзників у Європі, зокрема, Польщі, країн Балтії та Великобританії. У миротворчій місії можуть взяти участь військові підрозділи з Канади. В останню чергу у врегулювання конфлікту таким методом долучатиметься США.

Крім того, варто зазначити, що міжнародна миротворча місія – не панацея вирішення конфлікту. У нинішній системі світової безпеки знайти рішення проти агресивних дій супротивника із метою геополітичного ствердження – вкрай важко. Росія за допомогою сепаратистських утворень «ДНР-ЛНР» спробує якомога довше тримати в напрузі увесь східний регіон України. Першопочатковий задум – за допомогою вже внесених конституційних змін домогтися автономного статусу квазідержавних утворень Донбасу у складі України і блокувати будь-які євроінтеграційні ініціативи влади, весь час загрожуючи збройним конфліктом. Якщо цю стратегію вдасться переломити, тоді Росія залучить свій «миротворчий контингент» за прикладом подій в Абхазії влітку 2008 року. Тоді РФ ввела свої війська на територію Грузії нібито для підтримки сепаратистських рухів та з метою «змусити грузинську владу до миру». Після чого Держдума визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, а представники Росії заблокували рішення ООН про продовження миротворчої місії, яка діяла на цих територіях ще з 1993-го року.

У разі, якщо західні партнери України та весь цивілізований світ не пристане на план «Б» української влади щодо можливості введення міжнародної миротворчої місії, українські території на довгі роки залишаться «сірою зоною» перманентного конфлікту та джерелом подальших геополітичних загроз з боку непокараної Росії.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»