Мистецтво думати над питанням. Віктор Трегубов про дипломатичні відносини з Росією

Віктор Трегубовжурналіст, блогер

Розривати дипломатичні й консульські відносини з Росією або не розривати? Оголошувати воєнний стан або не оголошувати? Чи вистачить «особливого періоду»? Називати АТО війною або не називати? Чи називати, але неофіційно? Вимагати від усіх російських артистів підписувати папери про визнання територіальної цілісності України чи не вимагати? А, може, краще просто чорний список скласти? Або білий список?

Автор цих рядків довго не міг для себе сформулювати, що ж йому третій рік муляє око у всіх цих – справедливих і своєчасних – дискусіях. Як це часто буває, одного ранку потрібне формулювання прийшло в голову саме. Ці теми обговорювати можна і потрібно. Але те, як ми ведемо це обговорення, пригнічує. В цьому матеріалі не буде відповідей, але буде дуже багато запитань.

Занадто багато хто обговорює теми війни та держбезпеки приблизно так само, як обговорювали би сварку між коханцями. «А він такий що, квіти забув? Козел! А ти наступного разу слухавку не візьмеш, нехай помучиться!». У таких схемах причина чіпляється за наслідок зв'язкою «чому? – тому що». Я зроблю те-то чому? Тому що мені зробили те-то.

Коли ми обговорюємо введення воєнного стану, ми не повинні обговорювати, як жорстоко нас образили і у відповідь на які злодіяння ми це будемо робити. Ми повинні обговорювати, які будуть наслідки цього кроку. Будуть ці наслідки вигідними чи ні? Які це нам дасть надбання і які ризики з ними пов'язані? Як це позначиться на бойовому дусі військ, як буде реалізовано на практиці, що говорить наше законодавство про воєнний стан, які зміни він привнесе в життя кожного громадянина і чи готові громадяни до нього (наприклад, чи припаде їм до душі ідея віддавати особистий автотранспорт військовим на першу вимогу?).

Ми оголосимо воєнний стан! Чому? Тому, що воюємо. І назвемо АТО війною! Чому? Бо війна ж. І розірвемо дипломатичні й консульські відносини. Чому? Тому що так прийнято при війнах... І нехай артисти підписують, бо...

Але в міжнародних відносинах – навіть коли мова йде про мирний час, а вже під час війни й поготів, діє логіка гри без правил. «Чому? – тому що» замінюється на «щоб що? – заради чого?».

Розумієте різницю?

Коли ми обговорюємо введення воєнного стану, ми не повинні обговорювати, як жорстоко нас образили і у відповідь на які злодіяння ми це будемо робити. Ми повинні обговорювати, які будуть наслідки цього кроку. Будуть ці наслідки вигідними чи ні? Які це нам дасть надбання і які ризики з ними пов'язані? Як це позначиться на бойовому дусі військ, як буде реалізовано на практиці, що говорить наше законодавство про воєнний стан, які зміни він привнесе в життя кожного громадянина і чи готові громадяни до нього (наприклад, чи припаде їм до душі ідея віддавати особистий автотранспорт військовим на першу вимогу?). Ця дискусія можлива, вона потрібна й цікава. Але занадто багато учасників обговорення навіть не хочуть так ставити питання. Нас образили – значить, оголошуємо. А там подивимося.

Аналогічно – про назву конфлікту. АТО або війна? На передку питання так не стоїть, оскільки найменування конфлікту не впливає на траєкторію польоту снаряда. Але це може бути важливо, з одного боку, для мирного населення – щоб розуміти, в якому режимі живемо, з іншого – для дипломатичних кіл (різні типи конфлікту припускають різний статус сторін, а з третього – для правоохоронних структур (вважати спійманих бойовиків терористами або все ж поширювати на них положення Женевської конвенції про військовополонених?). Потрібно скласти «за» і «проти». Для початку – хоча б їх сформулювати!

Дипломатичні і консульські зносини? Символічний ляпас проти можливості захищати наших полонених безпосередньо самої нашій країні (у випадку розриву це доведеться робити іноземним послам і консулам).

Дипломатичні і консульські відносини? Символічний ляпас проти можливості захищати наших полонених безпосередньо самій нашій країні (за розриву це доведеться робити іноземним послам і консулам).

Вимога до всіх російських артистів, що в'їжджають в Україну, символічно плювати в портрет вождя? В оригінальному законопроекті були слабкі місця, які робили його виконання в принципі малореальним (потрібно було б, наприклад, звертатися до кожного артиста, що знявся в фільмі, для ухвалення рішення про демонстрацію фільму). Можна переписати: нехай, наприклад, визнання поваги до територіальної цілісності України підписує, скажімо, кожен музикант, що в’їжджає, і тільки. Але тоді потрібно розуміти: на практиці це закриє дорогу в Україну всім російським музикантам. Його підписання загрожує для них занадто великими проблемами на батьківщині. Ми готові відмовитися від усіх без винятків? Тоді так, крок виправданий. Не готові? Тоді краще вимагати від МЗС, Мінкульту та СБУ не впускати тих, хто вже засвітився в неповазі до територіальної цілісності нашої країни.

Аналогічний підхід потрібно застосувати до всіх питань. Закриття кордонів, введення віз, викопування ровів з крокодилами... Потрібно, в першу чергу, дивитися, як це позначиться на нас. Чи буде в підсумку шкірка коштувати вичинки, і, якщо так, то як краще провернути справу?

Давайте все-таки підростемо й почнемо говорити не про причини, а про наслідки. Наше становище й так занадто хитке, щоб дозволяти собі не думати наперед.

Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»