Лови критичний момент. Колонка Віктора Трегубова

Віктор Трегубовжурналіст, блогер

У стародавніх греків було слово «кайрос» та однойменне божество. Слово означало сприятливий час, ту саму щасливу мить, коли «і палиця стріляє». Час, який випадає лише зрідка й, упіймавши який, можна зробити щось неймовірне. Божество, відповідно, сприяло таким щасливим випадкам. В англомовних країнах ще іноді використовують слово «моментум» – у значенні моменту, який краще не впускати.

Ми живемо в страшний час. У лютому 2014 року вбили сотню кращих із нас, в наступні роки вбили тисячі. Проти нашої держави кинули тарифні бомби та газові зашморги, дипломатів та бандитів, задіяли куплених політиків та засланих бізнесменів. Дали відмашку лояльним попам і грошей всій когорті доморощених україноненависників – від зірково-молоткастих рукоблудів до прихильників сто років як дохлої імперії. Зрештою, просто відправили війська – і звичайні, і інформаційні. Машина, яка мала нас розчавити, терпляче збиралася роками, на неї пішли величезні обсяги грошей і ще більші – праці.

Вона все ще пре на нас буром, але вже забуксувала.

Саме тому в нас зараз кайрос. Той самий момент, коли тільки й можна щось змінити.

Політичне кумівство: хто кому кум і сват в українській політиціЖурналісти «Слова і Діла» вирішили візуалізувати матеріал головного редактора сайту «Еспресо.TV» Сергія Руденка, який склав список некровних зв'язків в українській політиці.

Головним ворогом України завжди були сусіди, а невід'ємні, взагалі-то, якості самих українців: відсталість, лінь, кумівство, принцип «моя хата з краю» й сприйняття законів і правил як неприємних перешкод, обійти які – доблесть. Ці якості вигодували всю ту цвіль, всю ту омелу, що висмоктувала соки з нашої країни. Ми самі породили корупціонерів і дали їм запросити в країну прямих агентів супостата, ми самі десятиліттями терпіли пропаганду знищення нашої ж країни з вишівських кафедр, зі студій телеканалів, із трибуни власного парламенту. Під чуйним керівництвом своїх демонів, у напівдрімоті самозаспокоєння «якось та й буде», до 2013 року ми підійшли до краю прірви. Врятувало нас лише те, що ворог, зрадівши, дав нам добрячого копняка, а ми зуміли не лише втриматися, а й рефлекторно здати назад. Поки він нас продовжує зіштовхувати, ми продовжуємо відповзати. Такий вже у нас характер.

Треба сказати «дякую двічі».

Перша подяка – ворогові. Без нього ми б так і не прокинулися. Без нього ми б так і не вперлися і не поповзли в зворотному напрямку, поки не стало б надто пізно.

Друга подяка – нашому почуттю протиріччя, нашій здатності в критичний момент зібратися й дати відсіч ворогу.

Власне, саме тому ми маємо ловити критичний момент. Використовувати той час, поки ми ще зібрані та сердиті. Поки нас не розтягнули по різних кутах внутрішні чвари, поки страх ще сильніший за лінь, поки постійна загроза не дає нам згадати про болячки, образи та капризи. Поки хоча б активна частина українців вважає за краще обряд чистки кулемета обряду копання картоплі й поки у нас з вами ще вистачає часу та натхнення, щоб бути цією найактивнішою частиною українців.

Наша проблема не в тому, що завтра в Штатах може перемогти Трамп, а в Німеччині – Штайнмаєр. Наша головна загроза – те, що ми самі не можемо жити в стані постійного «напоготові».

Тому нам треба встигнути зробити якомога більше, поки ми ще здатні на багато що. І поки війна ще може списати багато в очах тих наших сусідів, чия думка нам цікава.

Ми маємо встигнути почистити країну від агентів ворога. В нас не має бути антиукраїнських політсил, в нас не має бути антиукраїнських телеканалів, в нас не має бути антиукраїнських церков.

У тих, хто виступає проти самого існування нашої країни, має бути лише одне право – на безперешкодну еміграцію. Ці рядки прозвучали б занадто жорстко в мирний час. Ура й викусіть – зараз не таке.

Ми має встановити стандарти для політиків. Демократія має свої вади: не ми, так наші співгромадяни рано чи пізно дають дорогу на Олімп солодкоголосому злодію. Ми маємо заздалегідь подбати про те, щоб це не стало смертельним для країни.

Парламентський сезон на низькому старті: чого чекати від депутатів восени?За півтора місяці парламентських канікул у народних депутатів назбиралося чимало роботи: вони, зокрема, мають виконати ті обіцянки, які дали українцям ще до закриття четвертої сесії.

Ми маємо створити інститути. Поліцію та освіту, держзакупівлі та інфраструктуру, армію та суди. Щохвилини кожен волонтер, який лупає скелю старої системи незахищеною головою, попутно ловлячи плювки справа та зліва, хоче плюнути на все й повернутися до сім'ї. Нам потрібно встигнути, поки більшість з них ще женцть від себе ці думки.

Простіше кажучи, нам потрібно встигнути побудувати країну до того, як ми зневірилися в тому, що це можливо.

У нас не так багато часу, щоб змінити світ.