Наприкінці минулого тижня в публічну сферу виплеснулися неабиякі пристрасті, що киплять у надрах правоохоронної системи. Виплеснулися вони на сторінки соцмереж у вигляді прямих взаємних звинувачень керівників відомств. Суть в двох словах: Генпрокуратура нагрянула з обшуком в Національне антикорупційне бюро України, ті жорстко відповіли на це генпрокурору. На боці НАБУ проти свого шефа Юрія Луценка виступив антикорупційний прокурор Назар Холодницький. А Луценко парирував усім у властивій йому манері.
Така радість для будь-якої прокремлівської нечисті! Як не огидно, але в одному з ними доводиться погодитися – вони надзвичайно доречно цитують фрагмент байки Крилова: «коли в товаришів немає згоди, на лад їх справа не піде». Правда, вороги сильної України лише зловтішаються, а ми спробуємо розібратися: хто кого в чому звинувачує, чому і які методи використовує для вже не підкилимної, а відкритої боротьби. Її градус уже такий, що пахне відставкою... Холодницького. Поясню чому.
Фігурував, фігурував та не вифігурував
Мабуть, уперше конфлікт між юристами (хай вибачить нас пан Луценко) відбувається не стільки під приводом різних поглядів на одну проблему, скільки через те, що саму проблему кожен описує по-різному. Простіше кажучи – хтось із силовиків напевно бреше. Ось це вже точно нікуди не годиться. Отже, НАБУ нібито незаконно прослуховувало громадянина, який не був фігурантом кримінального провадження – так заявив генеральний прокурор України. Його заступник, керівник спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назар Холодницький стверджує: детективів НАБУ підозрюють у незаконному прослуховуванні саме фігуранта кримінального провадження. Послухайте, ну хоча б про це ви могли домовитися між собою, панове прокурори?
У ГПУ назвали причини обшуків у НАБУГенеральна прокуратура прокоментувала обшуки в Національному антикорупційному бюро України.
Яблука від яблунь падають недалеко, як відомо, тому і прес-секретарки ГПУ і НАБУ теж офіційно повідомляли пресі різну інформацію про одне й те ж саме. Прокурорствена дама Лариса Сарган заявила, що співробітники ГПУ таки провели виїмку документів в результаті обшуку. А ось керівник прес-служби НАБУ Дарина Манжура запевняє, що була лише спроба обшуку і нічого не вилучалося... За одну тільки цю брехню громадськості одна зі сторін (та, що бреше) повинна бути жорстко покарана! Чи дозволимо ми відповідальним чиновникам у нас на зарплаті брехати нам, громадянам України? Адже ось до чого дійшло: за однією інформацією, в НАБУ навіть викликали бійців спецпідрозділу СБУ «Альфа» (!), а за іншою – жодної «Альфи» там не було, зате доблесні силовики НАБУ не дали прокурорським провести незаконні дії (допомогли чарівні шкарпетки?). Ось, виявляється, як дорослі дядьки грають «у солдатиків» і ось де спецназ потрібніший, ніж в АТО – у коридорах влади в Києві! Це вже за межею, панове!
Звідки вуха ростуть
За версією НАБУ і його захисників, ГПУ напала на них зараз під приводом захисту нещасного прослуханого громадянина з метою скомпрометувати Бюро і не дати парламентаріям ухвалити вже схвалений антикорупційним Комітетом ВР законопроект про право НАБУ про просхуховування (за рішенням суду, зрозуміло, але самостійно – без звернення до допомоги СБУ). Взагалі дивно, звичайно – чому «довгі вуха» не «пришили» НАБУ ще на етапі створення Бюро? Між іншим, незалежний антикорупційний орган із хорошим слухом – це одна з вимог МВФ. На користь цієї версії говорить те, що як привід для «дружнього вогню» використали кримінальне провадження ще шокінскої епохи, від 22 квітня цього року. Назар Холодницький резонно у своєму гнівному пості в Facebook пише: «за чотири місяці можна було ґрунтовно дослідити всі обставини цього провадження, а не організовувати таке дійство, яке знижує і так вкрай низьку довіру суспільства до правоохоронних органів».
ГПУ проти НАБУ: соцмережі обговорюють обшуки прокуратури в Антикорупційному бюроОбшук ГПУ в Національному антикорупційному бюро викликав бурхливу реакцію користувачів соціальних мереж.
Свою позицію щодо суті конфлікту Юрій Луценко детально виклав у своєму Facebook, ми ж відзначимо лише найяскравіші тези. Найзворушливіша ось ця: «Не прикриваю жодного прокурора, навпаки за необхідності одягаю «своїм» зрадникам наручники». Іронія (або сарказм) ситуації в тому, що скандальне провадження стосується якраз «цукрового прокурора» – заступника прокурора Київської області Олександра Колесника (пам'ятаєте аферу з цукром зі складів «Аграрного фонду» в Черкаській області на більш ніж 300 мільйонів гривень?). Але кого ж прослуховувало НАБУ? Про це ніхто з учасників конфлікту не говорить. Правда, власних можливостей (а не тільки процесуального права) для знімання інформації (як офіційно називається прослуховування) НАБУ не має і за необхідності це робить для Бюро СБУ. Так ось в СБУ Луценко теж погрожує прийти, якщо раптом це тамтешній співробітник щось наплутав. Але при цьому той же Луценко повідомляє, що, власне, саме скандальну справу порушено за заявою... СБУ! Ви хоч щось розумієте? Я – ні.
Про грантоїдів і г***люїв
Що ж, органи й раніше недолюблювали одне одного. Про одвічну взаємну нелюбов КДБ і МВС відомо було в СРСР навіть простому обивателю, хоча публічну гризню, наприклад, Андропова з Щолоковим навіть уявити собі було неможливо (а вже як вони ненавиділи один одного!). Але ж тоді й війни-то жодної не було (крім кривавої бійні в Афганістані – ну так то СРСР виконував «інтернаціональний обов'язок» поза своїми межами, самому Союзу всерйоз ніхто не загрожував). Влаштувати публічне «мочилово» за відсутності в країні Президента, зате на тлі тривожних чуток про підготовлюваний великомасштабний наступ росіян на Україну – це верх політичної безвідповідальності.
До речі про політичну відповідальність. Чи може держчиновник, і навіть не перша особа, а прес-секретар публічно грубіянити представникам громадянського суспільства й навіть зачіпати керівників інших відомств? Може! Якщо це прес-секретар генпрокурора. У публічних постах на Facebook пані Сарган уже встигла пошпиняти керівників НАБУ і САП, та ще й назвати громадських діячів «грантоїдами». Це напевно камені в город Віталія Шабуніна та вчорашнього колеги Юрія Луценка по фракції «БПП» Сергія Лещенка. Припустимо, я їх теж вважаю такими, але я ж не є офіційним представником вищої посадової особи держави! І Україна – не Росія, а Лариса Сарган – не Марія Захарова («рот» російського МЗС), яка дозволяє собі нечувані за зухвалістю випади на адресу неугодних Кремлю російських і зарубіжних діячів.
Театр одного глядача
Конфлікт між правоохоронними органами старої формації і новоствореними антикорупційними органами був очікуваним, його навіть можна вважати неминучим. Особливо з огляду на те, наскільки розбалансовані й недосконалі закони: одні (старі) вже штопані-перештопані, інші – нові – сирі й вимагають значних доопрацювань. Але тут ще й багато незрозумілого (а значить, мотиви цього від суспільства намагаються приховати). Наприклад, навіщо відомство Юрія Луценка учинило саме публічний скандал, а не з'ясувало все по-тихому? Виявляється, він особисто попередив про обшук в НАБУ його главу Артема Ситника ще напередодні. А в день чи то обшуку, чи то його імітації Ситник, за його словами, просто попив у кабінеті кави з начальником департаменту ГПУ з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Володимиром Гуцуляком і передав йому особисто в руки необхідну довідку. І навіщо було посилати в НАБУ ще й новоспеченого заступника Гуцуляка – скандально відомого Дмитра Суса? Його звинувачують у замовних справах проти «нової генерації ГПУ» – Віталія Каська і Давида Сакварелідзе. Не кажучи вже про те, що економічний департамент Гуцуляка-Суса взагалі не має жодного стосунку до справ про прослуховування. Ну дійсно, вони б ще інспекторів у справах неповнолітніх прислали!
Ситник не став транслювати конкурси до НАБУ онлайнАртем Ситник провалив обіцянку вести онлайн-трансляції конкурсних відборів на посади в НАБУ.
Висновок напрошується тільки один: напевно всі ці дії – навмисні, з метою максимально роздути скандал. Тут ГПУ в ефективності не відмовиш – мета досягнута! Але головний глядач цього подання зовсім не ми, суспільство. Все це робилося для одного глядача – Глави держави. Свого часу ще його тезка – імператор Петро I – назвав прокуратуру «оком государевим». Зауважте – в однині. А що ж це буде, якщо таких «очей» (незалежних повноцінних органів) буде багато? Просто якась політична косоокість у государя може розвинутися! Здається, за задумом авторів сценарію й режисерів останніх скандалів усі правоохоронні «очі» повинні дивитися суворо в одному напрямку – заглядати в рот Президенту. А у антикорупціонерів вже й раніше були сутички з прокуратурою, зокрема, із заступником головного військового прокурора Костянтином Куликом. Мало того – в НАБУ сказали, що перевіряють інформацію про можливе незаконне збагачення попередника Юрія Луценка – Віктора Шокіна! Нечувана річ!
Хтось повинен піти
Тертя між ГПУ і антикорупціонерами виникало вже не раз. Одне з останніх непорозумінь – щодо затримання заступника міністра охорони здоров'я Романа Василишина. НАБУ, а разом із ним і САП обурилися тим, що справу веде «звичайна» прокуратура, а не вони. У спільній заяві НАБУ та САП ідеться, що посада затриманого належить до категорії «А», а злочин, за яким прокуратура Києва здійснює досудове розслідування, є корупційним. Тобто займатися ним повинні саме в НАБУ під процесуальним керівництвом САП. Це дійсно проблема, адже потім, у судах, справи цілком можуть розвалюватися через те, що досудове розслідування здійснювалося уповноваженим органом, при цьому неякісно, з істотними порушеннями вимог КПК України. Саме так і сталося в історії з мером Вишгорода Олексієм Момотом – його, затриманого на хабарі в 1 мільйон євро (!), суд пізніше відпустив саме з цієї причини. Ну і про яку боротьбу з корупцією в країні можна говорити за таких «успіхів»?
І все ж Юрій Луценко – досвідчений політик. Роздраконив свого молодого й гарячого заступника Холодницького, а сам потім написав у згаданому вище пості на Facebook примирливий пасаж: «цікаво буде подивитися на кульбіт агресивних обвинувачів ГПУ (яка, як їм здалося, відкрила війну з НАБУ) коли слідство ГПУ винним офіційно встановить НЕ працівника НАБУ». І таке дуже навіть може бути. Зате Холодницького, що називається, понесло: у своєму гнівному пості в тій же соцмережі він звинуватив генпрокурора в заступництві судді-хабарнику. Там є дуже різкі випади, наприклад: «Генеральний прокурор фактично став на захист пшонківских методів розслідування, в яких панує кумівство і позапроцесуальному порядок прийняття рішень в кримінальному провадженні». Дії свого шефа він назвав «ударом в спину». А про себе сказав: «але найголовніше я розумію, що за мною Закон і народ України, який хоче змін!». М'яко кажучи, нескромненько. Це промова вже політика, а не заступника генпрокурора, хай навіть глави САП. Загалом, схоже, що наговорив Назар сповна на звільнення з формулюванням «не спрацювався з начальством». Після Касько і Сакварелідзе звільнення ще й Холодницького вже нікого не шокує. Тим більше, що кредитів від МВФ уже рік як немає – боятися нікого... Але тільки мучить одне питання до панів правителів: на цьому ваша казка про боротьбу з корупцією в Україні безславно закінчиться без жодних там «...і жили вони довго і щасливо»?
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»