Сирійський блеф Путіна, або Новий мирний план для України

Окрім суто геополітичних причин, роздратування російського керівництва викликають й інші, не менш серйозні економічні передумови, що спонукають до участі у сирійському конфлікті.

Виступ президента Росії Володимира Путіна на Генасамблеї ООН ознаменував новий етап у геополітичному театрі світової політики. Аналізуючи ситуацію, в якій опинилося нинішнє російське керівництво, експерти полюбляють порівнювати її із періодом пізньої Перебудови напередодні розвалу СРСР. Втім, у контексті виступу російського президента було б доречно згадати й інший період – Карибську кризу 1962-го року та її передумови.

Як і Володимир Путін, тодішній лідер СРСР Микита Хрущов також виголошував «викривальні» промови на захист африканських держав проти засилля «холуїв американського імперіалізму» у керівництві ООН. Щоправда, виглядав генсек більш переконливо і СРСР на той час був справжнім світовим геополітичним полюсом, що дозволяло його лідерам диктувати умови всьому світу.

А от Володимир Путін не помітив, що РФ більше такого впливу немає. І нервував він під час своєї промови значно сильніше за будь-кого з виступаючих. На його тлі погрожуючий кулак Микити Хрущова та його полум’яні промови в стінах залу засідань Генасамблеї ООН виглядають як справжні шедеври ораторської майстерності. Однак це зовсім не означає, що Путіна вже можна скидати з рахунків: наразі найбільш помітно лиш те, що російський президент просто не звик до публічних виступів такого масштабу перед заздалегідь критично налаштованою публікою. Головне для нього зараз – аби в самій Росії більшість громадян сприймало його слова як єдино вірну стратегію для майбутнього держави.

Тож незговірливі американці, непоступливі європейці й рішучі українці вивели з себе Путіна. В одному із меседжів його промови йдеться про відкриття спільного «антитерористичного фронту» з усіма провідними країнами світу. Мовляв, давайте як у старі добрі часи поділимо геополітичні сфери інтересів і будемо вести спільний бізнес і надалі. Однак така теза російського президента не здобула жодної прихильності й була просто проігнорована. Саме тому Путін швидко повернувся до Росії й почав свою улюблену справу: діяти за тою ж терористичною стратегією, проти якої пропонував світовій спільноті боротися гуртом.

Сирія: другий фронт Путіна?

У Сирії все може піти не за сценарієм, який написали в Кремлі – експертСпеціаліст поділився міркуваннями щодо сирійського конфлікту та інформації про те, що РФ вже завдала перших авіаударів.

Відповідь Росії на світовий ігнор не змусила себе довго чекати. Вже 30 вересня Рада Федерації проголосувала за рішення про застосування збройних сил РФ за межами її територій. Сенатори фактично формалізували документ про вже залучену до сирійського конфлікту російську армію. Щоправда, експерти вказують на одну дуже цікаву обставину, адже подібне рішення Рада Федерації вже приймала у березні 2014 року стосовно використання військ на території України. Тоді рішення сенаторів супроводжувалося чіткою вказівкою президента: «на підставі пункту «г» ч. 1 ст. 102 Конституції Російської Федерації вношу до Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно-політичної обстановки в цій країні». Зараз такої вказівки президента немає, що не може не насторожувати, адже це знімає будь-які обмеження щодо використання Збройних сил РФ на території будь-яких інших держав. Поки що Росія анонсувала застосування на території Сирії лише військової авіації, яка відразу ж почала виконувати бойові завдання.

Звичайно, російське керівництво й не думало про благородну місію боротьби зі світовим тероризмом. Наголошуючи у своїй промові в Нью-Йорку про необхідність спільної боротьби на боці легітимної сирійської влади проти терористів з ІД, Путін віддав наказ бомбити не позиції ісламістів, а сирійські міста Хомс та Талбіс, де розташовані позиції так званої «Вільної армії Сирії» – озброєної сирійської опозиції до режиму президента Башара Асада. Саме останнього усіляко підтримує Володимир Путін, сподіваючись із його допомогою досягти своїх геополітичних цілей не лише у близькосхідному регіоні, але й на інших напрямках.

А свої позиції Росії потрібно терміново посилювати. Бомблячи міста, де розташовані сили сирійської опозиції, режим Путіна відверто заявляє про своє протистояння із країнами Заходу. І навіть інформацію про численні жертви серед мирного населення, в тому числі й дітей, унаслідок бомбардувань російськими літаками, в російському МЗС назвали провокацією. «Ще не встигла Росія розгорнути операцію з протидії ІД, яка, як було сказано неодноразово, робиться на прохання офіційного Дамаска, не встигли прозвучати перші слова Сергія Лаврова на РБ ООН, як пішли численні «закидання» в ЗМІ про те, що в ході російської операції гинуть мирні жителі», – заявила представник МЗС РФ Марія Захарова.

Путін планує поділ Сирії для контролю над західними районами країни – аналітикиРосія розглядає можливість поділу Сирії для отримання опосередкованого контролю над західними районами країни, що мають вихід до Середземного моря і кордону з Ліваном.

Окрім суто геополітичних причин, роздратування російського керівництва викликають й інші, не менш серйозні економічні передумови, що спонукають для участі у сирійському конфлікті. Нестабільність в регіоні економічно вигідна Росії, тому що суттєво ускладнить вихід на газовий ринок сусіднього із Сирією Катару. Згідно з даними досліджень надр, в підземних газових родовищах цієї країни зосереджено близько 25 трильйонів кубічних метрів газу! Ще у 2010 році Катар не домовився про вихід на ринки газу США, однак маючи треті за розмірами світові поклади газу, ця держава вирішила підкорити ринки Європи. З Катару газ вже постачається морським сполученням, проте це занадто дорого і не дозволяє розширити масштаби поставок. Тож було вирішено прокласти газопровід. Він мав пролягати через територію 3-х держав – Саудівської Аравії (яка, звичайно, вже дала дозвіл на будівництво, адже Катар фактично входить до орбіти її політичних та економічних зв’язків), Туреччини (перемовини щодо будівництва газопроводу пройшли вдало) і Сирії, в якій триває громадянська війна з 2011 року. Тож версія про протистояння на економічному підґрунті виглядає цілком правдоподібно – Росія намагається будь-що втримати конкурента і не дозволити Катару вихід на європейські ринки. До речі, в 2012 році колишній президент України Віктор Янукович вів перемовини про постачання катарського зрідженого газу Чорним морем до LNG-терміналу в Одеській області. Щоправда, реалізація проекту завершилася на рівні переговорів.

Ще один сигнал про серйозні проблеми, які очікують Росію у разі продовження своєї участі у сирійському конфлікті, – позиція Саудівської Аравії. Постпред цієї держави в ООН Абдалла аль-Муаллім оголосив офіційну позицію Саудівської Аравії щодо вимоги до Росії припинити військові операції в Сирії. «Делегація моєї країни висловлює глибоку стурбованість у зв'язку з воєнними операціями, які російські війська провели в Хомсі і Хамі, містах, де немає сил ІД. Ці напади призвели до низки невинних жертв. Ми вимагаємо негайно це припинити і не поновлювати», – заявив дипломат.

Єдине дипломатичне «досягнення» російської влади за останні кілька тижнів – посилення конфронтації та набуття ще більшої кількості нових противників їхньої агресивної політики.

Наслідки для України

Ескалація конфлікту в Сирії одразу ж знайшла своє відображення у зменшенні протистояння на Донбасі. Незважаючи на побоювання експертів щодо відновлення бойових дій російськими найманцями на Донбасі одразу після Генасамблеї ООН, наразі там зберігається відносний спокій.

Цими днями трьохстороння контактна група по Україні підписала угоду про відведення гармат калібром менше 100 міліметрів від лінії зіткнення сторін збройного конфлікту на Донбасі. Цього разу під документом свої підписи поставили й представники невизнаних республік «ДНР» та «ЛНР». Усі учасники перемовин позитивно оцінюють такий крок, що безумовно свідчить про тимчасову незацікавленість Росії у подальшій ескалації конфлікту на Донбасі.

Нардеп: після початку сирійської авантюри Путін може розраховувати на звання голови клубу самогубцівПутін буде займатися ескалацією ситуації в Сирії, сподіваючись домогтися від Заходу поступок під загрозою прямого бойового зіткнення російської армії з армією антитерористичної коаліції.

Щодо свого військового втручання у Сирію, у підсумку РФ отримала «новий Афганістан» із дуже сумнівними перспективами. Окрім того, із настанням відносної «тиші» на Донбасі Росія намагатиметься досягти на цих територіях становища чергового «замороженого конфлікту» на кордоні із Україною. Вочевидь, підстав для створення успішного проекту «Новоросія» у російського керівництва стає ще менше, однак РФ поки що зберігає свої позиції в Криму.

Дипломатичний тиск, санкції, конфлікт у Сирії та принципова позиція України з часом виснажать режим Володимира Путіна. Однак поки що розслаблятися не варто, особливо це стосується України та її внутрішніх політичних процесів. Терористичний стиль поведінки Путіна у відносинах із іншими державами як раз і полягає в тому, аби дестабілізувати ситуацію всередині суспільства силами його ж протиріч. Зовсім не факт, що такі деструктивні дії носитимуть характер закінченої дії, можливо, нинішній російський режим просто прагне дестабілізації інших гравців заради своєї геополітичної вигоди.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»