У полоні ультиматумів: як «БПП» та «УДАР» ділитимуть столицю

Схоже на те, що кияни знову стануть свідками запеклої боротьби за посаду мера столиці між декількома кандидатами від нинішньої влади.

Історія має властивість повторюватися. Схоже на те, що вибори мера столиці восени 2015 року дещо нагадуватимуть події 2008 року. Впевнена у власних силах та у беззаперечній електоральній підтримці її команди з партії «Батьківщина» киянами, тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко фактично стала ініціатором дострокових виборів в столиці. Кинувши виклик меру Леоніду Черновецькому, Юлія Володимирівна дуже ризикувала: навіть маючи певний адмінресурс, команда «Батьківщини» не змогла швидко «розкрутити» свого кандидата в мери – ним тоді був ще маловідомий серед киян Олександр Турчинов.

До того ж, тодішня «помаранчева команда» перебувала у стані напіврозпаду і навіть не йшлося про те, щоб висунути єдиного кандидата на посаду мера. Реванш команди Черновецького став гарним уроком для самовпевненої пані Тимошенко, а кандидат від «Батьківщини», хоч і фінішував другим (що також варто відзначити, враховуючи першопочатковий «нульовий» рейтинг пана Турчинова), проте партія «білосердешних» отримала значний електоральний удар по своєму іміджу.

На дворі – 2015 рік. І схоже, у джентльменської угоди між пропрезидентською командою Петра Порошенка і лідером партії «УДАР», нинішнім мером Києва Віталієм Кличком – спливає термін дії. Як відомо, минулого року «Блок Петра Порошенка» (тоді ще партія «Солідарність») та «УДАР» домовилися про взаємопідтримку: Віталій Кличко тоді поступився президентськими амбіціями на користь Петра Порошенка, натомість – без особливих зусиль зумів виграти вибори мера Києва. Політичний союз «УДАРу» та «БПП» тривав і під час позачергових парламентських виборів – ці команди досить сильно інтегрувалися, зайшовши спільним списком до нової Верховної Ради, деякі «ударівці» отримали посади в уряді, деякі – в Адміністрації Президента.

Іміджевим землетрусом для єдності команд стали одкровення олігарха Дмитра Фірташа під час судового процесу у Відні. Саме він публічно розповів про «політичну змову» двох команд, в результаті якої Петро Порошенко став Президентом, а Віталій Кличко – мером столиці. Головна інтрига полягала саме в тому, що «благословив» такі політичні рокіровки, за його ж словами, саме пан Фірташ. Зв'язок із опальним олігархом став тим пунктом, після якого пропрезидентська команда вирішила дистанціюватися від «УДАРу» та її лідера. Тим паче, що сам Віталій Кличко досить непереконливо «спростовував» свій політичний зв'язок із Дмитром Фірташем. Останнім ударом, який остаточно вбив клин між двома партійними командами став скандал зі звільненням голови СБУ Валентина Наливайченка, який був квотою команди «УДАРу».

Відчувши власну міць та спираючись на значну електоральну підтримку свого лідера – Президента Петра Порошенка – команда «БПП» вирішила знехтувати паритетними відносинами зі своїм «молодшим» партнером і фактично оголосила ультиматум її лідеру: мовляв, або ти працюєш спільно і в фарватері пропрезидентської команди і отримуєш підтримку під час кандидування на посаду мера Києва, або «БПП» спроможна висунути власного кандидата тобі на заміну. Лідер пропрезидентської фракції в парламенті Юрій Луценко днями заявив про те, що «БПП» веде перемовини з «Народним фронтом» і «Народним Рухом» щодо спільної участі в місцевих виборах. Однак саме з «УДАРом» поки що таких домовленостей немає. «Все залежить від того, чи піде «УДАР» разом з нами єдиним списком на вибори в Київраду. Якщо так – очевидно, що у нас має бути один кандидат, і Кличко є фаворитом. Якщо ж вони підуть окремо, ми змушені будемо висунути власного кандидата», – пояснив пан Луценко.

Такий ультиматум звучить не просто так. В «БПП» ображені на можливу ініціативу «УДАРу» взяти участь у місцевих виборах спільно із партією «Самопоміч». Ця політична сила демонструє гарну динаміку підтримки серед киян, тому виглядає природнім той факт, що команда Віталія Кличка як поки що найрейтинговішого можливого кандидата на посаду очільника столиці веде перемовини саме із командою Андрія Садового. Поступатися амбіціями Віталій Кличко не має наміру – днями він заявив про своє повторне кандидування. «Я буду висуватися в мери Києва повторно. Я зробив дуже багато напрацювань, базу для подальшого здійснення реформ і я повинен довести розпочате до кінця. Зробити так, щоб Київ по-справжньому став європейським містом», – заявив пан Кличко в інтерв'ю виданню «Лівий Берег».

До списку складнощів для пропрезидентської команди додається ще й той факт, що рейтингового кандидата для участі у виборах мера столиці у «БПП» немає. Замінити Кличка «порошенківці» планують кандидатурою нинішнього спікера Верховної Ради Володимиром Гройсманом. Проте, незважаючи на суттєвий досвід роботи на посаді мера великого міста, пан Гройсман користується слабкою довірою та впізнаваністю серед виборців столиці. За голоси киян міг би позмагатися хіба що сам Юрій Луценко, або ще один колишній член партії «Батьківщина», а нині нардеп від «БПП» Микола Томенко. Саме кандидатура останнього, свідчать джерела автора цього матеріалу у пропрезидентській команді, розглядається як найбільш вдала для «розкрутки» в столиці. Мерські амбіції пана Томенка свого часу були кілька разів незаслужено проігноровані в «Батьківщині». Для виборчих перегонів від пропрезидентської команди, кандидатура Миколи Томенка виглядає більш ніж вдалою: досвідчений політик, якого знають в Києві, молодий, ерудований, родом з центральної України (Черкащина).

Інші джерела автора зазначають, що кандидатуру пана Гройсмана на мери Києва лобіює секретар РНБО Олександр Турчинов, який водночас є керівником центрального партійного штабу «Народного фронту». До речі, саме позиція Турчинова в «Батьківщині» свого часу стала на заваді кандидування в мери від цієї політичної сили Миколи Томенка. Зараз історія повторюється.

Схоже на те, що кияни знову стануть свідками запеклої боротьби за посаду мера столиці між декількома кандидатами від нинішньої влади. Як завжди, чварами може скористатися «третя сила». Цього разу на реванш може розраховувати все та ж «Батьківщина» – і не виключено, що за серця киян вирішить позмагатися й сама Юлія Тимошенко.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»