«Чорний четвер», права людини та свобода слова

Читать на русском

«На сьогоднішній день перед суспільством уже не стоїть колись гостра дилема - держава для людини чи людина для держави»,

- говорить преамбула Європейської конвенції з прав людини, і помиляється. Бо в багатьох країнах ця дилема залишається основою суспільно-політичного життя й сьогодні. Що важливіше: втримати стабільність та легальні (однак нелегітимні) інститути влади чи, навпаки, прийняти волю більшості та покластися на її волюнтаризм? В країнах, де не вщухають протести проти чинної влади, вищезгадане питання залишається нагальним.

Українська влада, як і будь-яка інша (приклади добровільного складання владних повноважень на вимогу народу в світовій історії можна перерахувати на пальцях), в ситуаціях, коли її повноваження підривають зсередини, а законність ставлять під сумнів, починає «захищатися» всіма доступними їй засобами. Власне цим і продиктоване прийняття вчорашніх поправок до законодавства, що суттєво обмежують законні способи протесту проти влади. Сьогодні зрозуміло, що між діалогом з незадоволеними, який би міг суттєво знизити суспільне напруження, і скороченням громадянських прав влада обрала другий варіант.

Обмеження в законодавство прописані, виходячи з тих конкретних нових видів акцій та протестів, що запропонував Євромайдан за останній місяць: автомобільні пікети, барикадування, поширення інформації про правоохоронців та суддів, що задіяні в гучних справах та подіях, тощо. Суттєвий утиск зроблено стосовно Інтернет-ЗМІ та соціальних мереж, демонстрацій та протестів в цілому. Враховано й ідеологічну складову питання: заборонено ставити під сумнів злочини фашистів проти людства та пропаганду неонацистської ідеології. Крім того, криміналізовано статті про наклеп та екстриміську діяльність. Це далеко не повний перелік прийнятих парламентом нововведень.

Ще до доленосного голосування у Верховній Раді було оголошено результати дослідження Інституту масової інформації (НІМІ), яке показало, що 2013 рік став найгіршим з точки зору дотримання свободи слова в Україні за останні 11 років. Разом з тим, різко впала довіра глядача до медіа, які запровадили масштабну цензуру у своїй редакційній політиці («Форбс», «Кореспондент», ТВі).

Обіцянки

Якщо вірити народному депутату від Партії регіонів Борису Колеснікову, то суспільство вже три роки обговорює шляхи виведення телебачення з-під контролю влади та бізнесу. Президент Віктор Янукович ще нещодавно особисто обіцяв, що подолає в країні корупцію, а українці знатимуть долю всіх корупціонерів, і слідкуватимуть за ходом слідства над ними. Наразі ж робиться все для безпеки чиновників та їх сімей.

Прем’єр-міністр Микола Азаров обіцяв, що до законодавства будуть внесені зміни, які дозволять враховувати суспільну думку  при здійсненні міської забудови. Запитати думку киян щодо забудови Андріївського узвозу обіцяв і голова КМДА Олександр Попов. Натомість 8 квітня минулого року без відома громадськості на Андріївському узвозі було знищено три історичні будинки для будівництва бізнес-центру з парковками. Згодом слідували скандали із захопленням Гостинного двору, забудовою Десятинної церкви тощо. В цілому подібні скандали в Києві не вщухають.

Колишній міністр економічного розвитку і торгівлі та нинішній опозиціонер Петро Порошенко обіцяв, що в закупівлях державних підприємств не буде таємниці для журналістів і громадськості. Втілити обіцяне він не встиг - прозорість держзакупівель, м’яко кажучи, залишається відкритим питанням.

Ініціативи з продажу землі в парламент мали б також подаватися лише після обговорення з громадськістю. Це стосується й змін до виборчого законодавства.

Віце-спікер парламенту Ігор Колєтнік, який вчора дав початок «ручному» голосуванню у Верховній Раді, раніше обіцяв ініціювати обговорення системи зовнішнього незалежного оцінювання з широким суспільним загалом.


З огляду на обіцянки народних депутатів та інших українських політиків, ситуація з гласністю та свободою слова в Україні мала б бути набагато кращою. Бажання спілкуватися з народом вони постулюють майже кожному питанні, однак далі заяв таке прагнення заходить рідко. Нехтування політиками необхідності спілкування з народом та підтримки здорового дискурсу призводить до того, що такі традиції зникають з політичного життя країни й посилюють розрив по лінії суспільство - влада.

Сьогодні приємно згадувати колишні заяви чиновників про розширення свободи слова та врахування думки громадськості в прийнятті державних рішень. Дивно, як швидко держава перейшла від постулювання свободи слова – нехай і формальної – до її утисків.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...