Україна вступила в активну фазу міжусобної олігархічної війни. Приводом для цього стало те, що Верховна Рада 19 березня після тривалих зволікань та перешкод проходження документа в профільному комітеті таки прийняла зміни до Закону України «Про акціонерні товариства» (щодо виплати дивідендів акціонерним товариством). Зокрема, зміни до закону дозволяють знизити кворум для проведення загальних зборів акціонерів для всіх акціонерних товариств незалежно від їх виду власності до 50% + 1 акція в 2015 році.
Головна інтрига прийнятого в парламенті документу полягала у поверненні державі 2 мільярдів гривень з компанії «Укрнафта» у вигляді дивідендів. До змін у законі провести збори акціонерів для виплати дивідендів «Укрнафта» не могла. Не дивлячись на те, що частка держави в акціонерній структурі компанії складає 50 + 1% акція, проведення зборів акціонерів блокували представники групи «Приват», які контролюють 42% ПАТ «Укрнафта».
Скандал швидко набирає обертів: держава втрутилася в бізнес-інтереси голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського, який водночас є фактичним власником активів групи «Приват». Пан Коломойський вирішив не поступатися інтересам держави і оголосив «священну війну» за власні активи. Його позиція полягає в тому, що насправді за «інтересами держави» стоять хижі наміри перерозподілу капіталів наближених до влади осіб.
Нинішня «олігархічна війна» саме за перерозподіл енергетичного ринку – далеко не перша в історії незалежної України. Боротьба за контроль над прибутками в енергетичній сфері завжди ставала особливо конфліктною зоною із драматичними наслідками.
В 90-х роках основна лінія протистоянь відбувалася на рівні конкуренції за владу в Києві між так званими «донецькими» та «дніпропетровськими» кланами. Українці ще пам’ятають жахливі «розборки» 90-х: вбивство народного депутата та донецького бізнесмена Євгена Щербаня в 1996 році, вбивство в 1995 році на стадіоні в Донецьку бізнес-партнера Ріната Ахметова – Ахатя Брагіна, втечу колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка, замах та вбивство 1998 року впливового політика Вадима Гетьмана. Після кривавих розборок «дніпропетровських» з «донецькими» на політичну арену вийшли так звані «київські». З часом їх головною опорою у владі став другий Президент України Леонід Кучма, який свою політичну кар’єру починав в Дніпропетровську. Під час президентства пана Кучми суттєвої політичної та економічної ваги набрав його зять – Віктор Пінчук, основні бізнес-активи якого концентрувалися також у Дніпропетровську.
Наступним етапом олігархічних воєн стало протистояння фінансово-промислових груп після Помаранчевої революції. Зони протистоянь поширилися не тільки на енергетику – але й на решту галузей: металургійну, машинобудівну, хімічну. Цей період також ознаменувався низкою дивних самогубств впливових політиків часів президентства Леоніда Кучми: в грудні 2004 року пішов з життя екс-міністр транспорту та зв’язку Георгій Кирпа, а на початку березня 2005-го нібито власноруч двома пострілами в голову вкоротив собі віку екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Після гучного скандалу із реприватизацією «Криворіжсталі» в жовтні 2005 року, суттєвого удару по своїм економічним позиціям зазнав Віктор Пінчук. Перший період президентства Віктора Ющенка ознаменувався численними конфліктами в середовищі його соратників часів Помаранчевої революції. Основними дійовими особами тоді стали Юлія Тимошенко, Петро Порошенко та Микола Мартиненко. Усі вони нині – не тільки впливові політики, але й власники великих капіталів. Зрештою, в 2006-2010 роках між олігархами відбувся розподіл сфер впливу в енергетиці: нафтою та газом займалися Ігор Коломойський та Дмитро Фірташ, електроенергетикою – Рінат Ахметов, ядерною енергетикою – Микола Мартиненко.
Після перемоги на президентських виборах 2010 року «регіонала» Віктора Януковича, експерти передрікали значне посилення позиції його найближчих соратників, зокрема Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. Дійсно, до 2012 року ці олігархи зуміли значно покращити своє фінансове становище, проте вже на початку 2013 року серед українського політикуму все частіше лунають згадки про експансію інтересів так званої «Сім’ї», тобто про посилення позиції самого Віктора Януковичів та членів його родини в середовищі вітчизняних олігархів.
Як відомо, Революція Гідності мала б покласти початок демонополізації української економіки, яка безумовно передбачатиме послаблення позицій великого бізнесу та олігархів. Втім, поки що ми є свідками ескалації чергового внутрішньої боротьби між різними зацікавленими групами щодо посилення своєї ролі в економічному та політичному житті країни. Причина полягає в тому, що нинішні «правила гри» в українській політиці не передбачають конкуренцію ідей, а тільки більших грошей, а значить – володіння ресурсами. Тому нинішні конфлікти олігархів будуть тліючими із тимчасовими загостреннями із переходом до активних дій.
Наразі помічаємо: олігархічні війни мають 3 рівня протистоянь, які призведуть не тільки до чергового перерозподілу сфер впливу, капіталів та активів, але й до значних політичних переформатувань у владі:
1. Масштабна війна в провладному середовищі між командами Петра Порошенка та Ігоря Коломойського. Взагалі, цей сюжет багато в чому є подібним до конфлікту в команді «помаранчевих» в 2005 році. Щоправда, є 2 додаткові серйозні обставини: наявність зовнішнього ворога та сепаратистських настроїв в східних та південних регіонах України, а також вплив добровольчих батальйонів, які можуть виконувати ролі «кишенькових армій» олігархів у боротьбі за свої активи.
Наразі протистояння набирає обертів та є значним дестабілізуючим фактором для всієї постреволюційної політичної ситуації в державі. Адже конфлікт вже поширився на усю владну вертикаль та найближчим часом вплине на розстановку сил в коаліційній більшості. Після публічної образи пана Коломойського журналіста Сергія Андрушка, Президент обмежився лише доганою на адресу очільника Дніпропетровської ОДА. Такий крок Петра Порошенка олігарху слід було сприйняти як сигнал до відступу із подальшими перемовинами з приводу долі «Укрнафти». Однак Ігор Коломойський та його команда вирішили йти до кінця, фактично оголосивши публічну незгоду із позицією Президента та його соратників в парламенті. Біля будівлі «Укрнафти» з’явилися загони служби охорони безпеки та міцний паркан. А в парламенті відбулися перші демарші із заявами про вихід з коаліції. Так, народний депутат Віталій Купрій, близький до групи пана Коломойського в парламенті, оголосив про свій вихід із фракції «Блоку Петра Порошенка», запропонувавши колегам, які поділяють його погляди, вчинити в той самий спосіб створити окрему депутатську групу. Також у своєму дописі на Facebook пан Купрій різко розкритикував діяльність Президента Петра Порошенка, звинувативши його в гальмуванні реформ, перешкоджанні розслідувань корупційних злочинів попередньої влади, непрофесійному командуванні Збройними силами, що призвело до смертей українських солдатів. Вже на наступний день до лав коаліційних бунтарів долучилися нардепи Андрій Денисенко, Олександр Дубінін та Валентин Дідич.
Наступ триває і в законодавчій площині: так, народний депутат від групи «Відродження» Віталій Барвіненко зареєстрував проект постанови про скасування ухваленого 19 березня законопроекту про внесення змін до закону «Про акціонерні товариства» (щодо виплати дивідендів акціонерним товариством). Фактичним очільником групи «Відродження» є соратник пана Коломойського – нардеп Віталій Хомутиннік.
Втім, реакція Президента і його команди не забарилася. Сам Петро Порошенко особисто заявив, що «не дозволить існування якихось «кишенькових армій» в Україні, а голова СБУ Валентин Наливайченко звинуватив посадових осіб Дніпропетровської ОДА у підтримці збройних злочинних угруповань, що діють в Донецькій і Дніпропетровській областях і фактично в причетності до вбивства офіцера СБУ. В свою чергу, рада фракції «Блоку Петра Порошенка» задовольнила прохання про вихід з лав фракції 4 нардепів-відступників та прийняла рішення звернення до Генпрокуратури з проханням провести у максимально стислі терміни всестороннє та об’єктивне розслідування обставин захоплення державних підприємств у Києві, загибелі офіцера СБУ у Волновасі та інших пов’язаних злочинів. «У випадку, якщо Генпрокуратура внесе на розгляд Верховної Ради аргументоване подання з необхідністю позбавити будь-яких депутатів, в тому числі й з фракції «БПП», депутатської недоторканності – наша фракція підтримає таке рішення», – йдеться у заяві ради фракції.
В зв’язку із цими подіями в коаліції можуть відбутися значні переформатування. По-перше, пан Коломойський може знайти ще з десяток прихильників не тільки у фракції «БПП», але й в «Народному фронті», «Самопомочі» та серед позафракційних. Взявши за основу депутатську групу Віталія Хомутинніка, яка вже налічує 22 нардепи, нинішній очільник Дніпропетровської ОДА може розраховувати на фракцію у більш ніж 40 багнетів. В такому випадку переформатування коаліції стане лише питанням часу.
З іншого боку, у Президента також є «запас міцності». Пов'язаний він із іншим давнім соратником Порошенка – бізнесменом (група компаній «Континіум»), політиком, нардепом та очільником депутатської групи «Воля народу» Ігорем Єремеєвим. Саме останнього пан Коломойський звинувачує у рейдерських спробах захоплення «Укртранснафти». Побоювання Ігоря Валерійовича небезпідставні: між власниками груп «Приват» та «Континіум» тліє тривалий бізнесовий конфлікт, пов'язаний із перерозподілом ринку нафтопродуктів. Не виключено, що поки Президент займався виснажливим завданням щодо встановлення миру на Донбасі, його близькі соратники могли скористатися ситуацією і спробували витіснити інтереси «приватівців» із нафтового бізнесу – посиливши цей напрям близьким до пропрезидентського пулу паном Єремеєвим. Причетним до підкилимних інтриг в оточенні Президента, за версією того ж Коломойського, може бути близький соратник Порошенка – перший заступник голови фракції «БПП» у Верховній Раді Ігор Кононенко.
2. Поновлення впливу. Поки представники діючої влади намагаються поділити між собою залишки країни, їх опоненти збираються із силами для чергового хрестового походу на владний олімп. Йдеться про поновлення політичних впливів Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа.
По-перше, у війні проти Ігоря Коломойського нібито на сторону Президента стали народні депутати від «Опозиційного блоку». Справа в тім, що поки що питання про відставку пана Коломойського не стоїть на порядку денному в Адміністрації Президента. Проте народні депутати від пропрезидентської фракції «БПП» активно лобіюють дану ідею. Тож в «Опозиційному блоці» скористалися ситуацією та вирішили погратися в стратегів – за прадавнім принципом «поділяй та володарюй». «Чи готове керівництво уряду ініціювати і направити подання Президентові України на звільнення з посади губернатора Дніпропетровської області, який має відповідний конфлікт інтересів із державою, маючи у своїй власності 2 тисячі заправних станцій і, власне кажучи, керує цінами на нафтопродукти в державі», – публічно запропонував у своєму зверненні керівник парламентської фракції «Опозиційного блоку» Юрій Бойко під час години запитань до уряду на пленарному засіданні парламенту в минулу п'ятницю.
По-друге, впливові олігархи часів екс-президента Віктора Януковича будуть усіляко сприяти процесу виходу нардепів зі складу нинішньої коаліції «Європейська Україна». «Процес виходу депутатів із «БПП» та переформатування коаліції будуть ініціювати не політичні фракції, а фінансово-промислові групи. Вони сприятимуть тому, щоб виводити людей з «Блоку Петра Порошенка», – розповів політичний експерт «Реанімаційного пакету реформ» Ярослав Юрчишин. Саме у цьому контексті він згадав прізвища олігархів Дмитра Фірташа та Віктора Пінчука. «Поки їм вигідно співпрацювати з новою владою, розпаду коаліції не буде, але якщо в них виникнуть проблеми, такі, як зараз з Коломойським, дуже ймовірно, що вони будуть стимулювати своїх людей на вихід із фракції», – пояснив експерт.
По-третє, активізувала свою політичну діяльність лідер партії «Україна – Вперед!», колишній міністр соціальної політики (2012-2014 рр.) в уряді Миколи Азарова – нардеп від «Опозиційного блоку» Наталія Королевська. В березні вона відвідала низку регіонів України, зокрема 19 березня в Житомирі зустрілася з ветеранами, інвалідами і чорнобильцями. Поїздки відбуваються у кращих традиціях передвиборчої кампанії, тобто із максимальним залученням журналістів та поширенням іміджевих партійних меседжів. В своїх коментарях та інтерв’ю в ЗМІ пані Королевська свідомо дистанціюється від колишньої команди «Партії регіонів», зосереджуючи увагу на своєму нібито успішному досвіді роботи в уряді пана Азарова в якості незалежного професіонала. Подейкують, що політичні проекти пані Королевської в попередні роки активно підтримував саме Рінат Ахметов.
3. Відновлення активів. Нова олігархічна війна нікого не залишить байдужою. Особливо, коли мова йде про великі гроші, чому б не спробувати в черговий раз позмагатися за ласий шматок активів? Перерозподіляючи активи на свій смак, попередня влада і в 1990-х, і в 2000-х роках залишила купу юридичних можливостей для відновлення в правах колишніх власників того чи іншого бізнесу.
Так, минулого тижня енергопостачальна компанія «Львівобленерго», яка входить до бізнес-активів Григорія Суркіса, ініціювала судовий розгляд справи до Фонду держмайна з приводу не достатньо конкурентних умов продажу блокуючого пакету акцій компанії «Дніпроенерго» компанії Ріната Ахметова DTEK Holdings Limited, що керує енергетичним бізнесом. Приватизація відбулася у 2012 році і тепер юристи «Львівобленерго» фактично вимагають провести реприватизацію «Дніпроенерго» на конкурентних основах.
В свою чергу, Рінат Ахметов та Віктор Пінчук також можуть спробувати повернути собі колишні активи. Наприклад, поновивши судову боротьбу за «Криворіжсталь». Тим паче, що відповідне судове рішення до ФДМУ ще 2013-го року виніс Господарський суд м. Києва
Як бачимо, олігархічні війни несуть в собі цілу низку потенційних загроз. Це і репутаційні ризики для діючої влади, це і послаблення управлінських функцій над цілими регіонами, це і інвестиційні ризики для економіки, розпад коаліції, відставка уряду, і – врешті-решт – чергові дострокові парламентські вибори. Безумовно, що у виграші від таких сценаріїв тільки зовнішній ворог України, тоді як найкращі сподівання громадян у спроможності вітчизняних політичних еліт домовитися навіть в умовах загрози втрати державності стрімко згасають.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»