5 головних проблем, які так і не вдалося вирішити Володимиру Гройсману

«Людині, яка обіймає посаду спікера парламенту, треба дивитись депутатам у вічі». Саме з такими словами на передодні голосування за власне обрання головою ВРУ звернувся до депутатів Володимир Гройсман. Тоді, попри те, що кандидатура екс-мера Вінниці набрала рекордні 303 голоси «за», у багатьох спеціалістів з'явилось логічне запитання: «Чи зможе втримати парламентське крісло Володимир Борисович?». І головне, чи зможе правдиво і з відповідальністю дивитись у вічі звичайним громадянам за підсумками своєї роботи?

Як результат після перших 100 днів можемо констатувати, що Гройсман крісло втримав. Хоча й рівень відповідальності Володимира Борисовича у частині виконання даних обіцянок залишає бажати кращого. А заноси в кулуарщину, закулісні домовленості та поодинокі маніпулювання залом на публіку явно не додають йому політичних бонусів у суспільстві. Але все ж, парламент працює.

«Слово і Діло» вирішило сформувати ТОП-5 ключових проблем роботи Верховної Ради, які отримав у спадок від своїх попередників Володимир Гройсман, але так і не знайшов шляхів їх вирішення.

Проблема № 1 – довіра до парламенту.

Кадрове оновлення та відновлення довіри українців до роботи парламенту було одними з головних меседжів виборчої кампанії 2014 року. Однак, як показала практика перших 100 днів, попри гучність заяв і декларацій, звичайні громадяни не поспішають з оптимістичними висновками щодо роботи Верховної Ради. Зокрема, 3 лютого спеціалісти Центру Разумкова оприлюднили результати опитування, згідно з яким 61,5%українських громадян незадоволені роботою Ради. До того ж, як відзначають соціологи, незадоволеність в очах пересічних українців стосується в цілому парламенту як органу. І це при тому, що понад 70% опитаних людей вважають правильним свій вибір на виборах у жовтні 2014.

Такі цифри змушують задуматись. Як бачимо з останніх засідань, працювати у стінах Верховної Ради коаліціянтам стає все складніше. Не випадково ж уже повсюду лунають розмови про можливі формати, учасників і формуючих рушіїв нової коаліції. І справа до розпаду таки дійсно йде, питання лише в часі та кредиті від МВФ, до отримання якого вочевидь буде діяти взаємний принцип ненападу абсолютно у всіх питання політичного сьогодення у владі.

Проблема №2 – низька якість законів, що приймаються

Якщо на зовнішньому фронті Україна веде боротьбу із зовнішнім агресором, то в середині країни йде боротьба із часом, якого катастрофічно обмаль. Ситуація настільки динамічно змінюється, що закони потребують свого прийняття ще вчора, суспільство вимагає реформування підходів уже сьогодні, оскільки інакше, держава може не побачити свого політичного завтра.

Яскравим прикладом «законодавчого браку» може слугувати перше голосування за Державний бюджет, внесення на ознайомлення депутатам якого відбулось буквально в день голосування. Як результат, близько 5 ранку країна отримала прийнятий, але дуже скандальний та нереальний Бюджет, «перекроювати» який довелося уже в лютому і не факт, що востаннє.

І така ситуація не лише з Бюджетом. Значна частина законів розглядається за скороченою процедурою, а деякі народні депутати заявляють навіть про внесення змін до уже прийнятих та надрукованих законів, що не відповідає процедурі прийняття законів.

Проблема №3 – порушення регламенту і непарламентська поведінка

На думку одного з головних претендентів на крісло голови регламентного комітету парламенту Миколи Левченка, майже на кожному пленарному засіданні народні обранці порушують закон про регламент. Яскраво про це може свідчити розгляд все того ж Державного бюджету – проект ухвалювався без розгляду профільним комітетом, а багато поправок озвучувалися з голосу. Крім того, депутатам з голосу повідомляли, до яких документів вносяться окремі економічні зміни.

Не краща ситуацію у діючому парламенті й щодо питання професійної етики та дисципліни. За словами Левченка присутня достатньо поширена практика прогулів засідань депутатами. Більш того, за перші 100 днів нового скликання пересічні українці уже встигли запам'ятатати як мінімум дві масштабні «криваві» бійки з понівечиним PressPoint. Після останньої, штовханина за участю Парасюка і Литвина здається просто дитячою забавкою.

І хоча вчора депутати таки наважились на перші дисциплінарні санкції щодо «винуватця» бійки Сергія Мельничука, якого відсторонили на 5 пленарних засідань, комплексного підходу ця проблема наразі не знайшла.

Проблема №4 – кнопкодавство

Один з експертів Реанімаційного пакету реформ Андрій Андрушків вдало зазначив, що кожне кнопкодавство – це маленьке «16 січня».

Ось для прикладу депутати від «Народного фронту» Валерій Лунченко та Ігор Котвіцький порушують вимогу стосовно особистого голосування під час прийняття законопроекту №1743 «Про часткову мобілізацію».

А ось так у країні, яка пережила сотні смертей на Майдані та щодня втрачає власних захисників на сході, депутати голосують за нового генерального прокурора Віктора Шокіна.

Такі ж маніпуляції з кнопками колег пророблюють депутати Шипко та Хомутиннік. І це лише те, що вдалося зафіксувати на відео. Реальні ж масштаби кнопкодавства у Верховній Раді VIII скликання залишаються невідомими.

Проблема №5 – відсутність злагодженості голосувань коаліції

І нарешті останнє і, напевно найважливіше, з чим так і не вдалося впоратися Володимиру Гройсману – це єдність коаліційних сил. Як приклад, за уряд Яценюка проголосувало лише 288 депутатів, Бюджет на 2015 рік парламент ухвалив мізерними 233 голосами. І хоча нещодавно проголосовані зміни до головного фінансового документу країни депутати підтримали уже більш впевненою кількістю у 273 голоси, всеодно це менше, аніж заявлено в коаліції, до якої згідно кількісної структури її учасників входить понад 300 депутатів.

Стає все більш помітно, що втримувати коаліційні редути стає складніше. А тому переформатування коаліції – це лише питання часу. Хоча й воно навряд чи змінить акценти в роботі діючих депутатів, які уже після перших 100 днів продемонстрували, що більше орієнтуються на прийняття популярних рішень і змагання за електорат, аніж на ухвалення непопулярних законів, які здатні нехай і болісно та все ж дати друге дихання для виснаженого корупційною ерозією та радянськими пережитками у владі організму всієї країни.

Євген Заїка, спеціально для «Слово і Діло»