Кредитування чи реструктуризація боргів: що врятує економіку України?

Свідченням нервозності серед українських урядовців є пропорційне збільшення заяв та коментарів з приводу наявних проблем в економіці. Черговим приводом для хвилювань у Кабміні є занадто важкий переговорний процес із представниками Міжнародного валютного фонду (МВФ). Україна ще на початку січня планувала отримати транш допомоги від МВФ за новою – розширеною – програмою фінансової підтримки. Втім, розгляд даного питання затягнувся майже на 1,5 місяця.

В останніх заявах міністр фінансів Наталія Яресько була дещо стриманішою у прогнозах щодо термінів отримання кредиту МВФ, назвавши орієнтовну дату отримання траншу у першому-другому тижні березня цього року. Більш того, пані Яресько заявила, що уряд не обговорював обсягу майбутнього першого траншу, однак прогнозує, що він складе близько 60% від загальної суми кредиту. «Ми не обговорювали з МВФ суму першого траншу. Позиція уряду – перша частина повинна бути суттєвою. Виходячи з досвіду співпраці з МВФ – це може бути 60% від всієї суми (від 17,5 млрд доларів), Це приблизно 10,8 млрд доларів», – заявила міністр.

Причин для довготривалих перемовин є багато. Зважаючи на геополітичну складову непростої ситуації на Донбасі, кредитування економіки України розглядається інвесторами як надмірно ризикований проект. Саме тому керівництво МВФ після тривалих перемовин із українським урядом забажало більшого – чергових змін до Бюджету. Фактично, йдеться про значний секвестр основного кошторису країни в бік ще дужчого «затягування пасків». Зокрема, мова йде про чергове підвищення тарифів на газ для населення, адже у змінах до Бюджету мова йде про скорочення дефіциту витрат «Нафтогазу» з 31,5 млрд гривень до 29,7 млрд гривень – тобто автоматично скорочення витрат лягатиме на плечі споживачів послуг. Загалом планується збільшення доходів державного бюджету на 22 млрд гривень (через інфляцію та девальвацію) і витрат на 35 млрд гривень (через збільшення субсидій на ЖКГ, допомоги переселенцям і сум на обслуговування держборгу в зв'язку з девальвацією). У зв'язку з цим буде збільшено дефіцит Державного бюджету з 3,7% до 4,1% від ВВП, на що Україна вже отримала згоду Міжнародного валютного фонду. Більше того, в Кабміні вже попередили: у разі неприйняття Верховною Радою змін до Держбюджету, МВФ грошей взагалі не дасть.

Така категоричність українських урядовців є вдаваною, адже західні кредитори розуміють: наразі Україні потрібна бодай удавана економічна стабільність, в іншому випадку – враховуючи війну на Донбасі, повний розвал вітчизняної економіки обіцяє тільки загальне погіршення ситуації в усьому східноєвропейському регіоні. Окрім того, це означатиме неможливість повернення вже вкладених коштів від МВФ та інших інвесторів. Саме тому західні партнери України роблять усі можливі спроби, аби унеможливити ризик оголошення дефолту. Нікому не потрібен ще один додатковий привід до посилення і так вкрай панічних настроїв серед українців, що призведе до остаточного колапсу економіки.

Втім, за великим рахунком, станом на березень Україна і так буде неспроможна платити за зовнішніми зобов’язаннями. Зважимо на факти: за словами прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, за найскромнішими очікуваннями, Україна у 2015 році має віддати 11 млрд доларів боргів. Враховуючи скорочення золотовалютних резервів НБУ до рівня менше 6,5 млрд доларів, на міжнародній арені Україна де-факто сприймається як держава-банкрут. Грошей взяти немає де. Головне питання для МВФ полягає лише у тому, чи давати черговий транш кредиту, чи нарешті припинити реанімацію невиліковної української економіки і запустити процес реструктуризації, або списання боргів на кшталт Греції чи Кіпру.

Виступаючи на минулому тижні у Брюсселі, директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард встигла запевнити, що довгоочікуваний кредит Україна таки побачить одразу ж після рішення виконавчого комітету фонду. За її словами, уряд пана Яценюка вже почав впроваджувати реформи в країні, а це означає, що МВФ таки долучиться до чергового кредитування української економіки. Однак, заявляє пані Лагард, на часі в українського уряду – впровадження подальших реформ, які полягають у «подальшому підвищенні тарифів на енергоресурси; реструктуризації банків; реформі державних підприємств; законодавчих змінах для реалізації антикорупційної та судової реформ». Експерти вважають, що затримки із довгоочікуваними кредитом від МВФ пов’язані із тим, що кредитори «перестраховують» значні ризики через посилення військової агресії на сході України. Частково це підтвердили в самому Фонді: «Основний ризик, звичайно, відноситься до геополітичних подій, які можуть вплинути на ринок і довіру інвесторів. З цієї причини, програма (МВФ – ред. ) передбачає врахування консервативних макроекономічних припущень та показників, аби в подальшому пом'якшити наслідки від конфлікту на сході», – заявила пані Лагард.

Західні економісти вважають, що кредитування української економіки в нинішніх умовах – шлях в нікуди. Адже скорочення витрат, які передбачені додатковими поправками в Бюджеті-2015, не призводитимуть до розвитку економіки України, а йтимуть на фінансування війни. Саме цього найбільше бояться інвестори: щоб про вкладені гроші в кінцевому випадку не довелося просто забути. Саме тому все частіше лунають заклики не виділяти додаткові кошти на кредитування української економіки, які зрештою йдуть на погашення зовнішніх зобов’язань, а реструктуризувати попередні борги України. Звичайно, що реструктуризація боргів передбачатиме ті самі умови (а подекуди ще й жорсткіші), що й при кредитуванні. В подальшому вивільнені від кредиторських зобов’язань накопичені кошти, українські урядовці у разі виконання усіх умов щодо реформування вітчизняної економіки, зможуть «запустити» на внутрішній споживчий ринок, наприклад, збільшивши заробітні плати українцям. До слова, економічний експерт Юрій Буздуган вважає, що саме таким чином потрібно проводити стабілізацію фінансової системи – шляхом співвідношення виробництва та заробітних плат. «Щоб стабілізувати кредитно-фінансовий баланс, потрібно підняти заробітну плату. Якби нереально це не звучало. Це перше. Пояснюю: баланс споживання для всіх без винятку країн світу має принцип: щоб люди купили товари вироблені в країні треба віддати на зарплати й пенсії – 60-70% ВВП. В США – це 74%. В 1991 році в Україні це було 59%. Коли Янукович втік – це було 37%. В США зарплати – 74%, а прибутки – 19,6%. В Україні зарплати – 30,5%, а прибутки – 47%. Приходить Яценюк і перше, що робить – відпускає ціни та «заморожує» зарплати. Тобто ще збільшує прибутки», – аналізує експерт.

Можливо, уряду пана Яценюка саме час почати діалог із західними кредиторами не на тему надання нових кредитів, а запропонувати програму бодай часткової реструктуризації боргів попередніх урядів, аби не змушувати пересічних українців ще дужче потерпати від фінансової безнадії?

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.