Ідея реформувати українську міліцію нарешті отримала законодавче оформлення. Цими днями голова фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді Юрій Луценко розробив та вніс на розгляд парламентупроект закону № 1692 «Про Національну поліцію». Основним нововведенням законопроекту є розмежування політичного впливу міністра внутрішніх справ на роботу поліції, керівництво якою здійснюватиме її начальник, який призначається Кабінетом міністрів за контрактом на 5 років.
Щоправда, згідно із текстом законопроекту, начальник Національної поліції може бути призначений на посаду та звільнений з посади Кабінетом Міністрів України тільки за поданням міністра внутрішніх справ. Згідно із пропозиціями проекту закону, поліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС та складатиметься із 6 підрозділів: кримінальної поліції, поліції громадської безпеки, транспортної поліції, дорожньої поліції, поліції охорони, судової поліції. Набір до поліції здійснюватиметься на конкурсній основі серед кандидатів віком від 18 до 35 років, при цьому під час відбору проводитимуть спеціальні тестування із використанням поліграфів. «В ході спецперевірок і конкурсів за 6 місяців буде створена Національна поліція України. Автоматичне перепризначення міліціонерів на поліцейські посади – заборонено», – пообіцяв автор законопроекту на своїй сторінці уFacebook.
Сам Юрій Луценко вважає, що головною метою нового законопроекту є знищення старої радянської системи, коли цивільний міністр одночасно очолює усю структуру міліції. Тобто, по суті, відставка міністра не означатиме автоматичну зміну начальника поліції. «МВС стає холдингом, у якого є Національна поліція, начальник Національної поліції є керівником центрального органу виконавчої влади. Тобто фактично під міністерством, який сам призначає свою вертикаль. І він несе відповідальність перед законом, але не перед партією, яка делегувала міністра. Міністр впливає на нього через бюджет, пріоритети так, як це робиться у всіх європейських країнах, але він не може зняти, наприклад, начальника карного розшуку або начальника ДАІ в тій чи іншій області», – повідомив пан Луценко в ефірі передачі однієї із радіостанцій.
Структура новоствореної поліції кардинально не відрізнятиметься від нинішньої міліцейської начальник Національної поліції буде призначати начальників головних управлінь в областях, начальники міських і районних відділів поліції призначаються на посади і звільняються з посад начальником Національної поліції за поданням начальника поліції головного управління в області та за результатами конкурсу на зайняття вакантних керівних посад. Кандидати на усі керівні посади у поліції обиратимуться строком на 5 років. Начальник Національної поліції та начальники головних управлінь областей матимуть право, за згодою міністра внутрішніх справ, призначати собі тільки 3 заступників.
За таким підходом є ризик перетворення Національної поліції на закриту систему, на яку не матимуть впливу ані центральне керівництво в особі міністра, ані громадськість. Аби уникнути цього, в законопроекті запропоновані ще декілька новацій, які нібито мають стати суттєвим інструментом коригування роботи поліції та відповідальності перед громадськістю.
По-перше, при центральному апараті поліції та при кожному управлінні поліції в областях будуть створені колегіальні органи поліцейських комісій, які відповідатимуть за проведення конкурсів на усі управлінські поліцейські посади та займатимуться дисциплінарними розслідуваннями. Розробка положень про створення поліцейських комісій належатиме до компетенції Кабміну, проте в законопроекті передбачається, що кожна така комісія створюватиметься строком на 3 роки, а в її склад входитимуть 5 осіб. Наповнення комісій відбуватиметься шляхом делегування по одній кандидатурі від Кабміну, міністра внутрішніх справ, начальника Національної поліції, Уповноваженого ВРУ з прав людини та Верховної Ради. Одна і та ж особа не може здійснювати повноваження члена Поліцейської комісії більше ніж два строки підряд.
По-друге, в документі пропонується надати місцевим радам частину повноважень щодо контролю за діяльністю поліцейських на місцях. Наприклад, будь-який співробітник обласних, міських і районних управлінь національної поліції, що працює в підрозділах громадської безпеки або дорожньої поліції, може бути звільнений протягом десяти днів в тому випадку, якщо недовіру йому висловлять не менше половини депутатів місцевих рад. Проте в законопроекті не надається такого ж права місцевим радам звільняти очільників головних управлінь поліції. Натомість двох третин голосів депутатів сесії місцевої ради буде достатньо, аби звільнити будь-якого із заступників начальника управління поліції. Такий крок, на думку автора законопроекту, дозволить місцевим органам влади коригувати і впливати на діяльність поліцейських служб на місцях, проте убезпечить начальників управлінь від політичних впливів тих же депутатів місцевих рад.
Експерти вже наголошують, що законопроект Юрія Луценка не передбачає децентралізацію повноважень нової реформованої поліції. «В контексті децентралізації, реформа, що пропонується МВС та проект Луценка – фіктивна децентралізація. Децентралізація – це створення муніципальної поліції, яка була б повністю підконтрольна місцевим громадам, а не Міністерству. Зараз, в обох моделях реформ залишається централізована структура, де Міністерство повністю контролює призначення і діяльність представників на місцях, а міліціонера обирають в Верховній Раді», – розповіла «Слово і діло» експерт групи з реформи органів правопорядку Реанімаційного пакету реформ (РПР) Марина Цапок.
Однією із найбільш неоднозначних норм законопроекту є ст.9, а саме визначення критеріїв оцінки діяльності Національної поліції. Так, згідно із документом, оцінювати роботу поліції можна буде за 2 критеріями: шляхом врахування громадської думки щодо повноти та якості виконання Національною поліцією своїх завдань, а також стану забезпечення громадської безпеки та правопорядку з урахуванням статистичних показників правоохоронної діяльності. На жаль, в проекті закону не зазначено, хто саме враховуватиме громадську думку, який орган буде уповноважений оцінювати стан забезпечення правопорядку, і хто надаватиме статистичні показники. В разі залучення незалежних організацій для збору таких статистичних даних – хто і в якому об’ємі фінансуватиме таку роботу?
Досить цікавими є й низка норм нового законопроекту про соціальне забезпечення поліціантів. Зокрема, цьому присвячений цілий розділ 6 документу. Найбільш «соціально привабливою» для правоохоронців може стати ст. 58, яка гарантує пільгове забезпечення житлом усієї родини українських поліціантів. Так, майбутній поліцейський матиме право на отримання пільгового кредиту на житло строком на 30 років, при цьому сума кредиту обчислюється, виходячи з норми 21 квадратний метр загальної площі на одного члена сім’ї, і 10 - додатково на сім’ю. Крім того, згідно із документу, «особам рядового та начальницького складу, які перебувають на службі поліції понад п’ять років, кредит надається безпроцентний, понад десять років, крім того, двадцять п’ять відсотків погашається за рахунок бюджетних коштів, понад п’ятнадцять років — п’ятдесят відсотків, понад двадцять — сімдесят п’ять відсотків». Таким чином, деякі з правоохоронців із декількома членами родин матимуть можливість за досить привабливими умовами купити власне житло більше 100 квадратних метрів. Таку «соціальну турботу» за рахунок платників податків дуже легко пояснити: будь-яка влада повинна бути впевненою у відданості правоохоронної системи, адже саме на неї вона опиратиметься у разі будь-яких загроз своєму існуванню.
Отже, навіть після реформування поліція залишиться привілейованою кастою в системі державного управління.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Матеріали за темою:
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»