Чи бути в Бюджеті-2015 децентралізації?

В переддень новорічних свят Україна таки отримала Державний бюджет на 2015 рік. Свої голоси за головний кошторис держави віддали 233 народних депутати з мінімально необхідних 226. Дискусії щодо прийнятого бюджету тривають – урядовці та народні депутати обіцяють доповнити та змінити деякі з неоднозначних нововведнь нового кошторису. Передусім це стосується експериментів уряду Арсенія Яценюка в частині оподаткування. Особливо важко в наступному році доведеться місцевим бюджетам.

Бюджет-2015 для місцевих бюджетів

Питання бюджетної децентралізації є найважливішим аспектом у впровадженні реформи місцевого самоврядування. Саме цих змін очікує вся країна: під час виборів політики один за одним щедро розкидалися обіцянками щодо посилення ролі місцевих громад і в контексті владних повноважень, і в контексті розподілу фінансів. Проте вже після виборчих перегонів ця тема сама собою розчинялася у подальшому популізмі політиків. Так, новообраний у травні 2014 року Президент Петро Порошенко пообіцяв, що значна частина податків, зібраних на території органу самоврядування, залишиться на місцях.

Проте, ознайомившись ближче із податковими новаціями, які вже ухвалені ВР у вигляді закону про Державний бюджет, маємо констатувати, що ані Президент, ані уряд на чолі із паном Яценюком не тільки не збираються надавати більше фінансової самостійності місцевим бюджетам, але й ставлять регіональні громади на межу зубожіння.

За версією уряду, фінансові права місцевих бюджетів у 2015 році будуть максимально розширені. Про це йдеться в законі «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо реформи міжбюджетних відносин)», який парламент ухвалив напередодні голосування за Державний бюджет. «За попередніми розрахунками зріст ресурсу місцевих бюджетів у 2015 році складе більше 30 млрд гривень. Оскільки система забезпечує автономність прийняття місцевих бюджетів і децентралізацію, то у майбутньому такі зміни дадуть синергетичний ефект, і доходи місцевих бюджетів зростуть у два-три рази. Таким чином, у розпорядженні органів місцевого самоврядування буде ресурс для вирішення питань розвитку громад», – йдеться у пояснювальній записці урядового законопроекту, за який проголосував 231 нардеп.

Головна інтрига документу полягає у тому, що уряд одночасно збільшив кількість джерел фінансових надходжень до місцевих бюджетів, при цьому значно скоротивши обсяги наповнення регіональних скарбниць податком, який забезпечував найбільші прибутки, – з доходів фізичних осіб (ПДФО). Втрати від зменшення надходжень від ПДФО можуть складати до 26 млрд грн, а саме цей податок у 2013 році забезпечував 70,7% з усіх надходжень до місцевих бюджетів. «Зараз міста отримують 75% податків з доходів фізичних осіб, а решту 25% отримує область. Села та райони отримують 75% разом. Тільки Київ отримує найменше – 50%. Уряд Яценюка пропонує зменшити відрахування в громади до 60%, областям до – 15%, Києву – до 40%, а все інше хоче забрати в державний бюджет», – пояснює політичний експерт Олександр Солонтай.

Що цікаво, уряд Яценюка не тільки звузив фінансову самостійність регіонів, але й ще більше «прикрутив гайки» столиці – адже саме в Києві сконцентрована найбільша кількість платників ПДФО. «Планується, що 42,3 млрд грн (у 2015 році. – ред.) надійде до держбюджету від оподаткування фізичних осіб. Раніше цей головний бюджетоутворюючий податок для місцевих бюджетів повністю залишався на місцях. Лише Київ потерпав від того, що половину надходжень від податку з доходів фізичних осіб забиралось до держбюджету. Але зараз, відчувши смак від подібного відбирання коштів у місцевих громад, уряд хоче подібну практику поширити на всю країну. У Києва, щоправда, взагалі хочуть забирати 75% надходжень від цього податку», – пояснює у своєму блозі економіст Борис Кушнірук.

За рахунок чого будуть наповнюватися місцеві бюджети?

Натомість урядовий закон про бюджетну децентралізацію запроваджує альтернативні шляхи надходження до місцевих бюджетів. Хочуть:

  • збільшити відрахування до держбюджету з рентної плати за користування надрами (крім нафти і природного газу) з 50% до 75%;

  • передати до місцевих бюджетів акцизний податок від реалізації через роздрібні мережі пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів, біодизеля і скрапленого газу, надходження від ліцензій на право експорту, імпорту та оптової торгівлі алкогольною та тютюновою продукцією і низку інших зборів;

  • збільшити відсоток зарахування екологічного податку з 35 до 80%, при цьому 55% будуть направлятися в обласні бюджети, а 25% – до районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення;

  • розширення з 2015 року бази оподаткування податку на нерухомість шляхом включення до оподаткування комерційного (нежитлового) майна.

Чи зможуть ці новації допомогти місцевим бюджетам значно підвищити свою фінансову незалежність? Навряд чи. Адже одні області, де вже працюють шкідливі для екології підприємства – податок з них отримають, а решта областей – які не мали таких надходжень, ні. Те ж саме із надрами: податок платитимуть тільки там, де йде активне використання природних багатств. До того ж, є багато сумнівних методів «обійти» дане оподаткування, яке це вже котрий рік триває на Рівненщині та Житомирщині під час незаконного видобутку бурштину. Зокрема, ані центральна влада, ані місцева нібито не можуть нічого вдіяти із незаконним видобутком коштовних копалин, проте, за свідченням місцевих жителів, «домовленості» щодо такого роду діяльності існують на найвищому рівні.

Ще більше сумнівів викликає можливість значних надходжень для місцевих потреб від запровадження податку на нерухомість – особливо це стосується сільської місцевості. По-перше, в Україні відсутня традиція оподаткування нерухомості на селі, по-друге, в умовах економічної кризи та стрімкого зубожіння селян такі ініціативи заздалегідь приречені на провал.

Однозначно, що такими «новаціями» уряд не просто значно гальмує сам процес децентралізації та економічної ініціативи регіонів, але й вбиває в зародку саму ідею проведення ефективної адміністративно-територіальної реформи. Адже, не розпочавши із запровадження галузевих реформ, які б надали можливість для економічного розвитку регіонів, держава (тобто й усі її громадяни. – авт.) втрачає можливість для успішного господарювання у кожному конкретно взятому регіоні. Заганяючи будь-яку підприємницьку ініціативу у «тінь», ми поступово, своїми руками, створюємо паралельну державу в державі, де діють свої неписані закони, і яка стає, по суті, гальмом для стабільного і цивілізованого поступу українського суспільства.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»