Олександр Вілкул - жертва своєї команди?

Останнім часом віце-прем'єр-міністр України Олександр Вілкул постійно опиняється в епіцентрі критики. Його звинувачують у використанні «джинси» мало не в промислових масштабах, називають «піар-наркоманом» і безсовісним кар'єристом, який за будь-яку ціну прагне отримати крісло прем'єр-міністра.

Створюється загальне враження того, що на Олександра Вілкула йде спрямована і добре організована інформаційна атака з боку його опонентів. До слова, у журналістському середовищі цю тему постійно розвивають прихильники віце-прем'єра. Причому, приводячи, часом, зовсім парадоксальні аргументи.

Спробуємо розібратися, що ж відбувається насправді: це «змова» проти молодого і перспективного високопоставленого чиновника або ж все-таки переважають тривіальні промахи регіональної команди Вілкула, яка прагне застосувати до всеукраїнського рівня підходи, які працювали за часів дніпропетровського губернаторства.

Спочатку, втім, давайте розглянемо хоча б окремі приклади діяльності опонентів і прихильників Олександра Вілкула за останній час.

Отже, спочатку про інформаційні «плюхи». Лише за поточний місяць з'явилася низка резонансних публікацій про Вілкула, які виставляють його не з найкращого боку.

На початок місяця прийшлося висловлювання відомого політолога Володимира Фесенка, яке приклеїло до віце-прем'єра образливе прізвисько «піар-наркомана». Фесенко аналізував інформаційну конкуренцію між двома віце-прем'єрами - Олександром Вілкулом та Сергієм Арбузовим.

Тоді ж і з'явилася фраза політолога: «Особливо наївний Вілкул, який стає піар-наркоманом. У Вілкула немає шансів у найближчій перспективі стати прем'єром, навіть якщо він заполонить всі ЗМІ своїми піар-матеріалами».

Журналіст Андрій Черніков у своєму блозі пішов далі, висміявши спроби Олександра Вілкула та його команди пояснити піар-активність підступами ворогів. Крім того, були вказані і явні нестиковки у версіях віце-прем'єра і його помічників. Про ці версії ми скажемо пізніше, а поки зупинимося на третьому, по-справжньому сильному інформаційному ударі.

Йдеться про статтю все того ж Андрія Чернікова «Програма розвитку надії на хороші дороги», опубліковану в останньому номері популярної газети «Дзеркало Тижня». Автор детально аналізує вже не інформаційну площину, а конкретні публічні обіцянки, дані Олександром Вілкулом, та їх реалізацію.

Черніков детально розбирає ситуацію в Укравтодорі, на чому він, власне, і спеціалізується, приводить запевнення віце-прем'єра, аналізує заявлені плани уряду, знаходить масу протиріч і нестиковок і робить однозначні висновки: віце-прем'єрський підхід до вирішення проблем автомобільних доріг в Україні - поверховий, неглибокий і ні до чого доброго не призведе.

Тепер перейдемо до спроб пояснити ситуацію з піаром, зроблених безпосередньо Вілкулом і його прес-секретарем Сергієм Мілютіним.

На початку серпня, після низки критичних повідомлень і статей, Олександр Вілкул зробив спробу на своїй сторінці в Facebook, що називається, «перевести стрілки» на свою прес-службу. Засилля інформаційного простору позитивними повідомленнями і переможними реляціями він назвав «помилкою» прес-служби, яка, бажаючи добра, «перестаралася».

Також, на думку віце-прем'єра, мав місце і «чорний» піар з боку його опонентів, які за допомогою «джинси» намагалися створити йому дуже неприємний образ.

Ще глибше цю тезу постарався розвинути прес-секретар Вілкула Сергій Мілютін. До слова, цей піарник добре відомий в журналістському середовищі своїми підходами до роботи. Наступальний стиль, використання технологій «на межі» (а часто і «за межею»), дуже йому характерні. А тому і слова його викликали здоровий і нездоровий скепсис серед журналістів.

Отже, у своєму блозі Мілютін розповів про те, що розміщена повсюдно «джинса» про віце-прем'єра ... є провокацією та креативною розробкою ворогів Вілкула. Мілютін навіть привів «серйозну» аналогію: «Так само на початку 90-х для провокації людині підкидали наркотики». Версія дійсно досить парадоксальна, оскільки «топити» таким ось чином чиновника - через «білий» масований піар - надто алогічне і дороге задоволення для будь-якого недоброзичливця.

Отже, є дві версії того, що відбувається. За однією - Олександр Вілкул є «піар-наркоманом» і «слабким чиновником», а за другою - він жертва якихось «темних» сил, котрі намагаються за рахунок «килимових бомбардувань» позитивними статтями та повідомленнями домогтися дискредитації віце-прем'єра.

Зрозуміло, ми не можемо заперечувати наявність у Олександра Вілкула опонентів. Вони є і в Партії регіонів, і в уряді, і, напевно, в Адміністрації Президента. На Вілкула багато хто дивиться з погано прихованою заздрістю, а звідси і неприязню. Він молодий, уміє добре працювати з аудиторією, за ним стоять серйозні сили і ресурси. А значить, у нього потенційно велике майбутнє.

Для опозиційних політиків Вілкул ворог, оскільки є одним з уособлень нинішньої правлячої команди. Він безумовний спікер, який не боїться прямих ефірів і ток-шоу, набирає вагу і досвід. Зовсім скоро, якщо не відбудеться зниження темпів, Вілкул стане бувалим політиком, який мало чим поступається найбільш «просунутим» опозиціонерам.

Але це лише одна сторона медалі. А є ще й інша. Олександр Вілкул все більше стає політиком і перестає бути чиновником. Сьогодні він має далеко не найкращу динаміку виконання даних ним же обіцянок. Про це свідчать цифри системи «Слово і Діло. Народний контроль».

Вілкул - лідер з чиновників Кабінету Міністрів (за винятком, зрозуміло, Миколи Азарова) за кількістю зафіксованих обіцянок - цілих 309. Тільки за серпень база порталу «Слово і діло» поповнилася його 30-ма запевненнями.

І з цих більш ніж 300-ста обіцянок виконаними можна вважати лише 68. Причому 58 з них відносяться до періоду, коли Олександр Вілкул обіймав посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Для об'єктивності зазначимо, що і більшість з невиконаних обіцянок, а їх 36, належать до того ж періоду.

Переважна більшість обіцянок віце-прем'єра - 66%, або 205 в абсолютних цифрах - перебувають у так званій «жовтій» зоні, тобто належать до категорії «в процесі». Враховуючи відсутність в більшості випадків конкретних термінів виконання, говорити про зміну кольору на «зелений» або «червоний» не доводиться. Однак «жовтий» колір не додає позитиву, оскільки свідчить про те, що у чиновника слів набагато більше, ніж конкретних справ.

Олександру Вілкулу та його команді слід дуже уважно проаналізувати свою роботу в цілому, і в інформаційній сфері, зокрема. При збереженні наявних підходів (слова сильно випереджають справи), Вілкул матиме все більше негативу від незалежних засобів масової інформації, які не вдасться перекрити ніякою дружньою чи недружньою «джинсою».