Як тільки в Україні стартують президентські перегони, претенденти на найвищу посаду намагаються наобіцяти країні якнайбільше добрих справ. З часом кандидати, сподіваючись, що всі забули про їхні передвиборчі гасла, знову обіцяють уже обіцяне. Сайт «Слово і Діло» порівняв між собою програми п’ятьох досвідчених кандидатів, які брали участь у минулих президентських виборах 2010 року: Анатолія Гриценка, Петра Симоненка, Юлії Тимошенко, Сергія Тігіпка та Олега Тягнибока.
Нинішня передвиборна кампанія, на відміну від попередніх, відбувається у складних політичних умовах, коли цілісність та існування України як держави знаходиться під загрозою. Не дивно, що цього разу кандидати приділили більше уваги зовнішній політиці та національній безпеці, пропонуючи власний варіант виходу з ситуації, що склалася. Однак при цьому кандидати не проявили особливої оригінальності – в першу чергу, щодо визначення основних векторів зовнішньої політики. Зокрема, Гриценко та Тігіпко, як і 2010 року, так і зараз відкрито не висловлюють свого ставлення до євроінтеграції України, Тягнибок виступає за тісну співпрацю з ЄС (асоціацію), Тимошенко – за повноправне членство в цьому об'єднанні, а Симоненко, навпаки, вкотре наголошує на вигодах тісної співпраці з країнами ЄЕП (Росією, Білоруссю і Казахстаном).
Щодо вступу України в НАТО чи інші структури колективної безпеки, ситуація виглядає ще гіршою. Троє кандидатів – Гриценко, Тимошенко й Тігіпко – тактовно обходять це питання, обмежуючись загальними фразами. Симоненко вкотре не здивував виборців, наголошуючи на збереженні позаблокового статусу. На цьому фоні окремо стоїть Тягнибок, який 2010 року оминав це питання, а зараз наполягає на реальній інтеграції України до євроатлантичних безпекових структур. Крім того, очільник “Свободи” пропонує створити політико-економічний союз держав – Балто-Чорноморську геополітичну вісь. Однак цей пункт – не новинка, його запозичено з програми 2010 року. Попри деякі зміни, розділ про зовнішню політику в цьогорічній програмі Тягнибока повторюється майже повністю.
Особливого значення в теперішніх програмах кандидатів набуло питання оновлення влади. Якщо 2010 року кандидати звертали увагу на боротьбу з корупцією та хабарництвом, то зараз – на проведення люстрації. При цьому Симоненко та Тігіпко виступають за висловлення недовіри чинному уряду Арсенія Яценюка та в.о. Президента Олександру Турчинову.
Цього року програми одних кандидатів стали більшими за обсягом і чіткішими за викладом основних положень, наприклад, у Тягнибока, а в інших – навпаки, більш розмитими й короткими (Гриценко й Тігіпко). В цьому контексті варто особливо відзначити програму Гриценка, яка в порівняні з програмою 2010 року нагадує радше політичну декларацію, а не план дій. Є й спільні пункти у програмах п’ятірки кандидатів. Якщо 2010 року популярним було гасло про вибори за відкритими списками, то 2014-го – це ліквідація місцевих держадміністрацій (обласних, районних, міських) та передання владних повноважень органам місцевого самоврядування. Також надактуально постає питання стосовно досягнення Україною енергетичної незалежності від Росії, тоді як 2010 року це питання не було настільки важливим у програмах політиків.
Навіть ті пункти, які повторюються, мають певні видозміни. Скажімо, якщо 2010 року Симоненко зауважував, що складе президентські повноваження після затвердження нової Конституції та проведення парламентських виборів, то через чотири роки він уже пропонує геть ліквідувати посаду президента України. Інший яскравий приклад можна знайти в програмах Тягнибока. Так, якщо 2010 року кандидат лише виголошував, що відстоює принцип державної власності на стратегічні підприємства, то цього разу він заявляє ще й про необхідність націоналізації раніше приватизованих.
Попри значну кількість повторів, кандидатські програми все ж містять деякі новації. Скажімо, Тимошенко обіцяє сприяти порозумінню між церквами. 2010 року з п’ятірки кандидатів питання релігії торкався, як не дивно, лише Симоненко, захищаючи канонічне православ'я та наполягаючи на забороні всіх тоталітарних сект. Крім того, цього разу кілька кандидатів приділили більше уваги деяким сферам, якими знехтували в попередніх програмах. Та ж Тимошенко більшу увагу приділила питанню освіти, а Тягнибок – соціальному захисту.
Читайте також: Як за 5 років змінилися доходи кандидатів у президенти
За показником оригінальності можна виокремити програми Симоненка як на цих виборах, так і на минулих. Зокрема, 2010 року кандидат заявляв, що Україна за його президентства піде соціалістичним шляхом розвитку, цього року – жодної подібної заяви. Разом з тим, кандидат має оригінальний погляд на державний устрій: головний комуніст пропонує перетворити Верховну Раду на двопалатний парламент. При цьому нижня палата буде обиратися за пропорційною системою, а верхня – в одномандатних округах.
Читайте також: Майбутні президенти: з-поміж кого українці обиратимуть очільника держави
Таким чином, у цьогорічних програмах п’ятірки досвідчених кандидатів замало оригінальності. Як і раніше, політики намагаються не переобтяжувати виборця конкретикою та наочними цифрами. Натомість електорату вкотре пропонуються лише гарні слова, які радше змушують громадян керуватись емоціями, аніж розумом. Однак вибори проходять, емоції згасають, а нові посадовці, опинившись у владних кріслах, забувають про виконання своїх обіцянок. Може, саме через це українці постійно незадоволені своїми очільниками?
Сподіваємось, новому президенту, хто б ним не став, вдасться зберегти цілісність України. А українці дочекаються того моменту, коли, як писав Тарас Шевченко, настане "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
Микола Засядько, "Слово і Діло"
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»