Бурхливі події цієї зими засвідчили, що українці жадають політичних та економічних змін. Самоусунення Віктора Януковича та новий уряд започаткували новий етап реформ в Україні. Позачергові вибори президента покликані закріпити цей курс. А перед новим очільником держави стоятиме надскладне завдання – зберегти цілісність України та перетворити її на державу з європейськими стандартами життя, чого так прагнуть і очікують громадяни. У протилежному випадку на країну чекатиме нова хвиля протестів та соціальних потрясінь.
4 квітня Центральна виборча комісія завершила реєстрацію кандидатів у президенти України. З-поміж 46 охочих комісією було відібрано лише 23 кандидати, які змагатимуться 25 травня за найвищу посаду в країні. В порівнянні з виборами 2010 року цьогорічна реєстрація кандидатів також не обійшлася без одіозних фігур. Якщо на попередніх виборах особливого галасу наробив Василь Противсіх, то ці вибори могли б стати ще цікавішими, позаяк 29 березня документи до ЦВК подав навіть Дарт Вейдер. І це не вигаданий персонаж із кіносаги "Зоряні війни", а цілком реальна людина, представник Інтернет-партії України. Проте, незважаючи на велику популярність у соціальних мережах, цей кандидат так і не був зареєстрований ЦВК.
Нові старі кандидати. Дарт Вейдер – радше виняток із правила. Якщо поглянути на біографії всіх 23 кандидатів, то картина виглядає не такою одіозною, а навпаки, досить стандартною. Більшість кандидатів – 19 із 23 – це або відомі в українському політикумі особи, або знакові постаті в бізнесовій сфері країни. Це зокрема Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Михайло Добкін, Олександр Клименко, Валерій Коновалюк, Наталія Королевська, Ренат Кузьмін, Василь Куйбіда, Олег Ляшко, Микола Маломуж, Петро Порошенко, Вадим Рабінович, Петро Симоненко, Юлія Тимошенко, Сергій Тігіпко, Олег Тягнибок, Олег Царьов, Василь Цушко та Зорян Шкіряк. Значна частина цих політиків устигла не один рік попрацювати в органах виконавчої, законодавчої влади або місцевого самоврядування. Скажімо, Тігіпко та Тимошенко неодноразово обиралися народними депутатами або обіймали міністерські посади. В цьому переліку осіб також є прокурори (Кузьмін) та розвідники (Маломуж). Свого стосунку до бізнесової діяльності не приховують лише Порошенко, Рабінович та Тігіпко, хоча й інші кандидати свого часу теж мали власну справу. Чого лише варта компанія ЄЕСУ, яку в 1995–1997 роках очолювала Тимошенко.
Слід зауважити, що з вищезгаданих кандидатів п’ятеро брали участь у виборах 2010 року: Гриценко, Симоненко, Тимошенко, Тігіпко та Тягнибок. Крім того, Симоненка можна назвати виборчим рекордсменом: він уже вчетверте балотується на президента. А от найбільшу підтримку виборців головному комуністу вдалося здобути лише на виборах 1999 року, тоді він отримав 37,8% голосів. Згодом цей показник тільки зменшувався, досягнувши на виборах 2010 року позначки в 3,55% голосів.
Картина стає ще типовішою, якщо зважити на те, що неофіційна трійка лідерів виборчих перегонів (в алфавітному порядку) – Порошенко, Тігіпко, Тимошенко – також старожили в українській політиці. Слід зауважити, що Тігіпко, який на минулих виборах посів третє місце, може повторити свій результат або навіть його покращити, здобувши друге місце.
Нові персони практично відсутні у виборчому бюлетені. З-поміж 23 кандидатів лише четверо не обіймали до цього часу державних чи виборних посад. Однак усі вони наразі мають низький електоральний рейтинг. Це Андрій Гриненко, Володимир Саранов, Ольга Богомолець та Дмитро Ярош. Якщо перші два кандидати – це приватні підприємці, то решта стали відомі завдяки своїй громадській діяльності під час Євромайдану. Зокрема Богомолець була одним із організаторів та координаторів медичної служби Майдану. Крім того, громадську діячку розглядали як можливого очільника Міністерства охорони здоров’я або як кандидата на посаду віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань під час формування уряду Арсенія Яценюка.
Поза тим, Ярош – очільник Всеукраїнської організації "Тризуб" ім. Степана Бандери, яка під час Євромайдану стала основою "Правого сектору". До революційних подій як сам Ярош, так і очолювана ним організація були відомі лише серед вузького кола українських націоналістів. Однак нині завдяки активним діям "Правого сектора" лідер "Тризубу" став відомою особистістю в країні, а нещодавно ще й очолив політичну партію "Правий сектор".
Читайте також: Чого ще чекати від «Правого сектора»
Владна опозиція. Під час кожної виборчої кампанії кандидати полюбляють уживати протиставлення "влада – опозиція", звинувачуючи при цьому своїх опонентів у прорахунках та пропонуючи свої, на їхню думку, кращі варіанти для розв’язання того чи іншого питання. Цьогорічна кампанія теж не виняток. Однак нині ситуація ускладнюється наявністю в країні тимчасового уряду та в.о. президента. Через це важко сказати, хто перебуває в опозиції, а хто при владі. Особливо якщо зважати на те, що після самоусунення Віктора Януковича провладна фракція "Партії регіонів" зменшилася майже вдвічі, а частина її депутатів увійшла до складу нової парламентської більшості.
Але, з іншого боку, саме представники колишньої опозиції – ВО "Батьківщина", "УДАР", ВО "Свобода" – сформували основу нової більшості в Верховній Раді. Крім того, представники "Батьківщини" та "Свободи" увійшли до нового уряду й очолили облдержадміністрації. Якщо дотримуватись цієї позиції, то кандидатів на посаду Президента України за стосунком до старої та нової влади можна розділити на дві групи. До першої можна віднести осіб, які за президентства Януковича працювали у виконавчій владі або були народними депутатами у провладній більшості: Бойко, Добкін, Коновалюк, Королевська, Кузьмін, Симоненко, Тігіпко, Царьов та Цушко, нині ж ці діячі протиставляють себе уряду Яценюка та в.о. Президента Турчинову. До другої групи можна віднести опонентів першої групи. Це переважно представники або симпатики чинної влади, тобто колишньої опозиції: Богомолець, Гриценко, Клименко, Куйбіда, Ляшко, Порошенко, Тимошенко, Тягнибок, Шкіряк та Ярош. Таким чином, на українців знову чекає традиційне протистояння провладних та опозиційних кандидатів.
Безпартійні домінують. Незважаючи на те, що в Україні офіційно зареєстровано 201 політичну партію, кандидатів у президенти від політичних сил традиційно висувається вкрай мало. На цих президентських виборах, як і на попередніх, теж переважають самовисуванці. Їх наразі, за даними ЦВК, нараховується аж 16 кандидатів. Лише п’ятеро претендентів було висунуто партіями: Гриценко ("Громадянська позиція"), Клименко (Українська Народна Партія), Куйбіда (Народний Рух України), Ляшко (Радикальна Партія Олега Ляшка), Симоненко (Комуністична партія України), Тимошенко (ВО "Батьківщина") та Тягнибок (ВО "Свобода").
У цьому контексті особливо відзначилася "Партія регіонів", оскільки одразу кілька її членів виявили бажання балотуватись у президенти. Офіційно ця політична сила висунула кандидатом Добкіна, однак ЦВК зареєструвала його як самовисуванця. А інші партійці-кандидати – Бойко, Тігіпко, Царьов – були нещодавно виключені з партії. Виключення Тігіпка призвело до виходу 14 народних депутатів із партії та парламентської фракції "Партії регіонів". Слід зазначити, що, окрім вищезгаданих, ще кілька кандидатів-самовисуванців є членами певної політичної партії: Королевська – "Україна – Вперед!", Ярош – "Правий сектор".
Отже, українцям 25 травня треба буде зробити непростий вибір і обрати очільника держави з-поміж політиків старої гвардії. Про те, що в Україні існує попит на нових політичних діячів, перед кожними виборами говорять не лише політологи, а й самі політики. Однак щоразу громадяни змушені обирати з-поміж старих облич, фактично роблячи "вибір без вибору". Новою політичною фігурою на цих виборах міг стати Віталій Кличко, однак він відмовився балотуватися на користь досвідченого Петра Порошенка.
Загалом можна прогнозувати, що самі вибори пройдуть досить традиційно, в тому числі з застосуванням брудних технологій. Та й від самих кандидатів якихось цікавинок чекати не доводиться, оскільки політики старої генерації користуються арсеналом застарілих прийомів. Наскільки вони будуть сприйнятні та вражаючі для виборця, покаже голосування 25 травня.
Микола Засядько, "Слово і Діло"
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»