Останніми тижнями різко активізувалися дипломатичні зусилля, спрямовані на завершення російсько-української війни. Останніми подіями в цьому контексті стали зустрічі спецпредставника США Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера з Володимиром Зеленським в Осло й володимиром путіним у Санкт-Петербурзі. Кушнер долучався до зустрічі в Осло дистанційно. За їхніми підсумками пролунали обнадійливі заяви про прогрес у переговорах щодо мирного врегулювання. Чому, попри це, розраховувати на швидкий мир поки що не варто?
Після переговорів в Осло та Санкт-Петербурзі щодо мирного врегулювання російсько-української війни пролунало кілька обнадійливих заяв.
По-перше, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю Fox News заявив, що Київ готовий до припинення бойових дій уздовж нинішньої лінії фронту. Він назвав такий сценарій реалістичним шляхом до завершення війни, водночас наголосивши на необхідності гарантій безпеки.
По-друге, президент США Дональд Трамп заявив, що завершення війни в Україні тепер ближче, ніж будь-коли раніше.
По-третє, спецпредставник США Стів Віткофф назвав переговори конструктивними та заявив про прогрес, досягнутий під час зустрічей в Осло й Санкт-Петербурзі.
Зрештою, помічник російського очільника Юрій Ушаков заявив, що справа рухається до завершення війни, і висловив готовність Москви обговорювати побудову системи безпеки для обох країн після закінчення бойових дій. Ушаков також повідомив, що росія «в принципі» готова відновити тристоронні переговори за участю США та України приблизно 10 листопада. Чому ці заяви ще не означають наближення миру?
Однією з головних передумов для початку переговорів про завершення війни є ситуація на фронті. Це може бути явна перевага однієї зі сторін, яка змушує слабшу сторону шукати миру навіть на невигідних умовах. Водночас і сильніша сторона може ініціювати переговорний процес, щоб домогтися важливих поступок від противника під тиском воєнних обставин або уникнути подальших втрат.
Інший можливий сценарій – стратегічний тупик на фронті, який змушує сторони припинити бойові дії через взаємне виснаження, брак ресурсів або зростання непопулярності війни серед населення. У такому разі завершення бойових дій може стати результатом прямих переговорів або посередницьких зусиль інших держав.
Звісно, причини завершення воєн не обмежуються цими прикладами. Наприклад, непопулярність війни у В'єтнамі серед американського суспільства стала одним із чинників, які підштовхнули США до згортання військової участі та укладення Паризьких мирних угод 1973 року. Як би там не було, нинішня ситуація в Україні не відповідає жодному з описаних сценаріїв у його завершеному вигляді. Попри те, що на фронті зберігається стратегічний тупик, сам кремлівський ватажок володимир путін може вважати, що війна розгортається на його користь.
Перебуваючи під впливом неправдивих доповідей своїх генералів, які беруть українські території «у кредит» і оголошують про фейкове захоплення населених пунктів, путін може отримувати викривлену картину ситуації на фронті. Якщо його армія нібито наступає, то навіщо йти на компроміси та поступки? Логічніше, з погляду такого керівництва, продовжувати війну й намагатися диктувати власні умови.
Тим часом Дональд Трамп послаблює окремі елементи санкційного тиску на росію, розраховуючи стимулювати Москву до переговорів. Зокрема, 16 жовтня він відмовився запроваджувати низку нових санкцій та тарифних обмежень, передбачених законом Грема. Чинні санкції проти росії загалом не були скасовані, однак рішення Вашингтона послабило потенційний тиск, який міг би бути використаний як важіль впливу на Кремль.
Путін може сприймати такі кроки не як жест доброї волі, а як ознаку того, що його стратегія – послаблювати підтримку України з боку Заходу – дає результат.
Європа залишається одним із ключових партнерів України. Проте й тут існують політичні ризики. У 2027 році у Франції відбудуться президентські вибори, а лідерка ультраправого «Національного об'єднання» Марін Ле Пен нині посідає перше місце в опитуваннях першого туру. Вона заявила, що в разі обрання президенткою припинить фінансову допомогу Україні після шестимісячного перехідного періоду, хоча й допускає продовження військової підготовки та постачання обладнання.
Ле Пен роками виступала за зближення з москвою, а її політична сила послідовно критикує масштабну підтримку України. Водночас результати опитувань не гарантують її перемоги, а майбутня політика Франції залежатиме від результатів виборів і конкретних рішень нового керівництва. Наразі Франція залишається важливим партнером нашої держави.
Ще один чинник – ситуація на енергетичних ринках. Війна США та Ізраїлю проти Ірану спричинила значну нестабільність на Близькому Сході та вплинула на світові ціни на нафту. Це цеж додає оптимізму кремлівському керівництву.
Крім того, путін намагається тиснути й безпосередньо на українське суспільство, завдаючи руйнівних ударів по містах та критичній інфраструктурі. Напередодні зими росія прагне зробити повсякденне життя українців максимально важким, позбавляючи людей електроенергії, тепла, водопостачання, каналізації, зв'язку та інших життєво необхідних послуг. Мета такої стратегії, серед іншого, може полягати в тому, щоб посилити суспільний тиск на українське керівництво й змусити його погодитися на мирну угоду майже за будь-яку ціну.
У кремлі також усвідомлюють гостру нестачу перехоплювачів PAC-3 для систем Patriot. Тому російські війська продовжують активно використовувати балістичні ракети, перехоплення яких становить особливу складність для української протиповітряної оборони. Одним із головних напрямків такого тиску залишається Київ. Ураження столиці та її критичної інфраструктури може бути частиною ширшої стратегії кремля, спрямованої на те, щоб «зламати тил».
За даними ГУР, станом на жовтень 2026 року росія має в запасі до 700 балістичних ракет і кілька тисяч крилатих ракет різних типів. Російський оборонно-промисловий комплекс здатний виробляти понад 200 ракет на місяць, з яких приблизно 110 належать до типів, що використовуються для ударів за балістичною траєкторією.
Виробництво ударних безпілотників, які росія використовує для повітряного терору, за оцінками української розвідки, сягає близько 10 тисяч одиниць на місяць. Із них приблизно 4 тисячі – реактивні дрони.
Зима ще не почалася, а цей арсенал не використано повністю. Тож, якщо зважити на всі перелічені чинники, виникає просте запитання: навіщо путіну починати мирні перемовини саме зараз? Можливо, краще почекати ще пів року, дочекатись результатів зимових бомбардувань, а також сприятливих для себе підсумків виборів у європейських країнах, аби диктувати умови миру з сильної позиції?
А поки що повернення до переговорного процесу може бути лише улюбленою тактикою путіна – переговорами, заради переговорів, ширмою для затягування війни, поки загальне тло для її завершення не буде кращим.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.