«Мішель Обама – мужик! Я правий, Америко?», – цим радісним вигуком Джоша Хокіта, переможця турніру UFC Freedom 250, завершилося грандіозне шоу з боями без правил на південній галявині біля Білого дому. Захід проводився в рамках 250-річного ювілею США та 80-річчя Дональда Трампа. Що й казати, вражаюче досягнення для обох.
За майже півтора року свого другого президентства образ чарівника-Трампа, який своїм переговорним генієм за лічені години зупиняє війни та завдяки видатному підприємницькому чуттю домагається економічного процвітання країни, розвіявся.
Незважаючи на всі обіцянки нізащо не втягувати США у війни, він вляпався у найпровальнішу з усіх можливих і зараз намагається виповзти з неї на принизливих для Штатів умовах, хоча військова міць Ірану не йде ні в яке порівняння з американською. Такий собі подарунок батьківщині на 250-річний ювілей. Те, що при цьому довелося кинути арабських союзників у Перській затоці та головного партнера на Близькому Сході – Ізраїль, – це вже супутні дрібниці.
Авантюра зі спробою обкласти тарифами весь світ і забезпечити таким чином шалений приплив грошей до американської скарбниці натрапила на Китай і на власний Верховний суд. Ціни на пальне та інфляція змушують американців похмуріти. Похмуріють і республіканці, яким у такому настрої виборців потрібно якось пройти проміжні вибори, але ніхто не наважується заїкатися проти лідера: позбавлять партійного фінансування й спустять усіх собак.
Дивовижний феномен Трампа: попри провальні результати та рекордно низький рівень електоральної підтримки, Республіканська партія віддано цілує його перстень, а добра третина населення продовжує вірити в його геніальність. Своє вісімдесятиріччя примхливий самодур зустрічає у всевладді, наскільки це взагалі можливо у Сполучених Штатах. Так, трапляються неприємності, на кшталт скасування рішення прикріпити його ім’я до Кеннеді-центру, а зелені водорості, яким плювати на авторитети, нахабно розрослися в басейні меморіалу Лінкольна, знущаючись із президентського розпорядження пофарбувати воду в благородний синій колір. Але він продовжує намагатися залишити якомога глибший слід в історії Америки, помітити все, до чого вдається дотягнутися. Вдається до багато чого.
Сам Дональд Трамп оцінює свою діяльність зовсім не за стандартними шаблонами: наскільки він корисний для своєї країни на цій посаді? «Золотий вік Америки починається прямо зараз», – слова з інавгураційної промови, тобто ще до будь-яких політичних кроків, так би мовити, з огляду на наявність у Білому домі такої видатної особистості. Одного цього достатньо, щоб Америка стала «дуже гарячою», як любить говорити ювіляр.
Сам він такий запальний, наскільки це взагалі можливо для людини його віку з дедалі виразнішими ознаками деменції. Трамп то занурюється в короткі періоди дрімання – чи то на засіданнях свого уряду, чи то на баскетбольному матчі «Нью-Йорк Нікс» проти «Сан-Антоніо Сперс».
Власне, і під час бійки на турнірі UFC Freedom 250 у день свого народження він теж дрімав. То дратується незв’язними промовами, в яких неодмінно фігурують Обама з Байденом, яку б тему він не порушував. Не дивно, що ідіот, який здобув перемогу в клітці на галявині Білого дому, поспішив порадувати свого кумира образою на адресу Мішель: загальні цінності в чистому вигляді. Трампізація Америки йде повним ходом, незважаючи на те, що її ініціатор сам не завжди встигає за нею.
Трамп – нехай і помітно слабшає, але справді геній у сфері економіки: економіки уваги.
Навесні 2016 року, під час першої президентської кампанії, Дональд Трамп давав інтерв’ю журналісту Майклу Вольфу. Той поставив відомому всій Америці героєві світської хроніки та зірці шоу-бізнесу, який раптом вирішив стати політиком, просте запитання, що напрошувалося:
- Чому ви хочете стати президентом?
- Щоб стати найвідомішою людиною у світі.
Дональд Трамп клацнув пальцями й запитав у Джареда Кушнера, який був присутній під час розмови:
- Джареде, наскільки я знаменитий?
- Дуже знаменитий, сер.
Треба віддати належне: Трампу вдалося перетворити Америку на ярмарок власного марнославства, і в світі немає людини, про яку б говорили частіше. Карикатурність образу, показне безсоромство, здатні в незначній мірі поховати будь-яку політичну кар’єру, у випадку Трампа винесли його на вершину, причому двічі. Він упевнений, що тричі, просто минулого разу перемогу обманом відібрали.
Американська мрія, згідно з якою президентом може стати кожен, втілилася у найвикривленішому вигляді: президентом може, і не раз — що виключає випадковість — стати навіть таке. Головне, щоб від цього неможливо було відірвати погляд**. «Flood the zone with shit»**, — як казав його радник зі стратегії Стів Беннон: «Безперервно завалюй якоюсь фігнею», – якщо вільно перекласти цю настанову. Головне – бути в центрі уваги, ціна не має значення.
Здається, єдиний спосіб пояснити Трампу, чому йому слід нарешті стати на бік України, а не такого улюбленого ним ще вчора – та що там, ще сьогодні вранці! – путіна, — це показати, чому така позиція призведе до його більшого звеличення.
Схоже, цим і займалися учасники саміту «Великої сімки» у Франції. А Зеленський у привітанні з ювілеєм заявив, що слабке президентство Обами під час захоплення Криму призвело до нинішньої війни. Дідусеві, мабуть, приємно, хоча, напевно, й не настільки, як під час заяви біля стін Білого дому, що Мішель Обама – мужик. Інших президентів у Америки для нас зараз немає.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.