Авантюра без альтернативи. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

Два роки потому після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах залишається толком без відповіді питання, чому йому це вдалося. Тим більше вдалося з гранично переконливим результатом, який не залишив місця сумнівам в його достовірності. І свіжі виміри показують, що нині було б так само, якби в списку кандидатів ті ж прізвища, хоча ефект свіжості і несподіванки для Зеленського втрачений, а антирейтинг підріс. Значить, працюють не тільки ці чинники, які, звичайно, важливу роль відігравали в 2019-му.

Слід нагадати, що аж до того самого 2019 року в президентській кампанії впевнено лідирувала Юлія Тимошенко. Моделювання другого туру в грудні 2018 року Соціологічною групою «Рейтинг» показувало, що вона перемагає у фіналі в парах з Порошенком і Бойком. У січні, коли стало зрозуміло, участь Зеленського – не жарт, він відразу вийшов в лідери рейтингу, але і тоді більшість опитаних вважала, що в підсумку президентом все одно стане Тимошенко, яка тримала другу позицію. У лютому відрив Зеленського збільшився, а Порошенко наздогнав Тимошенко, але в парних моделях все так же їй програвав. Так що якщо «вискочка» комусь і зіпсував президентські плани, так це Юлії Володимирівні. Імовірність виграшу тодішнього президента просто була відсутня.

Тепер про загальні причини. По-перше, у першої трійки опонентів Зеленського був (і залишається) значний антирейтинг. До моменту виборів за цим показником лідирував президент: майже половина виборців заявляла, що не проголосує за Порошенка ні за яких обставин. У Тимошенко і Бойка картина була трохи краще, але теж безрадісна. Боляче знайомі обличчя, щоб мати щодо них завищені очікування.

По-друге, всі вони представляли відносно нішеві проєкти. Порошенко пішов до консервативних націоналістів, Бойко – вибір зовсім негидливого проросійського виборця, Тимошенко – «берегиня» соціально знедолених, з «Новим курсом» у неї зовсім не склалося. Зеленський представляв максимально широке політичне поле, що в другому турі і вилилося в божевільні 73 відсотки за рахунок з'єднання різних електоральних потічків.

По-третє, ключові опоненти Зеленського намагалися торгувати на виборчому ринку тією чи іншою бідою. Порошенко продавав війну, в якій він, як переконували в агітаційних матеріалах, неперевершений майстер. Бойко – наче мир, але через здачу Кремлю, де у його партнера Медведчука налагоджені контакти, тобто, на ділі, образливий програш і пов'язане з цим приниження. Товар Тимошенко – держава-соцзабез, де громадяни нещасні за визначенням і потребують повсякденної допомоги. І тільки компанія керівника «Кварталу 95» будувалася на щенячому позитиві. Наскільки цей позитив був фундований, справа другорядна, за негатив більшість голосувати не хоче.

По-четверте, Україна знудьгувалася за вчинками, і авантюра Зеленського, який запропонував себе на пост глави держави, підкуповувала своєю зухвалістю, якщо не сказати нахабством, на тлі штатних політиків, які приїлися і чий діапазон дії за довгі роки в українській політиці чітко визначився. Країна хотіла авантюри, якогось активного руху, нехай і в зону більшої невизначеності, і продовжує хотіти. Досить консервативна в життєвих проявах окремих громадян, в цілому Україна подобається собі, коли витворяє щось таке, що в народі називають в інших випадках пригодами на власну філейну частину.

Недарма все, чим ці два роки займаються ті, хто програв, – несхвальним засудженням «слуг» і їхнього головного. Важко піти від аналогії з анекдотичними пенсіонерками на лавочці біля під'їзду. Життя, яке проходить повз них, часом дійсно заслуговує на осуд, а то і міцного слівця, але їхнє власне існування зводиться до обговорення чужого життя. Своє – в минулому.

Бурчанням з боку владу відібрати не можна. Поки ніхто нічого цікавого не запропонував, авантюра Зеленського в Україні та України із Зеленським триває.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО