Україна, як і увесь світ, зазнала суттєвого негативного впливу на всі суспільно-політичні та економічні процеси в 2020 році через пандемію коронавірусу. Якби не цей чинник, ймовірно, політичне життя в нашій країні цьогоріч було дещо динамічнішим.
Проте кожен політичний інститут, партія влади та опозиційні сили – знайшли своє місце та зайняли позиції в очікуванні нового політичного сезону-2021. У разі поступового згасання фактору коронавірусної загрози, наступний рік обіцяє бути дещо динамічнішим за нинішній. Цьому сприятимуть відкладена у часі конкуренція між «старими» та «новими» політичними елітами, змагання олігархів та груп впливів за ресурси, а також очікування українців.
Крім того, наступний рік обіцяє бути складним і через подальшу економічну рецесію ‒ й навряд чи кризові явища оминуть політичні процеси. Згідно із останніми соціологічними опитуваннями, українців дедалі більше лякає фактор некомпетентності дій політиків та владних інституцій. Тож, ймовірно, наступний рік стане роком «збирання» фахових політичних команд та змагання в ефективній комунікації.
А ще, цілком ймовірно, що 2021-й стане поворотним у подальшій політичній долі команди Володимира Зеленського й самого глави держави. Чому – спробуємо розібратися.
Диктатор чи перемовник?
Згідно із даними одразу кількох соціологічних опитувань, які провели наприкінці листопада та в грудні 2020-го, президент Володимир Зеленський є одночасно і лідером політичних рейтингів, і головним розчаруванням року для українців.
Нинішня ситуація цікава тим, що потужних конкурентів у чинного глави держави серед «старих» політичних еліт на горизонті досі не з’явилося, натомість і серед «нових» політичних гравців немає нікого, хто б міг порівнятися рейтингами з Володимиром Зеленським.
Зважаючи на це, а також на досі високий рівень легітимності у суспільстві, чинний глава держави може обрати щонайменше дві моделі поведінки у наступному році. Це умовно шлях «диктатури» ‒ або укріплення власних рейтингів за допомогою різноманітних важелів впливу як на власне оточення, так і тиску на конкурентів. Другий шлях – умовний сценарій «перемовника» ‒ ми вже колись чули про можливості так званої «широкої коаліції». Тобто Володимир Зеленський зможе зміцнити власні позиції шляхом переговорів як зі «старими», так і «новими» політичними елітами. Принагідно, стримавши відцентрові тенденції у власній політичній команді.
Принаймні, у відставку та перевибори президента українці вірять неохоче, хоча і допускають подібний сценарій. Ймовірно, наступного року відбудеться переформатування в інших інститутах влади, а от питання дострокового припинення повноважень глави держави у 2021-му очікувати не варто.
Урядові шальки терезів
А от доля Кабміну, швидше за все, у 2021-му році цілковито залежатиме від сценарію, який обере провладна команда на Банковій та у монобільшості Верховної ради.
Кабмін може стати як місцем «з’єднання» різних груп впливів, так і фактором дестабілізації, який «топитиме» і рейтинг президента, і підтримку «Слуги народу». Цікаво й те, що голосів монобільшості на зміну складу всього уряду, у разі його відставки, точно не вистачатиме. А значить, доведеться шукати союзників, чи задовольнятися «косметичними» відставками та призначеннями окремих міністрів. Як показала ситуація із голосуваннями за призначення окремих очільників міністерств наприкінці грудня – влада все ж таки тяжіє до компромісних сценаріїв.
Дефрагментація парламенту
Де-юре у Верховній раді зберігається монобільшість однієї фракції ‒ «Слуга народу». Де-факто, ще з весни цього року для ключових голосувань монобільшості доводилося шукати партнерів серед інших фракцій та депутатських груп.
Саме Верховна рада, серед очікувань українців, є першим претендентом на дострокову заміну у 2021-му. На такий сценарій можуть погодитися й різні політичні групи впливу та олігархи – якщо знаходити спільну мову у нинішній конфігурації влади ставатиме дедалі важче.
Так чи інакше, у разі дострокового розпуску парламенту, для чого ще потрібні й відповідні підстави, провести вибори вдасться не раніше осені 2021 року. Нова коаліціада та пошук конфігурацій у парламенті, формування уряду можуть зайняти до 2-3 місяців. Тож, за такого сценарію президент залишатиметься головним арбітром у політичних розкладах, хоча, ймовірно, фракція «Слуга народу» отримає значно менше мандатів у новому скликанні парламенту.
Регіональна політична мапа
Наразі дуже цікаво проаналізувати, як сформувалися коаліції в обласних та місцевих радах в регіонах після місцевих виборів.
У різних обласних радах формуються коаліції, здавалося б, принципових опонентів. В інших – партія влади формує більшість з політичними силами різного ідеологічного спрямування. Наприклад, у Дніпропетровській облраді «Слуга народу» об’єдналися із ОПЗЖ та «Пропозицією», у Житомирській облраді – з «Нашим краєм» та тією ж «Пропозицією», у Харківській облраді – із «Блоком Кернеса» та ОПЗЖ, у Запорізькій облраді – із «Опозиційним блоком», «Батьківщиною» та місцевою партією Володимира Буряка «Єднання», і подібний «партійний вінегрет» можна спостерігати в інших обласних і міських радах.
Така стратегія провладної партії на місцях, окрім нестачі організаційних, медійних та фінансових ресурсів, свідчить ще й про гнучкість та здатність шукати політичні компроміси. Хтозна, можливо саме із подібних регіональних альянсів у 2021-му і викристалізується нова фахова команда, яка зможе претендувати на першість у наступних політичних сезонах.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»