Кілька днів тому, 21 травня, Георгію Гонгадзе, могло б виповнитися 50 років. Сергію Стерненку в березні виповнилося 24 роки, і це заслуга в першу чергу його самого: одеський активіст вже тричі міг бути убитий, але на його стороні удача і підвищена опірність. Каті Гандзюк вже ніколи не буде 34 роки, її день народження через місяць, в червні.
І у випадку з Гією, і у випадку з Сергієм розпорядниками життів виступають вітчизняні правоохоронці, ті, кому належить захищати людей за обов’язком і, як любили розчулено розповідати на День радянської міліції, за покликанням. Гонгадзе міліціонери стратили, під час одного з нападів на Стерненка нападники кричали: «Поліція!». Звичайно, ці крики самі по собі нічого не доводять, але з доказами взагалі все погано. Якраз напередодні річниці останнього замаху, яка припадає на 24 травня, стало відомо, що зі справ про напади на одеських активістів зникли речові докази.
Про роль правоохоронних органів у замаху на Катю чекає ще багато чого довідатися. Точно відомо, що вони намагалися списати справу на невинну людину, і це б їм вдалося, якби не скрупульозність журналістів. А один з головних обвинувачених, Ігор Павловський, до і після нападу перебував на постійному зв'язку з місцевою поліцією, СБУ і прокуратурою. У всіх трьох випадках, торішніх і тому, що стався 19 років тому, люди в погонах проявили вбивче, в буквальному сенсі, прагнення на службі у господарів з політико-бізнесових кіл. Ніхто з оточення Кучми не відповів за вбивство Гонгадзе. Колишнє керівництво Херсонської області продовжує успішно відбиватися від звинувачень у причетності до справи Гандзюк. Сергій Стерненко назвав тих, хто зацікавлений позбавити його життя: він упевнений, що це мер Геннадій Труханов і неформальний господар Одеси Володимир Галантернік. Тим часом більше підстав очікувати, що в четвертий раз у замовників вийде, ніж в те, що вони будуть притягнуті до відповідальності.
За всім цим поверхневим бурлінням, зміною президентів і парламентів і всупереч двом революціям і війні майже нічого не змінюється в звичаї і звички господарів життя. І як двадцять років тому, так і зараз вони вирішують свої проблеми тими ж способами, і немає для них ворога більшого, ніж ті, кого легше вбити, ніж домовитися.
Поки зміни не перелопатять глибинний рівень, з якого виростає українська політика, та що політика – наше життя і смерть, до тих пір все пафосні оповідки про європейські цінності і стратегічні орієнтири не варті папірці, на якому написані. А тим часом зі свіжих новин: Ігор Коломойський, який повернувся в Україну, щоб взяти за лаштунками парад з приводу перемоги його кандидата, заявив, що виступає консультантом політичної партії з підлою назвою «Довіряй справам», яку створюють Геннадій Труханов і Геннадій Кернес. А Андрій Портнов, який приїхав з Відня, поряд із завданням невпинного правового переслідування Порошенка пообіцяв посадити Сергія Стерненка.
Очевидно, все наївні сподівання на вольового, освіченого і повного благих намірів реформатора, якого випадково занесе до нас, мабуть, з Марса, не повинні витісняти першорядної задачі повсякденного опору і виживання. Тотальний пресинг на громадських активістів не припинявся ніколи, і не можна розраховувати, що він припиниться в якийсь осяжній перспективі. Значить, тільки взаємодопомога, солідарність, організація і нарощування зустрічного пресингу.
Тоді Серьога буде жити довго, поки самому не набридне.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA