До поросячого вереску, поки не повернуть Крим. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

У це складно повірити, але трапляються люди й цілі народи, яким некомфортно бути нормальними і стабільно отримувати схвальну зовнішню оцінку. Ні, звичайно, всім подобається, коли всі навколо їх хвалять, але в деяких це паралельно створює нездоланну тягу довести зворотне – всім і собі в першу чергу. Прагнення до самообезцінювання не усвідомлюється, проте воно настільки потужне, що вибудовується ціла система мотивів і складна послідовність дій, які в підсумку призводять до образливого провалу. Провалу чергового, а тому такого, що підтверджує початкову переконаність у несправедливості навколишнього світу, власної ролі жертви в ньому й абсолютної неможливості цієї ролі позбутися.

Так буває в запійних п'яниць, які тимчасово зав'язали, яких буквально тягне навіть не випити, а в затишний стан приниженої безпорадності та безвідповідальності, гори все навколо вогнем. Наслідки установки, що глибоко в'їлася, на власну меншовартість, маскованої, зрозуміло, переконаністю у винятковості й величі, світ із бридливим страхом нині спостерігає в особі Росії.

У України з Росією величезна спільна спадщина, й колективний комплекс меншовартості, на жаль, також належить до нажитого за сотні років спільного проживання, причому посилений, оскільки рівноправними відносини в парі не були ніколи. І ось зараз, коли Росія впевнено пробиває одне дно за іншим, а Україна, нарешті, начебто опинилася на правильній стороні історії, тут би й вчепитися мертвою хваткою в нормальність, позбавляючись від неприємних рис, що ріднять із росіянами. Але ні, антиросійськість немов підбиває звичні механізми падіння: погані вони, а ми ж тепер має повне право нажертися (закреслено) поводитися, як заманеться. Хіба можуть бути неправі ті, хто воює з Путіним?

Житомирська облрада, витримавши місячну паузу, 25 жовтня підтримала своїх львівських колег. На території Житомирської області також запроваджується мораторій на «публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах до моменту припинення окупації Російською Федерацією території України». Дуже хотілося обдурити себе й вважати львівське рішення нетиповим випадком місцевого правового й політичного божевілля, яке має виключно тимчасовий характер: полікують-виправлять, і далі підемо. Тепер так не вийде.

Не лише ніхто не кинувся лікувати, на тлі гаранта Конституції, який уже звично відмовчався, й Ради, яка не ворухнулася, знайшлися охочі повторити, й навряд чи останні. Правовим свавіллям і відмовою прораховувати політичні наслідки в нас нікого не здивуєш, у цій же ситуації перед нами передусім приклад глибокої невіри українців у самих себе й оточуючих в оболонці незламної впевненості в своєму праві на несправедливість, а тому на ненормальність. Ба більше, ми маємо справу з приписом органів влади: під загрозою покарання не можна, виявляється, бути нормальними «до моменту припинення окупації Російською Федерацією території України». Коли там вони Крим повернуть? Ну ось.

Як часом пишуть користувачі соцмереж, кокетливо нарікаючи й виправдовуючи поточні й майбутні марення, «напивсь». Мовляв, вибачайте. Коли таким чином поводяться представники влади, це не смішно й просто небезпечно. Збитошні патріоти готові, як наказує їм російська пропаганда, ділити країну на чистих і нечистих, підбиваючи України до чергового краху, щоб потім звичним жестом рвонути вишиванку на грудях і заридати про її нещасливу долю. Ні, вони цього щиро не хочуть, зовсім навпаки, але нестримно до цього прагнуть, реалізуючи внутрішню установку на програш. Нам точно з ними по дорозі?

Недостатньо опинитися на правильній стороні історії, потрібно ще розуміти, що це за історія, щоб її не зіпсувати.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО