Тема дострокових парламентських виборів дедалі частіше виникає у медійному просторі на тлі цілої низки причин. По-перше, нинішній склад парламенту зіткнувся з тими ж проблемами, що й попередній: «кнопкодавство», постійні проблеми із відвідуванням засідань народними депутатами, впливи олігархів і бізнесу на ухвалення рішень, неспроможність коаліційної більшості продемонструвати єдність у спільній роботі, скандали й бійки.
По-друге, низька якість роботи парламенту на всіх етапах законотворення. За два з половиною роки роботи народні депутати нинішнього скликання парламенту змогли виконати лише 16% своїх обіцянок, перш за все – на ниві законотворчості.
По-третє, як наслідок, довіра до парламенту в суспільстві згасає. Антирейтинг Верховної Ради 8-го скликання б’є рекорди: за даними кількох соціологічних опитувань, парламенту не довіряють від 76 до 82% опитаних респондентів.
Противники дострокових виборів наголошують, що їх проведення в умовах війни на Сході України є ризикованим кроком. До зовнішніх загроз у вигляді спецслужб Кремля додаються внутрішні – культивування кричущого популізму політичними гравцями для здобуття прихильності потенційних виборців. Ще два негативні фактори – витрати з бюджету на проведення виборів під час економічної кризи і відсутність змін у виборчому законодавстві – неминуче призведуть до рецидиву усіх негативних явищ у наступному парламенті.
І водночас, як свідчать останні дані опитування соціологічної групи «Рейтинг» станом на середину травня цього року, половина українців таки підтримують перевибори до Ради. При тому ще 13% не визначилися з приводу цієї ідеї, 23% - «скоріше не підтримують», і лише 14% - точно впевнені, що перевибори зараз проводити не потрібно.
Зважаючи на такі настрої, досвідчені політики не можуть не враховувати високих ризиків проведення дострокових виборів. Тож готуються до них і парламентські, і позапарламентські політичні партії. При цьому в таборі прихильників перезапуску Верховної Ради щомісяця з’являються нові політсили.
Три сценарії
Головний важіль впливу на ситуацію з розпуском парламенту знаходиться на Банковій. Конституція України залишає за Президентом право, але не обов’язок достроково припинити повноваження парламенту за низки умов. Одна з них – відсутність коаліції депутатських фракцій протягом 30 днів. Наразі саме це питання може стати предметом дискусії: депутати більшості переконують, що формально коаліція існує. Тоді як в сесійному залі часто не вистачає 226 голосів для результативних голосувань.
Ще один привід розпустити парламент у глави держави з’являється тоді, коли протягом 60 днів Верховна Рада не може затвердити склад уряду. Такий сценарій можливий зараз лише в разі відставки уряду Володимира Гройсмана.
Третій привід розпустити парламент виникає у разі, якщо протягом тридцяти днів однієї сесії не можуть відкритися пленарні засідання.
Зараз в Адміністрації Президента розмірковують над трьома можливими сценаріями розвитку подій уже восени цього року. Перший – «переформатування» уряду зі збереженням коаліції у такому ж самому форматі. Можливо, «Народний фронт» чи якась із депутатських груп отримають додаткові міністерські портфелі, аби стабілізувати більшість. Зараз звільнилося одразу два вакантні крісла – в Міністерстві аграрної політики і Міністерстві інформаційної політики.
Другий сценарій, схожий на попередній, умовно можна назвати «залишити все як є». Аж до 2019 року. Це означає, що пропрезидентська партія має посилити власні позиції, крім того – зґуртувати навколо себе більшість депутатів ще на два з половиною роки. В умовах падіння рейтингу Президента зробити це буде вкрай важко.
Нарешті, третій сценарій – таки готуватися до дострокових виборів, але проводити їх тоді, коли це буде найбільш вигідно БПП і Президенту. Ретельна підготовка триватиме щонайменше півроку, після чого Верховна Рада може бути розпущена. Такий сценарій здається дивним: навіщо проводити дострокові вибори за півтора роки до планових? Однак від цього залежить не лише доля наступної Верховної Ради, але й другого терміну Петра Порошенка. Тому логіка в такому кроці є: без «випускання пари» і формування сильної більшості вже у новому парламенті у чинного Президента стає менше шансів отримати прихильність виборців на другий термін.
Розділяй і владарюй
Відносини між БПП і «Народним фронтом» є таким собі шлюбом за розрахунком. Лідер «фронтовиків» Арсеній Яценюк від своїх амбіцій не відмовився, тоді як сама політична сила має кілька центрів впливу. Перш за все – це команди міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і секретаря РНБО Олександра Турчинова.
І БПП, і «Народному фронту» нинішня коаліція потрібна як прикриття для підготовки до майбутніх виборів. З рейтингом і готовністю до них у «НФ» все значно гірше, аніж у БПП. Втім, «Народний фронт» має одну з найбільших фракцій у парламенті та низку впливових посад в уряді. Пропрезидентська команда може задіяти давній політтехнологічний сценарій: за допомогою попередніх домовленостей про додатковий вплив в уряді чи місця у списку БПП на майбутніх виборах внести розбрат і розділити команду НФ як мінімум на дві частини.
Таким чином, БПП нейтралізує свого основного союзника шляхом інкорпорації у власну структуру. Можливо, відбудеться щось на зразок об’єднання двох політсил, після чого на «Блок Петра Порошенка» чекає ребрендинг. Звісно, противники такого сценарію підуть власним політичним шляхом.
Що ж стосується тези про те, що «Народний фронт» може усіляко впливати на пропрезидентську фракцію, погрожуючи виходом з коаліції, то після посилення своїх позиції БПП може й сам вийти з більшості. Саме тоді, коли це буде найбільш зручно, після чого з’являться й підстави для розпуску парламенту.
Нейтралізація суперників
Доказом того, що Банкова поступово готується до можливих перевиборів, є масований медійний наступ на її найбільших суперників. Першою на собі це відчує партія «Батьківщина», адже наразі вона має один із найвищих рейтингів серед усіх політсил. Мабуть, не зайвим буде згадати медійні баталії між її лідеркою Юлію Тимошенко із представниками БПП: палку дискусію з главою фракції Артуром Герасимовим і заочне протистояння з очільником уряд Володимиром Гройсманом.
Поступово посилюється тиск на підконтрольну нардепу Сергію Льовочкіну частину «Опозиційного блоку». З рештою бенефіціарів цієї партії на Банковій, скоріше за все, волітимуть домовитися.
Нарешті, активна кампанія ведеться проти можливого об’єднання «Самопомічі», «Руху нових сил», «Громадянської позиції» і «ДемАльянсу» у своєрідний союз для участі у передвиборчій кампанії. За даними соціологічних опитувань, спільними зусиллями ці партії можуть претендувати на 10-14% голосів виборців.
Запасний парашут
Жодні соціологічні опитування не враховують ще низки факторів, які можуть суттєво вплинути на хід передвиборчої кампанії із дострокових виборів до Верховної Ради.
По-перше, пропрезидентська команда може зіграти кількома гравцями. Існує щонайменше три партійні проекти, які потенційно можуть якщо не пройти 5%-ий парламентський бар’єр, то відтягнути частину голосів у конкурентів. Йдеться про партії «Народний контроль», «Наш край» і «Аграрну партію України».
По-друге, ситуація з тимчасовою окупацією Донецької і Луганської областей також може стати у нагоді політтехнологам, адже велика кількість потенційного електорату того ж «Опозиційного блоку» не голосуватиме на виборах.
По-третє, і найголовніше: соціологічні опитування не враховують фактор мажоритарної складової виборів. Якщо взяти до уваги високу ймовірність того, що до початку дострокових виборів виборче законодавство не зміниться, то саме на мажоритарних округах відбуватимуться найбільші баталії. «Мажоритарка» - це можливість політичних несподіванок, зумовлених різноманітними факторами.
У прорахунку можливих сценаріїв із достроковими виборами до Ради варто врахувати і політичний аспект рішення щодо зміни складу ЦВК. Скоріше за все, Центрвиборчком таки буде оновлено, проте і це питання може стати заручником попередніх домовленостей Банкової зі своїми потенційними союзниками вже у новому складі парламенту.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»