Урок від Ердогана: чому Туреччина обрала диктатуру та чого побоюватися Україні

Олександр Радчукполітолог

Недільний турецький референдум став переломним для розвитку країни майже за 100 років її новітньої історії. Тепер глава держави отримав всю повноту виконавчої влади і може залишитися на своєму посту до 2029 року. При слабкій опозиції, підконтрольних армії та ЗМІ, в умовах придушення інакомислення Туреччина отримує диктаторський режим.

Таку думку в ексклюзивному матеріалі «Момент істини для Ердогана. Три причини, чому Туреччина стає диктатурою» спеціально для «Слова і Діла» висловив політичний експерт Олександр Радчук.

«У Туреччині досі борються дві крайності: значний протестний потенціал турків тісно пов'язаний з повагою до влади, що заснована на культі особистості «лідера нації». Незважаючи на перетворення Туреччини з релігійної на світську державу на початку 20-их років минулого століття, тодішній її лідер Кемаль Ататюрк заклав і міну уповільненої дії у вигляді сакралізації власної персони. А значить, у важкі хвилини турки апелюють саме до тих цінностей «сильної руки», яка здатна подолати негативні суспільні явища, чим успішно скористався Ердоган», - міркує Радчук.

Зараз сприйняття результатів референдуму світовим співтовариством також розділилося: країни ЄС і міжнародні організації - критикують і засуджують, Америка - навпаки, привітала з перемогою.

«Привітання Трампа підтверджує тезу про те, що США не так стурбовані демократичними нормами в світі, як власними інтересами. А Туреччина - важливий гравець у всіх процесах, пов'язаних з розв'язанням кризових явищ на Близькому Сході», - підкреслив політолог.

Саме через війну на два фронти - проти курдських повстанців та ІДІЛ у Сирії - виникла необхідність посилення авторитарних позицій. Це перша причина, через яку нинішній владі Туреччини доводиться перетворюватися на диктаторський режим.

Щодо ЄС, то застій, який тривав 10 останніх років, сильно змінив думку самих турків щодо зближення з Євросоюзом.

«Європейські лідери занадто довго тримали на короткому повідку Туреччину, яка намагалася стати повноправним членом європейської спільноти. Зараз стає дедалі більш очевидним, що Ердоган не зупиниться у своєму прагненні до посилення влади. Свідчення цьому - реальний намір повернути смертну кару, навіть шляхом референдуму», - вважає Радчук.

Європа, на його погляд, занадто довго «холодно» ставилася до спроб Туреччини приєднатися до ЄС. І навіть відмінності в цінностях не виправдовують страхів лідерів європейських країн щодо «тюркізації» європейського континенту. Тому цілком природньо, що всередині країни виник рух опору інтеграції в ЄС.

Третім окремим блоком, за його словами, можна виділити взаємовідносини Туреччини з НАТО.

«Туреччина - один з найвпливовіших членів НАТО, що приєднався до військово-політичного блоку ще в 1952-му році. Генсек НАТО офіційно підтримав рішучість Туреччини в кінці листопада 2015-го щодо неправомірних дій російської авіації, але ось в самому блоці натякнули на необхідності деескалації конфлікту та переговорах. Тобто в разі потенційної загрози з боку РФ навіть Туреччина могла не отримати військову підтримку інших учасників військового блоку, яка гарантується 5-ою статтею Договору про НАТО», - пояснює політичний експерт.

Це ще одна причина поглиблення авторитарних тенденцій у Туреччині, уточнив він, адже в неспокійному близькосхідному регіоні сподіватися на стовідсоткову гарантію допомоги від союзників не варто. Анкара буде розраховувати тільки на себе.

Наведені аргументи, на переконання експерта, а також сама ситуація в Туреччині, є показовими і для України.

«У нас присутні ті ж фактори - війна, непрогнозована ситуація у відносинах з ЄС, не кажучи вже про те, що Україна не є членом НАТО і відсутні гарантії допомоги з боку західного світу», - підкреслив він.

Понад те, Україна має сприятливі внутрішньополітичні умови для розвитку диктатури.

«Опозиція хоча й представлена значною кількістю політсил, все ж не має достатнього впливу на управління державою. Слабкі інститути демократії, нереформована судова система, високий рівень корупції - всі ці фактори досі супроводжують нашу країну. Єдина значна відмінність від Туреччини - авторитарні тенденції там розвиваються на тлі економічного зростання і рішучої боротьби з корупцією. Можливо, це й дозволило Ердогану зміцнити свою владу», - резюмував Олександр Радчук.

Детальніше читайте в матеріалі «Момент істини для Ердогана. Три причини, чому Туреччина стає диктатурою».

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО