В Україні з особливою увагою спостерігали за результатами зустрічі країн «великої двадцятки» в Китаї. Саме під час саміту G20 Росія мала намір торпедувати «українське питання», щоб вирішити його з найкращим для себе результатом.
Йдеться, передусім, про перегляд цілей та методів роботи «нормандської четвірки» з урегулювання конфлікту на Донбасі. Прикметно, що Україна, на відміну від РФ, не належить до країн «великої двадцятки», а тому спроби Путіна переглянути «нормандський формат» із рештою впливових світових лідерів дуже нагадували залаштункові перемовини.
Втім, досягти бажаного ефекту не вдалося: питання конфлікту на Донбасі якщо й обговорювалося, то не в рамках роботи саміту. А Європа та США дали чітко зрозуміти, що мирне врегулювання конфлікту на Донбасі неможливе без активної участі України.
Знову про «нормандський формат»
Кремль підготував дуже вагомі аргументи для перегляду «нормандського формату». Беручи участь у роботі саміту G20 Володимир Путін мав одразу 3 козирі в рукаві.
По-перше, після серпневого конфлікту на адміністративному кордоні України з нині окупованим Кримом Росія подала чіткий сигнал: жодні попередні формати більше не працюють. Мовляв, Кремль більше не планує «домовлятися з терористами» з Києва, що згодом має призвести до повного скасування «нормандського формату».
По-друге, на саміті «великої двадцятки» не могло бути України, проте були всі найвпливовіші лідери країн світу, з якими можна було б вирішити питання зняття санкцій з РФ. Це надихало кремлівського лідера на успіх перегляду «українського питання» на комфортних для Росії умовах.
Саме в переддень проведення саміту, з 1 до 3 вересня, в рамках роботи Тристоронньої контактної групи в Мінську було досягнуто домовленостей про припинення вогню. За даними української сторони, відносний «режим тиші» дійсно дотримувався, проте недовго. Такі маневри вкотре свідчать про вирішальну роль Росії в подальшій ескалації конфлікту на Донбасі. Ця стратегія повністю відповідає логіці терористів: Кремль демонструє поступки з метою досягти впливу на переговорні позиції інших сторін у вирішенні «українського питання».
Позиція Європи
Щоправда, бажаного результату поки що не досягнуто. Скоріше навпаки: Берлін та Париж дали зрозуміти, що перегляд «нормандського формату» без участі Києва неможливий. Меркель та Олланд погодилися провести двосторонні перемовини з Путіним під час саміту.
Саме після цих перемовин Путін був змушений заговорити про інший сценарій, додавши, що «таки доведеться зустрічатися з Президентом Порошенком». Зрештою, і позиція європейських лідерів, і американського президента Барака Обами засвідчила серйозні наміри протистояти загарбницьким планам Кремля. Подальший успіх та розширення цієї підтримки багато в чому залежатиме від готовності українських політиків справді проводити системні реформи в самій Україні.
Окремо слід розглядати й позицію Німеччини. Через рік там відбудуться вибори до парламенту й уже зараз є чіткі сигнали про втрату політичних позицій Ангелою Меркель та її партією. Німці дедалі частіше віддають свої голоси за так званим «націоналістичним» або «патріотичним» політсилам, які не приховують своєї лояльності до Путіна, не вважають Крим територією України та пропонують зняти санкції з РФ. Розуміючи такі тенденції, Меркель або запропонує більш ефективний варіант розв’язання «українського питання» в рамках «нормандського формату», або Німеччина виступить ініціатором створення нового формату мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.
Жодних поступок?
Під час саміту G20 Путін не отримав жодних сигналів щодо скасування санкцій. Навпаки, США лише розширили санкційний список компаній, які наразі отримали підряди з будівництва Керченської переправи до анексованого Криму.
Наразі йдеться вже про 81 російську компанію. Загалом, США намагаються ізолювати всі можливі контакти Росії у важливих для неї галузях економіки. Передусім це оборонна промисловість та видобуток газу. Так, на початку вересня нові обмеження були запроваджені проти 46 «дочок» російського газовидобувного гіганта «Газпрому».
Посилення санкцій з боку США – це сигнал і європейським партнерам про те, що в грудні цього року про жоден перегляд обмежень з боку ЄС не може бути й мови. Змінитися умови можуть лише після результатів президентських виборів у США, які відбудуться вже в листопаді 2016 року.
Крок України
В той час, як у Китаї лідери G20 намагалися бодай якось повернути наміри Кремля в русло дипломатично-правових відносин, Президент Петро Порошенко висловив позицію щодо питання мирного врегулювання на Донбасі. В своєму зверненні до парламенту він підкреслив тезу про відсутність альтернатив вирішення конфлікту в дипломатичний спосіб.
З іншого боку, Порошенко в своїй промові чітко наголосив на неможливості будь-яких подальших змін до Конституції доти, доки російська сторона не виконає своїх зобов’язань. «Росія з окупованих нею територій Донеччини та Луганщини хоче утворити, як хтось сказав, протекторат «Донбас», і на своїх умовах інфільтрувати його до складу України, щоб підривати нас ізсередини. Скажу коротко: ми цього робити не дозволимо й так не буде», – наголосив Президент.
Альтернатива мирного врегулювання
В кінцевому підсумку, найближчими місяцями ми спостерігатимемо за продовженням спроб врегулювати конфлікт на Донбасі саме в «нормандському форматі». Росія буде змушена або брати участь у зустрічі «нормандської четвірки», або знову демонструвати агресивні дії щодо України.
При цьому, нещодавно з вуст міністра закордонних справ та віце-канцлера Німеччини Франка-Вальтера Штанмаєра пролунала теза про погоджений план дій європейських країн у разі чергової агресії з боку РФ. Адже останнім часом непоодинокими стали повідомлення про підготовку Москви до можливих військових дій на території Європи. В зоні особливого ризику – країни Балтії, Швеція та Фінляндія.
У разі зриву «нормандського формату» або відсутності результатів його діяльності експерти говорять про можливість поновлення так званого «женевського формату», в якому братимуть участь США. Можливо, саме на такий сценарій і сподівається Путін. Адже після президентських виборів у Штатах Кремль зможе отримати шанс на появу більш лояльного до перемовин американського лідера.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»