У серпні українських студентів чекала шокуюча новина: в Міністерстві фінансів висловили намір суттєво зменшити витрати на стипендії вже з 2017 року, залишивши їх тільки для окремих пільгових категорій. Відповідний лист із інструкціями від Мінфіну був направлений на адресу Міністерства освіти та науки. В ньому пропонується залишити стипендії тільки для учнів та студентів з числа дітей-сиріт, дітей-інвалідів I-III групи, дітей, позбавлених батьківського опіки, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», а також аспірантам і докторантам.
Відповідний намір урядовців викликав хвилю обурення як серед самих студентів, так і їхніх батьків. Крім того, в самому Кабміні немає спільної позиції щодо намірів Мінфіну. Зокрема, в Міносвіти позицію скасувати виплати стипендії вже з 1 січня 2017 року для більшості студентів гостро розкритикували й збираються оскаржити на найближчих засіданнях уряду.
Тим часом очільник Мінфіну не збирається поступатися. Олександр Данилюк вважає, що нинішня система виплати стипендій – це «розмазування грошей тонким шаром». Тому, на його думку, варто змінити підхід до її виплати: адресно забезпечити найбільш уразливі соціальні категорії студентів та залишити академічні стипендії, які буде отримувати обмежена кількість людей у вишах. Тобто розділити стипендії на академічні та соціальні.
В зашморгу економії
Саме заходами жорсткої економії пояснюють свої наміри в Мінфіні. Сама структура видатків на вищу освіту є дуже складною. В 2016 році на підготовку кадрів та підвищення кваліфікації саме під Міносвіти було виділено близько 11,9 млрд грн. З них 5 млрд передбачені на виплати стипендій студентам усіх форм навчання. Тож якщо пропозиції Мінфіну стануть реальністю, Державний бюджет наступного року зможе заощадити від 2,5 до 3 млрд грн на студентах.
Однак економія такої суми виглядає вкрай сумнівною, якщо порівняти видатки Держбюджету на інші сфери. Наприклад, на реформу Національної поліції цьогоріч було закладено суму в 13 млрд грнь. На наступний рік урядовці планують збільшення цієї статті видатків: звучить навіть цифра у 25 млрд грн. Звичайно, в умовах війни до Держбюджету була закладена рекордна сума на фінансування армії та оборони – 55,6 млрд грн або 2,46% від ВВП. Експерти вважають цей рівень фінансування ЗСУ недостатнім, а фінансування освіти – взагалі мізерним. У високорозвинених країнах видатки на освіту та науку коливаються в межах від 3 до 7%. І враховуючи розміри ВВП цих країн, такі витрати є дійсно фантастичними для українських реалій.
Наприклад, у США працює трирівнева система забезпечення освіти: це витрати федерального бюджету, кошти приватних компаній (так, вони зацікавлені у фінансуванні освіти і науки, адже саме це в подальшому забезпечує їхню конкурентоздатність та є перевагою на світових ринках) та фінансування з місцевих бюджетів. Загальна сума витрат на освіту протягом останніх кілька років коливалася в межах від 250 до 400 млрд дол. Та навіть якщо говорити про вітчизняні реалії, то зекономлені 3 млрд грн на студентських стипендіях – це лише 1/18 частина загального бюджету витрат на армію.
Інвестиція чи соціальна допомога?
Однак у питанні відмови від виплат стипендій є зворотний бік медалі: чи є взагалі ця сума достатньою для забезпечення мінімальних потреб студента? Нині бакалаври, магістри та спеціалісти денної форми навчання у вишах отримують 825 гривень на місяць. Ця сума, попри численні обіцянки політиків, навіть «не дотягує» до розміру мінімального прожиткового рівня (загальний показник – 1544 грн).
Та навіть соціальні стипендії для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становлять лише 1989 гривень. Тобто держава пропонує дорослій людина, яка навчається, в якої немає батьків і яка змушена утримувати себе самотужки, витрачати трохи більше 66 грн на добу. Чи можливо це в сучасних умовах? Мабуть, риторичне запитання.
Тож наразі, попри складну ситуацію в економіці, стипендії потрібно розглядати радше не як соціальну допомогу, а як інвестицію у майбутнє конкурентоздатної економіки, в інтелектуальний потенціал України. Дійсно, потрібно розробляти нові механізми стимулювання молоді до навчання саме в Україні. Адже одна з ключових загроз рішення про скасування стипендій – ще більший відтік талановитої молоді на навчання за кордон.
За останні два роки лише на навчання до Польщі виїхало понад 50 тис. українських студентів. У Міносвіти вже переймаються тим, що лише 30% студентів, які вчилися за кордоном, після навчання повертаються працювати в Україну. Крім того, польські урядовці ще й пропонують безкоштовне навчання для тих абітурієнтів, які хочуть отримати професійно-технічну спеціальність. Адже українська професійно-технічна освіта переживає не найкращі часи: держзамовлення значно скоротилося, а на початку 2016 року в Держбюджеті взагалі було передбачено передати фінансування ПТУ на плечі місцевих бюджетів. До слова, уряд Польщі дозволяє обирати студентам з України близько двох десятків програм забезпечення стипендіями, а з «картою поляка» (документ, який підтверджує польське походження) взагалі можна навчатися безкоштовно.
Є ще один шлях, яким могла б піти Україна, – перейти на повністю платне навчання у вишах, але зробити його максимально доступним. За схожою системою працює вища освіта в Канаді: студент може навчатися скільки забажає, змінювати напрямки, спеціальності, брати академічні відпустки, працювати, займатися волонтерством. Немає ніякого держзамовлення, а є потреби економіки та бізнесу, який бере активну участь у залученні найбільш активних та здібних студентів до своїх компаній та в їхньому працевлаштуванні. Спочатку це може бути часткова чи неповна зайнятість, а згодом – повноцінна робота. А витрати на навчання можна повернути вже в наступні 2-3 роки роботи. Наприклад, середня вартість навчання в коледжах стартує з 8-10 тис. канадських доларів на рік, а в університетах – 18-20. Тоді як зарплата молодшого спеціаліста в ІТ-компанії може складати вже 35-40 тис. на рік.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»