«Слово і діло» публікує результати п'ятої хвилі онлайн-опитування. Цього разу українців запитали про відставку уряду Юлії Свириденко, звільнення Михайла Федорова, протести на його підтримку та роль у них популярних блогерів, призначення нового головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, мобілізацію, діяльність ТЦК, довіру до українських банків, а також традиційно – про параметри мирної угоди та переговорний процес і довіру до міжнародних лідерів. Перша частина, присвячена відставці уряду Свириденко, звільненню Федорова, призначенню Драпатого головкомом ЗСУ та протестам за участю блогерів, представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».
Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.
Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).
Терміни проведення польового етапу: 27 липня-3 серпня 2026 року.
Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.
Склад регіонів:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
- Схід: Донецька, Харківська;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.
Основні результати дослідження: «Ставлення українців до зміни у воєнно-політичному керівництві»
Суспільство демонструє виразний негативний консенсус щодо звільнення Михайла Федорова з посади Міністра оборони України: понад половина респондентів (56%) не підтримує це кадрове рішення (31% опитаних оцінюють рішення повністю негативно, 25% – скоріше негативно). Рівень підтримки є критично низьким і становить лише 9% (по 4–5% повністю або скоріше позитивно), 17% респондентів демонструють нейтралітет, 18% – вагаються з відповіддю, в тому числі через брак інформації.
Оцінка рішення щодо відставки Олександра Сирського демонструє дзеркальну ситуацію порівняно з рішенням щодо Михайла Федорова: тут спостерігається переважаюча підтримка такого кадрового кроку серед учасників опитування. Майже дві третини респондентів (65%) оцінюють звільнення Головнокомандувача ЗСУ позитивно (34% – повністю позитивно, 31% – скоріше позитивно). Натомість частка тих, хто сприймає відставку негативно, є низькою та становить лише 11,5% (з яких лише 2,5% респондентів оцінюють повністю негативно). Водночас майже чверть опитаних (23,5%) утрималася від однозначної оцінки, обравши варіант «важко відповісти».
Результати опитування свідчать про високий рівень суспільної довіри до нового Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого: йому довіряють 60% опитаних (24% – повністю, 36% – скоріше довіряють). Сумарна частка недовіри є низькою та становить лише 12% (7% – скоріше не довіряють, 5% – повністю не довіряють). Водночас понад чверть опитаних (28%) ще не сформувала остаточної думки та обрала варіант «важко відповісти».
Думки респондентів щодо мотивів ротації у вищому військовому командуванні (заміни О. Сирського на М. Драпатого) суттєво розділилися. Основні чинники розподілилися за трьома ключовими версіями: найбільша частка опитаних (32%) пов’язує цей крок із суспільним тиском та протестами, трохи менше (27%) – із необхідністю оновлення підходів до управління військами, а майже кожен четвертий (24%) – із внутрішньополітичними суперечностями у владних колах. Вагалися з визначенням конкретної причини 15% опитаних, 2% – запропонували власний варіант відповіді.
Питання відставки всього складу Уряду Юлії Свириденко виявило значний рівень розмитості думки та певну розколотість серед респондентів: найбільша група опитаних (36%) не змогла дати чіткої оцінки й обрала варіант «важко відповісти». Серед респондентів із вираженою позицією більша частка (38%) схиляється до підтримки ідеї перезавантаження Кабміну (16% – повністю, 22% – скоріше підтримують). Водночас понад чверть опитаних (26%) виступає проти повної відставки уряду, віддаючи перевагу точковим змінам або збереженню поточного складу (20% – скоріше не підтримують, 6% – категорично проти).
Щодо оцінки ефективності Уряду більшість респондентів підтримує практичний підхід, орієнтований на результат, а не на часові рамки: рівно половина опитаних (50%) переконана, що тривалість випробувального терміну не має значення, а рішення про відставку має визначатися конкретними досягненнями або помилками. Водночас понад чверть опитаних (28%) вважає один рік цілком достатнім строком для оцінки роботи Кабміну. Лише 8% респондентів називають річний термін занадто коротким для реалізації реформ, а 14% опитаних вагалися з відповіддю.
Абсолютна більшість учасників опитування поінформована про мирні пікети та протести на підтримку Михайла Федорова, причому майже половина респондентів (47%) висловлює їм прихильність (39% – підтримують вимоги без особистої участі, а 8% – долучалися до акцій безпосередньо чи онлайн). Сумарна частка противників протестів є відносно низькою і становить 16% (11% – не підтримують, 5% – категорично проти). Кожен п’ятий респондент (21%) залишається нейтральним, 10% – вагалися з відповіддю, і лише 6% опитаних уперше чують про ці події.
У питанні залучення блогерів та публічних осіб до протестних акцій думки громадян розділилися: найчисленніша група опитаних (31,5%) вважає їхню участь неважливою, орієнтуючись виключно на самі вимоги акції, а не на обличчя. Водночас понад третина опитаних (35,5%) оцінює появу інфлюенсерів позитивно – як інструмент привернення уваги суспільства та медіа (25%) або як показник ваги та легітимності акції (10,5%). Натомість 17% респондентів бачать у цьому спробу власного піару та оцінюють таку участь негативно, а 16% опитаних не визначилися з відповіддю.
Значна частина респондентів не сприймає блогерів як орієнтир у внутрішньополітичних питаннях: понад половина опитаних (53,5%) або взагалі не стежить за ними (30%), або принципово не довіряє жодному (23,5%). Серед тих, хто споживає такий контент, рівень довіри розпорошений і не перевищує 9% для жодної із запропонованих кандидатур. Найвищий показник довіри щодо висвітлення та оцінки внутрішньополітичних подій серед запропонованих лідерів думок/блогерів мають Сергій Стерненко та Віталій Портников (по 9%), далі йдуть Олексій Гончаренко (6%), Юрій Бутусов (4,5%) та Дмитро Гордон (4%). Інші публічні особи (зокрема І. Лаченков, Т. Чмут, М. Ткач та інші) отримали від 3% до 0,5% довіри.
Оцінка твердження про те, що «мітинги в Україні наразі можливі лише з тих питань, які підтримують лідери думок, а протести щодо інших болючих тем є неможливими чи ризикованими», виявила помітну розколотість думок: 38% опитаних погоджуються з існуванням монополії блогерів на протестний порядок денний (18% – повністю згодні з наявністю «табуйованих» тем, 20% – скоріше згодні, що без блогерів люди не зберуться). Натомість 36% опитаних вважають протести автономною ініціативою громадян (25% – переконані, що людей спонукає виходити реальний біль незалежно від блогерів, а 11% – заявляють про повну свободу порушувати будь-які гострі питання). В обох групах помірковані оцінки переважають над категоричними, а висока частка тих, хто не визначився з відповіддю (26%), свідчить про відсутність у суспільстві чіткого консенсусу щодо того, чи є лідери думок єдиними драйверами вуличної активності, чи тільки інструментом розголосу.
Загальні результати дослідження: «Ставлення українців до зміни у воєнно-політичному керівництві»
Результати опитування свідчать про виразно негативне сприйняття суспільством рішення щодо звільнення Михайла Федорова з посади Міністра оборони України. Більше ніж половина респондентів (56%) висловилися проти цього кадрового кроку, з яких 31% опитаних оцінюють його повністю негативно, а 25% – скоріше негативно. Натомість рівень підтримки рішення виявився критично низьким і сумарно становить лише 9% (4% опитаних оцінюють скоріше позитивно, а 5% – повністю позитивно). Значна частина респондентів утрималася від однозначної оцінки: 17% опитаних висловили нейтральне ставлення або байдужість, а ще 18% – вагалися з відповіддю чи зазначили про брак необхідної інформації для формування думки.
Аналіз перехресних розподілів щодо оцінки рішення про звільнення Михайла Федорова з посади Міністра оборони України демонструє певну соціально-демографічну специфіку:
Статеві особливості – чоловіки частіше висловлюють повністю негативну оцінку (36% проти 26% серед жінок при загальному показнику 31%) та рідше обирають варіант «скоріше негативно» (19% проти 30% серед жінок при загальному показнику 25%), а також рідше вагаються з відповіддю (13% проти 22% серед жінок при загальному показнику 18%).
Вікові відмінності – у наймолодшій групі (18–29 років) спостерігається найбільша частка респондентів із повністю негативним ставленням (39% проти 31% загалом), при цьому дещо нижчий рівень скоріше негативних оцінок (18% проти 25% загалом). У віковій категорії 45–54 роки зафіксовано дещо вищий рівень нейтрального ставлення (22% проти 17% загалом). У віковій групі 55 років і старше дещо частіше обирали варіант «скоріше негативно» – 30% проти 25% загалом.
Регіональна специфіка – у Києві нижчий рівень повністю негативного сприйняття (24% проти 31% загалом) та вищий рівень нейтрального ставлення (23% проти 17% загалом). На Сході також нижчий рівень повністю негативного сприйняття (25% проти 31% загалом), водночас частка повністю позитивних оцінок є суттєво вищою за середню по країні та становить 11% (проти 5% загалом).
Оцінка рішення щодо звільнення Олександра Сирського з посади Головнокомандувача ЗСУ свідчить про переважаючу підтримку такого кроку серед респондентів. 65% опитаних сприймають це рішення позитивно, причому 34% респондентів висловлюють повністю позитивне ставлення, а 31% – скоріше позитивне. Натомість сумарна частка тих, хто оцінює відставку негативно, становить лише 11,5%: 9% респондентів оцінюють її скоріше негативно, а 2,5% – повністю негативно. Водночас майже чверть учасників опитування (23,5%) вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти».
Аналіз перехресних розподілів щодо оцінки рішення про звільнення Олександра Сирського демонструє певні відмінності залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів:
Статеві особливості – чоловіки дещо частіше оцінюють це рішення повністю позитивно (38% проти 30% серед жінок і 34% загалом). Натомість серед жінок зафіксовано вищу частку тих, кому було важко відповісти на це запитання (27% проти 19% серед чоловіків і 23,5% загалом).
Вікові відмінності – у вікових категоріях 18-29 років та 30–44 роки спостерігається вища частка повністю позитивних оцінок (39% та 41% відповідно проти 34% загалом), водночас нижча частка відповіді «скоріше позитивно» (26% та 24% відповідно проти 31% загалом). У вікових групах 45–54 роки та 55 років і старше, навпаки, зафіксовано вища за середню частка відповіді «скоріше позитивно» (37% та 36% відповідно проти 31% загалом). Крім того, серед респондентів віком 55 років і старше менша частка оцінює рішення повністю позитивно (27% проти 34% загалом). Примітно, що жоден респондент віком 55 років і старше не обрав відповідь «повністю негативно», також серед респондентів цієї вікової категорії дещо вища частка тих, хто вагався з відповіддю (27% проти 23,5% загалом), водночас респонденти віком 45–54 роки рідше за інших не могли визначитися з відповіддю (18% проти 23,5% загалом).
Регіональна специфіка – на Півночі зафіксовано найнижчу частку повністю позитивних відповідей (26% проти 34% загалом), при цьому сумарно найбільша частка тих, хто висловив скоріше або повністю негативні оцінки щодо звільнення О. Сирського (17% проти 11,5% загалом). На Сході зафіксовано нижчу частку як повністю позитивних відповідей (29% відповідно проти 34% загалом), так і відповідей «скоріше позитивно» (27% проти 31% загалом), при цьому на Сході спостерігається найвищий показник тих, хто вагається з відповіддю (32% проти 23,5%). На Заході зафіксовано дещо вищу частку повністю позитивних оцінок (38% проти 34% загалом). Кияни виявилися найбільш визначеними: у Києві одночасно сумарно дещо більше тих, хто підтримує звільнення О. Сирського (сума повністю та скоріше позитивно – 71% проти 65% загалом) та не підтримує (сума повністю та скоріше негативно – 14% проти 11,5% загалом), при цьому суттєво нижчий рівень тих, кому важко відповісти (15% проти 23,5% загалом). На Півдні дещо нижчий сумарний показник негативного ставлення (сума повністю та скоріше негативно – 7% проти 11,5% загалом), при цьому підвищена частка тих, хто вагається з відповіддю (27% проти 23,5% загалом).
Результати опитування свідчать про високий рівень довіри суспільства до нового Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого: 60% респондентів висловили йому свою довіру, з яких 24% опитаних зазначили, що повністю довіряють, а 36% – скоріше довіряють. Натомість сумарний рівень недовіри становить 12%: 7% опитаних скоріше не довіряють, а 5% – повністю не довіряють. Водночас значна частина опитаних (28%) вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти».
Аналіз перехресних розподілів щодо рівня довіри до нового Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого свідчить про наявність певних вікових та регіональних відмінностей у сприйнятті його фігури:
Статеві особливості – розподіл відповідей серед чоловіків та жінок є досить рівномірним і суттєво не відрізняється від загальних показників.
Вікові відмінності – молодь (18–29 років) дещо рідше за інших обирала варіант «скоріше довіряю» (30% проти 36% загалом), водночас частіше за інших вагалася з відповіддю – 33% проти 28% загалом. У віковій категорії 30–44 роки зафіксовано нижчу частку тих, хто повністю довіряє (18% проти 24% загалом), а також вищу частку тих, кому важко відповісти (35% проти 28% загалом). У віковій групі 45–54 роки спостерігається вищий за середній рівень відповіді «скоріше довіряю» (42% проти 36%) і нижчий показник повної довіри (19% проти 24% загалом). Найбільший рівень повної довіри демонструє найстарша вікова група (55 років і старше) – 31% проти 24% загалом, при цьому серед них суттєво менше тих, хто вагався з відповіддю (20% проти 28%).
Регіональна специфіка – у Києві спостерігається нижчий рівень повної довіри (16% проти 24% загалом) та дещо вища частка тих, хто скоріше не довіряє (12% проти 7% загалом). У Центрі зафіксовано найвищу частку респондентів із повною довірою (32% проти 24% загалом). На Сході зафіксовано нижчу частку сумарної довіри – сума повністю та скоріше довіряю становить 51% проти 60% загалом, водночас зафіксовано вищу частку тих, кому важко відповісти на це запитання (35% проти 28% загалом).
Розподіл відповідей щодо причин кадрових змін у керівництві ЗСУ свідчить про відсутність єдиної думки серед респондентів. Водночас головною причиною заміни Головнокомандувача ЗСУ (звільнили О. Сирського і призначили М. Драпатого) респонденти найчастіше називають суспільний тиск та акції протесту – цей варіант обрали 32% опитаних. Понад чверть респондентів вважає ключовим чинником потребу в зміні підходів у командуванні військами (27%), а ще 24% – вбачають причину у внутрішньополітичних розбіжностях у владі. Варіант «інше» зазначили лише 2% респондентів, тоді як 15% вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти».
Аналіз перехресних розподілів щодо сприйняття причин заміни Головнокомандувача ЗСУ (звільнили О. Сирського і призначили М. Драпатого) виявляє помітні відмінності залежно від демографічних та регіональних характеристик:
Статеві особливості – чоловіки частіше вбачають головну причину в тиску суспільства та акціях протесту (38% проти 32% загалом), тоді як серед жінок цей показник є нижчим за середній (27% проти 32% загалом).
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) спостерігається найбільша частка тих, хто пов’язує кадрову заміну із суспільним тиском та акціями протесту (41% проти 32% загалом), але рідше вказують на потребу в зміні підходів у командуванні (21% проти 27% загалом) чи на внутрішньополітичні розбіжності (19% проти 24% загалом). У віковій категорії 45–54 роки, навпаки, рідше обирали версію про тиск суспільства та акції протесту (26% проти 32% загалом), при цьому дещо частіше за інших не могли визначитися з відповіддю (19% проти 15% загалом).
Регіональна специфіка – у Києві дещо частіше вказують на внутрішньополітичні розбіжності у владі (30% проти 24% загалом) та рідше зазначають потребу в зміні підходів до командування (20% проти 27% загалом). У Центрі вищою є частка тих, хто бачить причину в потребі зміни підходів у командуванні (34% проти 27% загалом). На Заході частіше зазначають про тиск суспільства і акції протесту (40% проти 32% загалом) та рідше – про політичні розбіжності (18% проти 24% загалом). На Сході респонденти значно рідше обирали варіант суспільного тиску та акцій протесту (20% проти 32% загалом), але суттєво частіше вказували на внутрішньополітичні розбіжності (33% проти 24% загалом) та обирали варіант «інше» (9% проти 2% загалом). На Півдні рідше за загальний показник називали потребу в зміні підходів у командуванні (19% проти 27% загалом), при цьому дещо частіше за інших вагалися з відповіддю (19% проти 15% загалом).
Оцінка рішення щодо відставки всього складу Уряду Юлії Свириденко виявляє переважання невизначеності серед учасників опитування. Найбільша частка респондентів (36%) вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти». Серед тих, хто визначився із позицією, сумарна підтримка відставки становить 38%: 16% – повністю підтримують і вважають, що уряд потребує повного перезавантаження, а 22% – скоріше підтримують. Натомість сумарна частка тих, хто висловився проти відставки Кабміну, становить 26%: 20% – скоріше не підтримують, вважають достатніми точкові кадрові зміни, а 6% – категорично не підтримують відставку, вважаючи її недоцільною зараз.
Аналіз перехресних розподілів щодо оцінки рішення про відставку всього складу Уряду Юлії Свириденко демонструє помітні демографічні та регіональні розбіжності:
Статеві особливості – чоловіки частіше висловлюють повну підтримку відставці Кабміну (21% проти 16% загалом) та рідше вагаються з відповіддю (29% проти 36% загалом). Натомість серед жінок зафіксовано нижчий рівень повної підтримки (12% проти 16% загалом) та вищу частку тих, кому було важко відповісти на це запитання (41% проти 36% загалом).
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) зафіксовано нижчий рівень повної підтримки відставки (12% проти 16% загалом). У віковій категорії 30–44 роки спостерігається вища частка тих, хто вагається з відповіддю (40% проти 36% загалом). У віковій групі 45–54 роки частіше висловлювали повну підтримку перезавантаженню уряду (23% проти 16% загалом).
Регіональна специфіка – суттєві відхилення від загальних показників зафіксовано на Сході, де значно нижчими є рівні як повної підтримки (11% проти 16% загалом), так і часткової підтримки відставки (11% проти 22% загалом), але при цьому спостерігається найвищий рівень невизначеності (46% вагалися з відповіддю проти 36% загалом). Кияни дещо частіше за інших зазначали повну підтримку відставки уряду (20% проти 16% загалом). У Центрі вищою є частка тих, хто скоріше підтримує відставку (27% проти 22% загалом). На Заході нижча частка тих, хто не визначився з відповіддю (31% проти 36% загалом). На Півдні нижча частка тих, хто скоріше не підтримує відставку Кабміну (15% проти 20% загалом).
Рівно половина опитаних (50%) вважає, що тривалість випробувального терміну для Уряду не має значення, а рішення про його відставку повинно ухвалюватися за конкретними результатами чи помилками. Понад чверть опитаних (28%) переконані, що одного року цілком достатньо, щоб оцінити роботу Уряду та ухвалити рішення про його заміну. Натомість лише 8% респондентів вважають один рік занадто малим терміном, зазначаючи, що уряд має мати більше часу для реалізації програм і реформ. Вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти» 14% опитаних.
Аналіз перехресних розподілів щодо випробувального терміну для Уряду виявляє виразну вікову специфіку, тоді як між чоловіками та жінками суттєвих відмінностей не зафіксовано:
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) спостерігається значно нижча частка тих, хто вважає, що термін не має значення і орієнтуватися слід лише на результати (33% проти 50% загалом). Водночас серед молоді суттєво вищою є частка тих, хто переконаний, що одного року занадто мало для оцінки уряду (17% проти 8% загалом), а також дещо вищим є показник підтримки річного терміну (33% проти 28% загалом). У віковій категорії 45–54 роки частіше за середній рівень обирали думку про важливість конкретних результатів, а не термінів (56% проти 50% загалом). Найвищий рівень згоди тезою «Термін не має значення – рішення про відставку має ухвалюватися за конкретними результатами чи помилками» демонструє найстарша вікова група (55 років і старше) – 58% проти 50% загалом.
Більшість учасників опитування обізнані про серію мирних пікетів та акцій протесту на підтримку Михайла Федорова, причому майже половина респондентів (47%) загалом підтримують ідеї та вимоги протестувальників (8% – підтримують повністю та брали участь особисто чи онлайн, а 39% – підтримують вимоги, але особисто участі не брали). Нейтральне ставлення до протестів висловили 21% опитаних, тоді як сумарна частка тих, хто не підтримує ці акції, становить 16% (11% – не підтримують, а 5% – виступають категорично проти). Водночас 10% респондентів вагалися з відповіддю, і лише 6% зазначили, що нічого не чули про ці події.
Аналіз перехресних розподілів щодо ставлення до акцій на підтримку Михайла Федорова виявляє чітку вікову диференціацію, тоді як статевий розподіл є практично однорідним:
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) зафіксовано удвічі вищу частку тих, хто повністю підтримує акції та брав у них участь особисто чи онлайн (16% проти 8% загалом). Водночас серед молоді суттєво вищим є відсоток тих, хто нічого про це не чув (14% проти 6% загалом), і нижчою – частка тих, хто категорично проти (1% проти 5% загалом), а також нижчими є рівень нейтрального ставлення (11% проти 21% загалом) та рівень невизначеності (5% вагалися з відповіддю проти 10% загалом). У категоріях 30–44 роки та 45–54 роки, навпаки, частіше за середній показник обирали варіант нейтрального ставлення до протестів (26% та 28% відповідно проти 21% загалом).
Найбільша частка опитаних (31,5%) вважає, що участь відомих інфлюенсерів, блогерів чи публічних діячів у таких акціях протесту – не має значення, оскільки вони оцінюють самі вимоги акції, а не присутність відомих облич. Водночас сумарно 35,5% опитаних оцінюють залучення публічних осіб позитивно (10,5% – вважають це дуже важливим свідченням легітимності та ваги акції, а 25% – скоріше важливим для привернення уваги суспільства та медіа). Натомість 17% респондентів сприймають участь відомих діячів скоріше негативно, вбачаючи в цьому піар окремих осіб. Вагалися з відповіддю та обрали варіант «важко відповісти» 16% опитаних.
Аналіз перехресних розподілів щодо оцінки важливості участі відомих діячів у протестних акціях виявляє виразну вікову та регіональну специфіку:
Статеві особливості – відповіді чоловіків та жінок відповідають загальноукраїнським тенденціям.
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) зафіксовано удвічі вищу частку тих, хто вважає залучення інфлюенсерів дуже важливим чинником легітимності акції (21% проти 10,5% загалом), і водночас суттєво нижчий рівень негативного сприйняття такого кроку як піару (8% проти 17% загалом). У віковій категорії 45–54 роки частіше за середній рівень розглядають участь публічних осіб саме як негативний факт і спробу піару (22% проти 17% загалом). Серед респондентів віком 55 років і старше спостерігається дещо нижча за середню частка тих, хто вважає участь блогерів та інфлюенсерів дуже важливою (6% проти 10,5%), при цьому вищою є частка тих, хто сприймає це як негативний факт та піар окремих осіб (21% проти 17% загалом).
Регіональна специфіка – у Києві значно вищою є частка тих, хто вважає, що участь відомих облич не має значення і орієнтується виключно на вимоги акції (42% проти 31,5% загалом), а також менше тих, кому було важко відповісти (10% проти 16% загалом). На Півночі зафіксовано дещо вищий показник тих, для кого участь відомих інфлюенсерів, блогерів чи публічних діячів у таких акціях протесту є скоріше важливою (29% проти 25% загалом) та вищий показник невизначеності (21% вагалися з відповіддю проти 16% загалом). У Центрі також зафіксовано дещо вищий показник тих, для кого участь відомих інфлюенсерів, блогерів чи публічних діячів у таких акціях протесту є скоріше важливою (29% проти 25% загалом). На Сході респонденти суттєво частіше оцінюють участь інфлюенсерів як негативний факт і піар (27% проти 17% загалом), рідше вважають це скоріше важливим чинником (20% проти 25%) та рідше вагаються з відповіддю (10% проти 16%). На Півдні також рідше вбачають у залученні блогерів користь для привернення уваги (18% проти 25% загалом) та частіше сприймають це як піар (22% проти 17% загалом).
Аналізуючи рівень довіри до лідерів думок та блогерів у висвітленні внутрішньополітичних подій в Україні, можна констатувати, що значна частка респондентів не орієнтується на їхню думку. Понад половина респондентів сумарно не споживають або відкидають такий контент: 30% опитаних зазначили, що загалом не стежать за лідерами думок чи блогерами, а ще 23,5% – вказали, що не довіряють жодному з них.
Серед запропонованих персоналій найвищі показники довіри мають Сергій Стерненко та Віталій Портников, яких обрали по 9% респондентів. До першої п’ятірки за рівнем довіри також увійшли:
- Олексій Гончаренко – 6%.
- Юрій Бутусов – 4,5%.
- Дмитро Гордон – 4%.
Інші запропоновані лідери думок/блогери отримали нижчі показники: Ігорю Лаченкову (Лачен) у питаннях висвітлення та оцінці внутрішньополітичних подій довіряють 3% опитаних, Тарасу Чмуту та Михайлу Ткачу – по 2%, Олександру Волошину – 1,5%, Ярославу Железняку – 1%. Найменшу довіру серед запропонованого списку мають Володимир Петров або Сергій Іванов (проєкт «Ісландія») – сумарно 0,5%. Варіант «інший лідер думок/блогер» обрали 4% респондентів. Варто зазначити, що в опції «інший» було зазначено різноманітних блогерів і лідерів думок, але дещо частіше за інших вказували Михайла Шейтельмана.
Аналіз перехресних розподілів щодо довіри до лідерів думок та блогерів у висвітленні та оцінці внутрішньополітичних подій виявляє чіткі вікові та регіональні особливості, тоді як між чоловіками та жінками відхилення є мінімальними:
Статеві особливості – відповіді чоловіків та жінок переважно відповідають загальноукраїнським тенденціям. Чоловіки дещо рідше зазначали, що не стежать за блогерами (25% не стежать проти 30% загалом).
Вікові відмінності – у наймолодшій віковій групі (18–29 років) спостерігається виразний запит на молодих блогерів: вищою за середню є довіра до Сергія Стерненка (13% проти 9% загалом), Ігоря Лаченкова (Лачена) (9% проти 3% загалом) та Олександра Волошина (8% проти 1,5% загалом). Водночас молодь рідше не орієнтується на Віталія Портникова (3% проти 9%). У віковій категорії 30–44 роки зафіксовано вищий за середній рівень недовіри – 31% вказали, що не довіряють жодному блогеру (проти 23,5% загалом). У віковій групі 45–54 роки найвищою є частка тих, хто взагалі не стежить за лідерами думок (36% проти 30% загалом). Серед респондентів віком 55 років і старше спостерігається найвищий рівень довіри до Віталія Портникова (16% проти 9% загалом), а також нижча частка тих, то не стежить за лідерами думок і блогерами (25% проти 30% загалом).
Регіональна специфіка – у Києві зафіксовано найвищий рівень довіри до Віталія Портникова (14% проти 9% загалом) та найвищий рівень загальної недовіри до блогерів (31% не довіряють жодному проти 23,5% загалом). Водночас у столиці рідше називають Сергія Стерненка (5% проти 9% загалом) та рідше обирають варіант «не стежу» (21% проти 30% загалом). На Півночі дещо вищою є частка тих, хто не стежить за блогерами (34% проти 30% загалом). На Сході зафіксовано помітно вищий рівень довіри до Олексія Гончаренка (13% проти 6% загалом) та Віталія Портникова (12% проти 9%), але нижчі показники довіри до Юрія Бутусова (1% проти 4,5%). Також на Сході дещо вищий показних тих, хто не довіряє жодному лідеру думок чи блогеру (28% проти 23,5%).
Аналіз перехресних розподілів щодо залежності протестів від підтримки блогерів виявляє статеві, вікові та регіональні розходження в оцінці свободи протестного порядку денного:
Статеві особливості – чоловіки дещо частіше погоджуються з наявністю «табуйованих» блогерами тем (22% «повністю згодні» проти 14% серед жінок) та загалом частіше вбачають залежність протестів від інфлюенсерів (сумарна згода 45% проти 32% у жінок). Жінки частіше вагалися з відповіддю (30% «важко відповісти» проти 20% серед чоловіків).
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років найчастіше заявляє про існування жорстких медійних фільтрів (24% «повністю згодні» про «дозволені» та «табуйовані» теми проти 18% загалом), водночас серед молоді нижча частка тих, хто вагався з відповіддю (21% проти 26% загалом). У віковій групі 45–54 роки фіксується найнижчий рівень віри в абсолютну свободу протестів (лише 7% «повністю не згодні» проти 11% загалом). У віковій групі 55 років і старше зафіксовано найнижчу частку тих, хто повністю переконаний в існуванні блогерських та медійних «табу» на окремі теми (13% проти 18% загалом).
Регіональна специфіка – у Києві зафіксовано найвищий рівень переконаності в абсолютній свободі протестного руху (18% «повністю не згодні» проти 11% загалом). На Півночі зафіксовано унікальний прохолодно-скептичний профіль, де зміщені оцінки за всіма основними позиціями: тут найнижча частка повністю переконаних у наявності «табуйованих» тем (13% «повністю згодні» проти 18% загалом), проте найвища частка тих, хто вбачає помірковану залежність акцій від блогерів (26% «скоріше згодні» проти 20% загалом); водночас на Півночі найменше вірять у стихійну самоорганізацію людей через біль (лише 19% «скоріше не згодні» проти 25% загалом), але частіше за середнє заявляють про повну свободу протестів (15% «повністю не згодні» проти 11% загалом). На Сході спостерігається найвищий рівень переконаності в тому, що люди виходять на протести самостійно через реальний біль (34% «скоріше не згодні» проти 25% загалом), також тут дещо нижчий показних тих, хто вагався з відповіддю (21% проти 26% загалом).
Нагадаємо, після звільнення з посади голови Міноборони Михайло Федоров заявив, що не планує вступати в політичне протистояння з президентом Володимиром Зеленським. Водночас він зазначив, що готовий повернутися до уряду лише на посаду міністра оборони. Він також розповів, що не планує зустрічатися з учасниками акцій протесту.
На нашій інфографіці можна побачити, як Михайло Федоров виконував обіцянки на посаді голови Міноборони України. Також ми підрахували, скільки обіцянок встигла виконати Юлія Свириденко перед своєю відставкою з посади прем’єр-міністерки.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»