У понеділок, 9 березня, світ прокинувся під гуркіт обвального падіння цін на нафту. Котирування впали в середньому на 30% до 28-31 долара за барель. Причиною такого феєрверку стало поширення коронавірусу світом, а також «нафтова війна», що спалахнула між Росією та Саудівською Аравією. РФ вже заплатила за здешевлення нафти девальвацією рубля. Схожі події свого часу передували розвалу СРСР, але Україні поки не варто всерйоз розраховувати на повторення цієї ж історії з Росією. Найімовірніше, нам теж потрібно пристебнутися і приготуватися до шторму.
Падіння вартості нафти до 28-31 долара за барель стало найбільш масштабним із часів війни в Перській затоці в 1991 році. Але 29 років тому обвал був спровокований саме бойовими діями на Близькому Сході, а зараз у нього цілих дві причини. Перша – це епідемія китайського коронавірусу, яка стрімко розповзається по планеті. Карантинні заходи і паніка призвели до істотного зниження ділової активності не тільки в самому Китаї, але вже й в Європі. А зниження ділової активності, своєю чергою, спричинило поступове здешевлення «чорного золота».
Але найважливішою стала друга причина. У п'ятницю, 6 березня, провалилися переговори Росії з ОПЕК+ (організацією країн-експортерів нафти) про зниження щоденних обсягів видобутку сировини. Резони Москви були зрозумілі: зменшення обсягів призвело б до скорочення фінансування низки проєктів, до зупинки нафтових свердловин, які потім було б важко запустити, а також до втрати ринків. Замість росіян могли б зайти американські компанії, які агресивно просувають сланцеву нафту.
Саме провал переговорів і спровокував початок «нафтової війни» між Росією та Саудівською Аравією. Остання стала буквально заповнювати ринок власною нафтою, продаючи її зі значними знижками. Це і призвело до цінового обвалу на нафту в середньому на 30%. А оскільки російська економіка «зав'язана» на продажу вуглеводнів, то зниження вартості нафти спричинило різку девальвацію рубля – до 72 руб. за долар.
Здешевлення нафти в 1986 році, у тому числі за активної участі саудитів, свого часу призвело до розвалу Радянського Союзу, чия економіка втратила достатнього припливу валютної виручки. Щоб поховати СРСР, тоді знадобилося п'ять років. Звісно, подібні паралелі зараз напрошуються і щодо Росії. Тим більше, що критичною для російської економіки є вартість нафти в $42 за барель.
Саме тому смертельно небезпечна для Росії «нафтова війна» навряд чи триватиме довго. Вірогідно, вона завершиться підписанням миру, але на невигідних для РФ умовах, оскільки Саудівська Аравія завдяки своєму «великому розпродажу» вже почала витісняти Росію на ринку нафти. Це, напевно, призведе до фінансових втрат російської сторони, а відповідно і до певних ризиків для України.
По-перше, свої економічні невдачі нинішнє російське керівництво дуже любить підкріплювати різними формами «побєдобесія», а також маленькими війнами, спрямованими на те, щоб відвернути увагу людей від холодильника і зосередити її на телевізорі. Останнім часом увага російського обивателя прикута до подій у Сирії та Лівії, а про український Донбас всі трохи призабули. Однак у Кремлі можуть нагадати й про Донбас, спробувавши організувати там локальну наступальну операцію, щоб швидше схилити Київ до виконання Мінських угод у потрібній для Москви модальності.
Другий ризик – чисто економічний. Україна – теж сировинна країна, щоправда, заробляє свою валюту не на видобутку нафти, а на продажу аграрної продукції і металів. Падіння цін на нафту призведе і до падіння вартості цієї сировини. Це означає, що шторм, найімовірніше, не омине й нашу країну.
Військова ескалація та економічні втрати – це не єдині ризики, які можуть очікувати Україну в межах розпочатої глобальної кризи. Китайський коронавірус вже увійшов до нашої країни – випадок embed:publication:url:106146:[виявили в Чернівцях]}. При цьому абсолютно незрозуміло, чи готовий новий уряд, ледь сформований минулого тижня, адекватно реагувати на цілий «букет» викликів, який утворився.
Тому, проводячи історичні паралелі між розвалом СРСР і можливою дезінтеграцією путінської Росії, нам самим слід було б пристібнути ремені. Тим більше, що досі свіжі в пам'яті потрясіння 2008, 2014 і 2015 років.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»