Про фахівців і любителів

Леся Литвиноваволонтер

Протягом останніх днів то тут, то там наштовхуюся на гнівні тиради «міцних професіоналів» щодо того, що «от, поприходили хто попало, не дають працювати фахівцям, зараз усе розвалиться, а ми ж попереджали»... Тексти сповнені картин прийдешнього апокаліпсису. Вони переконливі й літературно бездоганні. Професіонали в них мають вигляд солідний і відповідальний, а волонтери – комічний і практично карикатурний.

Кожного разу, коли читаю подібний опус, мені на якийсь час починає здаватися, що міцні професіонали, безумовно, праві. І що не може людина, яка не розуміється на тонкощах законодавства, підзаконних актах і внутрішніх інструкціях, на алгоритмах і протоколах, намагатися щось там налагодити і поліпшити. Схоже на те, про що говорять хлопці на передку: «Слухайте, ну давайте якось забезпечимо наші канали. А то ловить тільки те, що за поребриком. Як новин надивишся – хочеться піти і самого себе розстріляти за звірства».

А потім я згадую, звідки взялися всі ці дивні непрофесіонали. І що вони встигли зробити за цей час.

Крильця Баффало під виглядом гуманітарки. Чому волонтери конфліктують з Мінсоцполітики?Волонтер Леся Литвинова розповіла, чому українські волонтери конфліктують з чиновниками Мінсоцполітики в питанні гуманітарної допомоги.

На Майдані стояли професіонали. Міцні. У чорних касках і плямистій формі. Та чого вже там, біля керма держави теж стояв міцний господарник. Просто таки проффесор усього на світі. І оточували його прекрасні професіонали. Без жодної іронії.

Непрофесіонали стояли по інший бік. Їх ніхто не вчив самоорганізовуватися. Вони не розбиралися у психології натовпу і тактиці ведення вуличних боїв. Вони навіть дрова рубали, як попало. Професіонали б із цим впоралися значно легше. Вони абсолютно кустарно організовували домашні шпиталі й евакуацію поранених в обхід професійних швидких, тимчасово доукомплектованих професіоналами з МВС і СБУ. Вони, смішно сказати, майстрували щити з фанери і вірили, що будівельна каска від чогось там убереже. А ці барикади? Це ж курям на сміх. Про який професіоналізм може йтися, якщо мішки набивалися снігом, а поверх цього зміцнювалися взагалі будь-чим – від шматків паркану до палет. А пращі? Невже професіонал всерйоз би розглядав велику рогатку і запас бруківки як зброю?

У них не було ані вмінь, ані спеціальної освіти. Нічого, крім бажання перемогти. Вони перемогли. І це було неймовірно. Ні, було б зовсім нерозумно говорити, що по цю сторону палаючого Майдану не було професіоналів. Були професійні медики. Професійні психологи. Професійні кухарі. Професійні політики. Але не вони були рушійною силою. Вони були невеликою частиною її.

Коли почалася війна, професійна армія, розвалена і розкрадена вщент, не могла навіть одягти і нагодувати солдатів, які відправлялися на фронт. Вона постачала їх паперовими картами зразка Другої світової і технікою, нездатною виїхати з ангара. Вона укомплектовувала аптечки анальгіном і вугіллям. І щастя, якщо там опинявся гумовий джгут. А ще більше щастя – якщо він не розвалювався в руках від старості.

Непрофесіонали тягали на собі каски і броники через кордон із Польщею пішохідними переходами, скуповували по всьому світу різномасту, проте міцно зшиту форму, відправляли каравани з консервами і водою.

Непрофесіонали шили берці. Непрофесіонали розробляли програми для планшетів і закуповували ці самі планшети. Дівчата, які в мирному житті були ким завгодно – від швачки до актриси, розібралися в комплектації тактичних аптечок і класах бронежилетів за лічені тижні. Професійні менеджери і перекладачі-синхроністи перетворилися на контрабандистів-любителів, які вміють притягти до країни все – від оптичних прицілів до машин медичної евакуації.

Непрофесіонали йшли добровольцями. Їм було від 16 до 70 років. І більшість із них не вміли ані стріляти, ані рити окопи. Вони взяли на себе перший, найстрашніший удар. І їхні розірвані тіла в чорних сміттєвих пакетах із поля бою вивозили непрофесіонали. І за кермом машин із написом на лобовому склі «Вантаж 200» сиділи теж непрофесіонали.

Професіонали від Міністерства соціальної політики придумали довідку переселенця і дискримінаційні постанови, які заведуть людей, що втікають від війни, до такого собі віртуального гетто з особливими правилами й обмеженнями в правах. Непрофесіонали вивозили, селили, лікували, вдягали і працевлаштовували. Вирішували мільйон завдань щодня. Зовсім забувши про те, що їхня кваліфікація аж ніяк не дозволяє брати на себе функції центру зайнятості, соцпрацівника і юриста.

Професіонали від СБУ, маючи на руках купу доказів, так і не змогли притягнути до відповідальності мера Дружківки, який виводив людей на референдум. Непрофесіонали створили базу «Миротворець».

Статус УБД для волонтерів: волонтери категорично протиВолонтер Леся Литвинова розповіла, чому законопроект депутата Андрія Денисенка містить корупційні ризики.

Професіонали від медицини кажуть: «Ми не зможемо вам нічим допомогти. Тому що це не закуплено, іще не виділено, не отримало сертифікацію, ще не оплачено». Непрофесіонали збирають за місяць гроші на пересадку шлунка в Індії і за кілька годин розробляють логістику доставки необхідного препарату хоч із Мадагаскару, хоч із Аляски.

А знаєте, хто більше за всіх обурюється «непрофесіоналами, що всюди сунуть носа»? Ні, не висококваліфіковані лікарі, не по-справжньому віддані країні СБУшники, не юристи високої кваліфікації. Обурюються управлінці. Ті самі «міцні господарники», без яких життя в країні зупиниться. Тому що вони – справжні професіонали. Вони вміють ухилитися від податків і знають усі схеми відкатів. У них правильні контакти в записній книжці і ще більш правильна компанія в сауні. Вони знають, як «вирішувати». І зовсім не мають наміру зрушити зі своїх позицій.

І коли я дивлюся на них, то тішуся з того, що я – дилетант. Що не бачу цих жахливих механізмів, а значить, вони не заважають мені. Що не знаю причин, з яких це зробити неможливо, а значить, напружуся і зроблю. І, відверто кажучи, я не хочу у них вчитися. І ставати таким самим професіоналом – теж не хочу. Людина – істота, що може навчатися. І за бажання може освоїти все: від міжнародного права до мікрохірургії. Якщо взяти собі це за мету в житті. Але від цих от «таємних знань», які несе система, що дісталася у спадок від «непорушного надійного оплоту», що спочив у бозі, я, мабуть, триматимуся подалі. У цьому питанні мені комфортніше бути дилетантом.

Леся Литвинова, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...