Час перестати дивуватися. Віктор Трегубов про реакцію на загибель людей в Україні

Читать на русском
Віктор Трегубовжурналіст, блогер

Не так страшно те, що людина смертна, не так страшно те, що людина смертна раптово, як те, що досі це залишається для когось сюрпризом.

У Києві підірвали журналіста. І зойкнув народ. І закляк. Ось як же так. Ось учора ж із ним говорили. Не можу повірити. Не хочу повірити. Заперечення-гнів-торг...

Щиро співчуваю горю. І щиро дивуюся реакції. Конкретно – подиву, що міститься в ній. Ні, я розумію, що не всі родичів і друзів на Майдані та на війні ховали. Але невже за весь цей час ви так і не впустили у свій світ ані усвідомлення цієї крихкості, ані усвідомлення цієї раптовості, ані усвідомлення всієї специфіки епохи?

Невже думка про те, що підірвати можуть і в Києві, викликає у вас заціпеніння? Можуть, хлопці. Зараз можуть навіть задавити на набережній Ніцци або зарубати в німецькому поїзді, а вже в нас... У нас країна, що воює, перенасичена нелегальною зброєю аж до гранатометів. У нас купа людей із посттравматичним синдромом на вулицях і низка людей, які хотіли б їх використовувати. В нас кланова структура економіки та медіаполя. В такі епохи можуть підривати людей в автомобілях і викрадати керівників департаментів найбільших держпідприємств. Ще в такі епохи регулярно гинуть люди на фронтах, причому значна частина – від небойових втрат.

А ще у нас по периметру пахне остаточною смертю Ялтинсько-Потсдамської системи з, у кращому разі, купою регіональних конфліктів. І вас це рівно настільки ж «може не торкнутися», наскільки когось у сорокових могла не торкнутися зовнішньополітична ситуація в світі. Тобто може, звичайно, але вірогідність не дуже велика.

Я вам страшне скажу: здебільшого, це було актуально й до 2014 року, просто вам давали більше можливостей не звертати на це увагу.

І ще більш страшне скажу: судячи з усього, Господь нас дуже любить, тому що ось це все зараз відбувається у нас в неприродно малих масштабах. Подивіться на історії інших країн з аналогічними передумовами.

Ви вже не думаєте, що люди топлять за носіння короткоствольної зброї просто тому, що в дитинстві не награлися в пістолетики? Вже, може, почали замислюватися, що є й практична необхідність зробити вогнепальну зброю, хоча б і легальну, довгоствольну, предметом побутового інтер'єру? А, можливо, й створити грошово-продуктовий НЗ із тривожною валізкою?Якщо ще немає, хоча б прокресліть подумки риску, що має статися, щоб ви це зробили.

Мене постійно дістають, що я-де став циніком. І до смерті ставлюся без належного пієтету. А неправда, циніком я не став. Я просто дуже добре, дуже вдумливо уявив кулю, що проходить через моє власне тіло, в лютому 2014 року. І добре, дуже щільно уявив повноцінну війну навесні того ж року. Для мене ще в ті дні це все оримало характер «імовірного сценарію», а все, що хоч трохи краще, – помірно позитивного.

І мене сильно дивує, що прориви елементів імовірного сценарію в помірно позитивний когось шокують. Начебто ж не мають.

Друзі мої, ви правда не помітили, які риби плавають у темній воді під тією тонкою кригою, якою ми зараз ідемо? Ви правда не відчуваєте в повітрі пряного аромату середини тридцятих? Ні? Щасливі! Заздрю!

Ні, ні, ні. Я також намагаюся сховатися під ковдрою з головою, ставлячи все на зелене й роблячи ремонт у квартирі. Мовляв, ладнай побут так, ніби точно пронесе, а не пронесе – ну, що поробиш, так і буде.

Але, принаймні, я змусив себе не дивуватися.

P. S. Хочете досі жити в світі, де все це неможливо, де в Києві не вибухають машини, де в німецьких поїздах людей не рубають сокирами, у Франції не давлять машинами, велика країна не може собі дозволити розривати меншу, а весь ваш побут не може перекреслити наближення гулу бомбардувальників? Робіть цей світ. Ми зараз живемо в зовсім-зовсім іншому й ковдрочка не рятує від монстрів під ліжком.

Віктор Трегубов


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...