Аварія на Чорнобильській АЕС стала не лише найбільшою техногенною катастрофою в історії України, але й потужним соціальним, політичним та економічним фактором, що вплинув на життя країни.
Відомо, що безпосередньо під час вибуху й пожежі на станції загинув один її працівник, один – у результаті численних травм від обвалу перекриття. Ще 29 ліквідаторів, серед яких працівники АЕС, пожежники та військовослужбовці, померли в лікарнях від опіків та гострої променевої хвороби протягом двох тижнів після аварії. Ймовірно, кількість безпосередніх жертв серед осіб, що брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії, є більшою, проте точно встановити ці дані через засекреченість відповідної інформації в СРСР уже неможливо.
Загальна кількість ліквідаторів, задіяних у роботах на атомній станції та зоні відчуження під час та після катастрофи, становить не менше 600 тисяч осіб. Здоров’я більшості з них було серйозно підірване впливом радіації. Основною причиною захворювань та смертності стали онкологічні патології: за дослідженнями білоруських вчених, серед цієї категорії населення захворюваність на рак виявилася в чотири рази вищою, ніж у середньому серед населення країн, що постраждали. Інформація щодо кількості загиблих ліквідаторів також суттєво відрізняється залежно від джерела: оскільки офіційної статистики не існує, різні автори досліджень називають цифри від 25 тисяч до 100 тисяч людей, і це дані станом на середину 90-х років, однак відомо, що повністю оцінити наслідки впливу радіації на здоров’я населення можна лише за кілька десятиліть.
Загалом потерпілими від аварії вважаються 3,4 млн осіб – переважно це жителі наближених до зони ураження районів Київської, Житомирської, Чернігівської областей України та Могильовської й Гомельської областей Білорусі. 350 тисяч осіб змушені були покинути свої домівки, ще близько 600 досі проживають у забруднених районах. 150 із них продовжують жити в зоні відчуження.
Силу вибуху, що стався на Чорнобильській АЕС, порівнюють із 500 атомними бомбами, скинутими на японську Хіросіму. Період напіврозпаду радіоактивних речовин, що потрапили до навколишнього середовища, сягає більш ніж 24 тисяч років.
Наразі сумарні економічні збитки нашої країни від катастрофи складають 179 млрд дол. США. 6 млрд дол. (у перерахунку на курс 1986 року) пішло на будівництво першого саркофагу – об’єкту «Укриття», побудованого в рекордні терміни – до листопада 1986 року. За деякими даними, для будівництва об’єкту Радянський Союз задіяв понад 240 тисяч працівників. Спорудження нового конфайнменту, необхідність зведення якого зумовлюється тим, що стара конструкція почала поступово обвалюватися, обійдеться у 2,15 млрд євро. Ці кошти виділені Україні країнами-донорами за посередництва Європейського банку з реконструкції та розвитку. Зведення нового саркофагу почалося ще в 2007 році, однак через бюрократичні нюанси та нестачу фінансування роботи постійно відкладалися. Відтерміновувалась і дата завершення будівництва: спочатку йшлося про 2012-2013 роки, потім – про 2017-й. Термін експлуатації старого укриття складає 30-40 років і вже частково сплив, тож виконавці робіт мусять поквапитись... Наразі конструкція, нового укриття частково готова, інженери мають з’єднати частини арки-саркофагу й розмістити її безпосередньо над пошкодженим реактором. За прогнозами міністра екології та природних ресурсів України Остапа Семерака, це має відбутися наприкінці 2017 року, а запуск в експлуатацію «Укриття-2» – в 2018 році. Новий конфайнмент має убезпечити Європу від радіоактивних викидів ЧАЕС на найближчі 100 років.
30-річчя аварії на ЧАЕС: з якими невиконаними обіцянками зустріли його українські політики?До 30-річчя катастрофи на Чорнобильській АЕС «Слово і Діло» підготувало підбірку найважливіших невиконаних екологічних обіцянок українських політиків останніх років.
У питанні того, що робити із зоною відчуження та наближеними до неї територіями, поки єдності в українських можновладців немає: хтось пропонує залишити все як є, хтось – розконсервувати 30-кілометрову зону для проведення наукових досліджень, організації біосферного заповідника та навіть для організації сільського господарства. Однак поки що сьогодення зони відчуження ЧАЕС викликає занепокоєння через незадовільний стан об’єкту «Укриття», постійні лісові пожежі, мародерство, несанкціонований збір ягід та грибів і невирішене питання зберігання відпрацьованого ядерного палива. І це першочергові проблеми, які має вирішити Україна, щоб перетворитися з держави, яка займається «гасінням пожеж» та ліквідацією наслідків стихійних лих, на державу, що перманентно дбає про екологію та здоров’я власних громадян.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»