Місцеві вибори завжди були складним технологічним проектом для будь-якої політичної сили. Причина проста: для походу до місцевих рад потрібно знати специфіку регіону, міста, села, району, в якому збираєшся балотуватися. Справжніх професіоналів обмаль, а досвідчених політиків, які мають авторитет та користуються повагою серед місцевих мешканців, – одиниці. Тож єдиний вихід для партій – створювати власний кадровий резерв, готувати політичних лідерів «з нуля».
Втім, більшість партій створювалися і створюються як політичні бренди, а не як горизонтально і вертикально інтегровані структури. Тому і підбір кандидатів на місцеві вибори відбувається за іншою схемою: не партія формує список, а список – партію.
В ім'я рейтингу: нові партійні проекти Банкової напередодні місцевих виборівСтарт як мінімум 3-х партійних проектів у різних регіонах країни має допомогти нинішній владі отримати додаткові мандати лояльних депутатів у місцевих радах за рахунок голосів тих виборців, які незадоволені діями Президента.
В такому контексті однією із найцікавіших технологічних ідей для виборів є різноманітні об’єднання регіональних лідерів під парасолькою нового політичного бренду. Ще більш спокусливо виглядала задумка об’єднати впливових очільників міст в єдиному політичному проекті – така собі «партія мерів». На подібну схему звернули увагу в Адміністрації Президента, де ближче до виборів всерйоз задумалися над створенням низки політичних проектів у тих регіонах, де підтримка пропрезидентської політичної сили «БПП» із самого початку була найнижчою – мова йде про південно-східні області України. Рішення не змусило себе довго чекати: на політичному обрії з’явився новий партійний проект.
Операція «Наш край»
Насправді ідея зі створення «регіональної» партії під місцеві вибори не є новою. Після партійного буму наприкінці 1990-х, коли регіональним лідерам та місцевим політичним силам люди довіряли найбільше, у 2000-х прийшла ера великих «партійних брендів». Спробу повернути моду на «регіоналізацію» партійного життя політтехнологи здійснили напередодні місцевих виборів у 2010 році. Найвдалішим проектом тоді стала партія «Рідне місто», яка подекуди досі має своїх представників у місцевих радах та серед мерів міст.
Цього року перед Банковою постала нова проблема: як знайти прихильників серед виборців південно-східних регіонів, не маючи серйозної підтримки та власної потужної партійної структури на місцях? Ситуація ускладнилася й тим, що знайти серед місцевих політиків рейтингових кандидатів, які не мали спільного минулого із попереднього владою та не входили б до «Партії регіонів», було майже неможливо.
Кого веде на місцеві вибори «Наш край»?«Слово і Діло» виокремило шість ключових кандидатів у мери українських міст від партії «Наш край», які, на нашу думку, викликають особливий інтерес, враховуючи власні шанси і конкуренцію опонентів.
Якщо не можеш досягнути високого результату сам, створи проблеми своєму конкуренту: основним противником провладних політичних сил у південно-східних регіонах є «Опозиційний блок». Один з найстаріших прийомів – створити партійний бренд зі схожим набором меседжів, що і у опонентів. До того ж, лояльних до влади кадрів з екс-«регіоналів» хоч греблю гати. Парадокс полягає в тому, що ні для колишніх регіональних лідерів «Партії регіонів», ні для пропрезидентської політичної сили, можливий тимчасовий альянс не приніс би бажаної синергії та додаткових електоральних балів. Для «БПП» це іміджеві втрати, а для колишніх «регіоналів», які й надалі бажають брати участь у політичному процесі, «очистившись» від попередніх зв’язків, подібні мезальянси із нинішньою владою коштували б втрати авторитету серед місцевих жителів.
Саме тому за повної підтримки влади було знайдено альтернативне рішення: на білбордах та сітілайтах із меседжем «Україна починається з рідного краю» до жителів усіх обласних центрів та великих міст звернулася команда політичної партії «Наш край». Згідно даних Державної реєстраційної служби, головою партії є колишній «регіонал», а нині член депутатської групи «Відродження», нардеп-мажоритарник Антон Кіссе. Втім, за останні кілька місяців у партії вирішили змінити принципи керівництва і замість одного голови у неї з’явилися одразу 5 співголів. Усі вони – колишні мери міст чи регіональні лідери у південно-східних областях, які раніше активно працювали в «Партії регіонів» та діяли у фарватері попередньої влади: нардеп Олександр Фельдман, колишній нардеп Сергій Кальцев, мер Миколаєва Юрій Гранатуров, колишній заступник голови КМДА Олександр Мазурчак.
Проект Банкової «Наш край» гратиме з Кличком у піддавки – експертВ рамках спецпроекту «ОБРАНІ» політолог поділився міркуваннями з приводу новостворених політичних проектів АП.
До команди «Нашого краю» долучились й інші колишні політики-«регіонали». Серед них – екс-мери Житомира та Херсона Володимир Дебой та Володимир Сальдо, екс-нардеп Андрій Табалов, чинний міський голова Чернігова Олександр Соколов, колишній голова КМДА та екс-нардеп Володимир Макеєнко. Всього партія висунула понад п’ять тисяч кандидатів у всіх регіонах країни, а фінансування проекту також вражає: партія орендувала велику кількість зовнішніх носіїв реклами по всіх областях, активно роздає агітаційні матеріали, просуває своїх кандидатів у місцевих ЗМІ. Схоже, така активність партії отримала підтримку на найвищому рівні. А значить, її робота буде координуватися з Банковою й після проведення місцевих виборів. До слова, в лавах партії вже нараховується близько 70-ти мерів міст та містечок зі всієї України. Втім, важко не помітити перевагу саме серед міських очільників південно-східних регіонів.
Рецепт успіху й можливі перспективи
Так звані «партї-спойлери»мають кілька завдань. По-перше, вони забирають голоси не лише у політичних опонентів, але й у потенційних союзників. Так, партія «Наш край» гарно попасеться на електоральних нивах «Батьківщини», партії «Відродження» та «Радикальної партії Олега Ляшка». До такого висновку приводить аналіз партійних меседжів: незважаючи на те, що «Наш край» позиціонує себе як така собі партія регіональних лідерів, в її програмі є ті самі меседжі, які пропонують виборцям і партії всеукраїнського масштабу. Наприклад, як і у «Батьківщині», в «Нашому краї» вирішили активно боротися за справедливе тарифоутворення. При цьому, партійці не цураються відверто популістичних заяв, спрямованих на те, аби сподобатися виборцям. «Власники елітних квартир у центрі міста і мешканці старих «хрущовок» не повинні платити однакову квартплату», – заявив один зі співголів партії, кандидат у мери Харкова нардеп Олександр Фельдман, додавши, що такі платежі мають бути диверсифіковані в залежності від місця проживання.
Для чого Банкова створює одноразові політичні проекти? Думки експертівСпеціаліст поділився міркуваннями щодо інформації про те, що спікер ВР Володимир Гройсман створив у Вінниці свою партію під назвою «Вінницька європейська стратегія».
По-друге, вони одночасно акумулюють на собі як позитив, так і негатив, виконуючи роль таких собі «піддослідних мишей». Після апробування тої чи іншої стратегії в конкретному регіоні партією «Наш край», на Банковій можуть використати як негативний, так і позитивний досвід від їхніх дій, і спрямувати його на досягнення інших цілей. Наприклад, на підняття рейтингу пропрезидентської політичної сили, або на послаблення інших конкурентів.
По-третє, за великим рахунком, «партії-спойлери» не є серйозними політичними конкурентами партіям-важковаговикам у майбутньому, адже «розкрутка» бренду без ідеологічних підвалин – це все той же шлях до швидкого політичного небуття. Після виборів депутати із фракцій «Нашого краю» у місцевих радах можуть із легкістю поповнити лави провладної партії, або стати їхнім союзником у голосуваннях. Успішність позиціонування та кількість здобутих мандатів на місцевих виборах – ось головна міра тривалості життя подібних політичних проектів. Тож найкраща можлива перспектива для них у найближчому майбутньому – продовжити свою роботу в очікуванні ймовірних позачергових парламентських виборів, аби знову стати в нагоді у великій політичній грі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»