Що в Європі думають про українських емігрантів?

Українці тікають від війни і кризи в Європу, але там, незважаючи на лояльне ставлення простих європейців, їх зовсім не чекають з розкритими обіймами.
Фото: AFP

Число українських емігрантів у Європі неухильно зростає. Принаймні, так стверджує видання The New York Times у статті «В Європі холодно зустрічають українських мігрантів, що тікають від конфлікту» (Ukrainian Migrants Fleeing Conflict Get a Cool Reception in Europe) від 31 травня 2015 року. Автор статті стверджує, що відтоді, як минулого року в Україні розгорівся конфлікт, потік українців, охочих отримати політичний притулок у Європі неухильно зростає, а європейці аж ніяк не поспішають зустрічати наших громадян з рокритими обіймами. «Слово і Діло» вирішило дізнатися, як по-справжньому європейці ставляться до українських мігрантів.

Про що пишуть у США

NYT пояснює причину своєї статті: Польща, Німеччина, Італія та інші країни в переважній більшості випадків відмовляють українським претендентам у політичному притулку або ж безстроково відкладають розгляд прохань, вказуючи на той факт, що конфлікт торкнувся невеликої частини України. Європейський союз «не горить бажанням відкривати свої кордони для чергового потоку голодних до роботи емігрантів», пояснює свою позицію газета.

Невелика зона конфлікту – чи не єдина причина відмов українцям. «Причина, по якій їм відмовляють, цілком очевидна. Україна – величезна країна. Тільки одна частина її території небезпечна, тому жителі країни можуть переселятися, не покидаючи її меж», – вважає координатор міграційного проекту в Center for Eastern Studies Марта Ярошевич.

Менше з тим, у 2014 році притулок попросили 14040 українських громадян. Для порівняння: у 2013 році в ЄС просили притулку 1060 громадян України. Особливо гостро стоїть проблема з українськими емігрантами в Польщі, бо там «один із найліберальніших візових режимів в ЄС і мало досвіду роботи з великою кількістю емігрантів». При цьому тисячі українців не можуть отримати ані притулку, ані візи – навіть з урахуванням досить м'яких польських законів.

За оцінками Ярошевич, зараз у Польщі проживають близько 400 тис. громадян України. Минулого року понад 300 тис. попросили про короткострокові робочі візи. В цілому ж, українських мігрантів поки відносно мало, але їх число зростає, а в декількох країнах Європи, в тому числі і в Польщі, українці – на першому місці за кількістю звернень за політичним притулком.

Всього у 2014 році країнами Європейського союзу було розглянуто 2985 подібних прохань громадян України. «Лише 150 осіб отримали повноправний статус біженця в ЄС, 2335-ти відмовили, іншим був наданий захист в інших формах», – повідомляє The New York Times. Тобто в Європі прийняли всього 22% прохачів-українців.

Примітно, що, незважаючи на таку «неприхильність» до українців, ЄС надає притулок більшості прохачів з інших країн, де йде війна: так, статус біженця отримали 95% сирійців і 89% ерітрейців, що звернулися.

Що думають в Європі

Процес переселення українців до Європи в 2014-2015 роках відбувався хвилями. Так, перша хвиля була пов'язана з революційними подіями євромайдан. Друга – більшою мірою торкнулася жителів східних областей: після розгулу сепаратистських рухів і початку антитерористичної операції в регіоні військові дії змусили покинути свої будинки більше мільйона чоловік. Правда, абсолютна більшість із них стали не біженцями, а внутрішніми переселенцями. Третя хвиля пройшла в грудні 2014-січні 2015 року, коли багато українських молодих хлопців у спробах уникнути мобілізації шукали притулку поза пежами територієї країни. «Триває масова втеча чоловічого населення області (Тернопільської – ред.) за кордон, особливо, як це не парадоксально, в Російську Федерацію», – сказав начальник мобілізаційного управління Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України Олег Бойко про зрив мобілізації в січні.

Така тенденція існує не тільки в Тернопільській або прикордонних областях. Багато міжнародних або просто великі компанії перенесли свої офіси (у т. ч. з Києва) в країни Європейського Союзу – наприклад, Польщу. На радість співробітників-чоловіків, які брати участь у військових діях на сході зовсім не збиралися.

«Причиною переїзду з України була нестабільна обстановка в країні, невпевненість у тому, що з дня на день не прийде повістка і потрібно буде щось придумувати», – розповідає «Слову і Ділу» про причини переїзду працівник великої IT-компанії, яка відкрила новий офіс у Польщі та релокувала туди українських співробітників.

У Артема тимчасова «карта побиту» – вид на проживання терміном на три роки, що дозволяє перебувати й працювати на території Польщі. Таких як він, у республіці з кожним днем усе більше, і хоча зараз всі налаштовані відносно українців дружелюбно, на його думку, в майбутньому з великою кількістю емігрантів можуть виникнути проблеми.

Артем назавжди залишатися в Польщі не планує. Але і повертатися в країну з нестабільною військовою й політичної ситуацією – теж. «Для себе варіант із Польщею я не розглядав, як тимчасовий плацдарм, тобто збирався повернутися в Україну через деякий час. І зараз для себе я цей план не змінював. Але будемо дивитися на ситуацію», – зазначає український айтішник.

Про позитивне ставлення європейців розповідають і інші співвітчизники, що покинули Україну. Серед українців, що живуть у Швейцарії, Німеччині та Польщі, автору не вдалося знайти тих, на кого б косо дивилися через обставини переїзду. Громадяни Європейського Союзу поки не відчувають ніякого дискомфорту від потоку українців, які приїхали в пошуках чи то кращого життя, чи то безпеки. Щоправда, всі ці люди переїхали на Захід не як політичні біженці, а за робочими візами – тобто, їх не доводиться годувати з податків простих європейців.

Втім, можливо чиновники в Євросоюзі мають рацію: причин для надання політичного притулку не так уже й багато, а більша частина країни, незважаючи на війну, продовжує жити спокійним, безпечною, хоч і бідної життям. А економічна криза – вже зовсім інша справа.

Анастасія Оратовська, спеціально для «Слово і Діло».