Підсумки тижня від Віктора Трегубова. Тиждень Європи і мордобою

Віктор Трегубовжурналіст, блогер

Я намагаюся уникати в цих добірках міжнародних новин – для цього є свої фахівці. Однак цього разу не вийде. Головним питанням тижня для України, насправді, було питання, чи не погодяться наші зарубіжні партнери, вражені паризькими вибухами, піти на поступки Путіну – аби тільки він допоміг у боротьбі з ІДІЛ. Від цього, без перебільшення, залежала б подальша доля нашої країни.

Париж та євроінтеграція

Що ж, до кінця тижня можна сказати: поки що, здається, ні. Незважаючи на те, що на саміті «Великої двадцятки» Путін вже не був вигнанцем, а героєм дня, протягом тижня всі сторони підтвердили готовність зберегти, а то й розширити санкції на адресу Росії, розділивши сирійське та українське питання. Наскільки ці заяви були щирими, нам ще належить дізнатися, але зараз можна видихнути.

Тим більше, що є і позитивний сигнал: єврокомісар з питань політики сусідства і розширення ЄС Йоганесс Ган заявив, що Україна виконала свої зобов'язання у рамках Плану дій щодо візової лібералізації. І що він очікує позитивного рішення Єврокомісії в середині грудня. Це означає, що безвізовий режим у 2016-му році все-таки може стати для нас реальністю, як би незвично це не звучало для країни в наших умовах. А тут ще й збірна України з футболу інтегрувалася у фінальну частину чемпіонату Європи – чим не радість для країни?

Вибори і інвестиції

Ще однією доброю новиною став урочистий «захід» в Україну Джорджа Сороса, який став учасником фонду прямих інвестицій Dragon Capital і акціонером IT-компанії Ciklum. Хороший приклад для інвесторів: мовляв, Сорос вірить у цю країну не тільки на словах. А цей старий лис своїм інвестиціям не ворог.

Хороший приклад для інвесторів: мовляв, Сорос вірить у цю країну не тільки на словах. А цей старий лис своїм інвестиціям не ворог.

Разом з тим Росія відступилася у питанні реструктуризації українського боргу в 3 млрд дол. Нинішня пропозиція росіян – розтягнути виплати на три роки, з 2016 по 2019. Це – різка зміна риторики. Однак Київ поки не поспішає погоджуватися й на такі умови. Переговори триватимуть.

До негативних новин можна віднести останні перипетії місцевих виборів. Серед кількох «гарячих точок» найпомітнішою став Кривий Ріг, передбачувана перемога Юрія Вілкула в якому має неприємний присмак політичного договірняка – причому такого, в якому взяли участь і партії нинішньої парламентської коаліції. Це видно навіть не з того, з якою мінімальною перевагою і з якими спірними моментами був отриманий результат, але і з того, які зусилля для захисту інтересів кандидата від «Самопомочі» Юрія Мілобога доклали його партнери (як на місцях, так і в Києві). Відразу скажемо – вони не надто старалися.

Силовий сценарій: від АТО до комітетів ВР

Неспокійно і на фронтах АТО. Сутички тривають у всіх секторах. Втім, очікуваного загострення поки так і не відбулося: обидві сторони продовжують працювати на виснаження противника і готуватися до можливого загострення. У зв'язку з цим особливо цікаво виглядає заява арештованого Україною російського ГРУшника Євгена Єрофеєва. Він різко змінив лінію захисту на суді: тепер він не росіянин, а ополченець ЛНР, а від попередніх своїх слів він відмовляється, посилаючись на тортури під час лікування.

А поки навколо відбувалося стільки всього цікавого, українці активно обговорювали допустимість рукоприкладства в політиці. Приводом стали дві сутички – активіста Олександра Кравчука і депутата Михайла Добкіна під час суду над Оленою Лукаш, та депутата Володимира Парасюка з СБУшником Василем Пісним на засіданні антикорупційного комітету Ради. Не буду вдаватися до етичних суперечок і судити, що кому можна робити: для цього є закон і громадська думка. Як на кому це відобразилось – дізнаємося на наступних виборах. Однак насмілюся зауважити, що якщо перша порція стусанів була щирим зривом, то друга підозріло нагадувала демонстративне наслідування попередньої. Одна справа – коли громадянин, усвідомлюючи весь спектр можливих наслідків, б'є захищеного законом і нагуляним жирком депутата, й інша – коли депутат лупить зі спини чиновника, який не може йому відповісти ні за законом, ні по обличчю.

Одна справа – коли громадянин, усвідомлюючи весь спектр можливих наслідків, б'є захищеного законом і нагуляним жирком депутата, й інша – коли депутат лупить зі спини чиновника, який не може йому відповісти ні за законом, ні по обличчю.

Найсумніше – що ці два конфлікти захопили громадськість більше, ніж Європа, АТО і Кривий Ріг. Не відтінили тільки футбол. Зрозуміло: люди люблять видовище – особливо коли хтось б'є того, кому вони й самі не проти врізати. А ще люди люблять засуджувати інших. Головне – щоб це не виводила увагу від більш важливих процесів.

Цей дайджест пишеться в п'ятницю. А в суботу буде друга річниця початку Євромайдану. Тому автору дуже хочеться побажати співгромадянам, щоб ця дата не була затьмарена провокаціями і спотворена політичним піаром. Певні дні все ж варто залишати не для гучних заяв, а для тихого осмислення. Два роки тому ми увійшли в річку нового часу.