Вподобання українців: якою буде партійна розстановка сил у новому політичному сезоні?

Хоча соціологічні дослідження так чи інакше є одним із інструментів виборчих технологій, коли опитування використовуються політичними гравцями для певного позиціонування, все ж динаміка оприлюднених цифр не може не вражати.

Висока динаміка зміни політичних вподобань українців змушує основних політичних гравців приймати неординарні рішення напередодні чергових передвиборчих змагань. На рейтинги політичних партій та їхніх лідерів впливають останні доленосні рішення Верховної Ради щодо процесу децентралізації, внесення змін до виборчого законодавства, відсутність прогресу з мирними домовленостями, постійні інформаційні війни, сповільнений темп проведення реформ, карколомне падіння економіки й рівня життя громадян. Вочевидь, українці стомилися від перманентних політичних баталій, очікують бодай якоїсь нормалізації суспільно-політичного життя, або навпаки – радикалізуються.

Про всі ці процеси яскраво свідчать дані соціологів, які останніми місяцями все активніше розпочали заміри електоральних вподобань виборців. І хоча соціологічні дослідження так чи інакше є одним із інструментів тих самих виборчих технологій, коли опитування використовуються політичними гравцями для певного позиціонування, все ж динаміка оприлюднених цифр не може не вражати.

Починаючи з березня 2015 року, українці суттєво змінили свої вподобання. Все більше схоже на те, що вже восени громадян очікує політичне дежавю з протистоянням колишніх партнерів часів Помаранчевої революції, а саме – між командами Юлії Тимошенко та Петра Порошенка. Аналізуючи дані соціологічних опитувань, можна помітити тривалі політичні тренди та ситуативні інформаційні впливи на рейтинги тих чи інших партійних гравців. Напередодні нового політичного сезону, який стартує вже в другій половині серпня, визначимо головні з них:

  1. Стабільне домінування «Блоку Петра Порошенка». За останніми соціологічним дослідженням, проведеними Київським міжнародним інститутом соціології, БПП впевнено лідирує із рівнем підтримки у 13,3% голосів респондентів. Порівнюючи результати червневого дослідження КМІСу, протягом місяця рівень підтримки у БПП зріс на 5%. Падіння симпатій до БПП у червні фіксувала й соціологічна група рейтингу – 11%. Ще у березні, за даними КМІС, пропрезидентська політична сила мала підтримку в 16,1%, а у квітні Інститут соціологічних досліджень ім. О. Яременка та компанії «Соціальний моніторинг» зафіксували незначне збільшення рівня довіри до БПП – 16,3% (у межах похибки). Звичайно, в порівнянні з даними минулорічних соцдосліджень, рейтинг БПП скоротився на третину, проте динаміка втрат електоральних вподобань не була такою високою, як у решти партій. Саме тому БПП впевнено стартує з лідерських позицій у новому політичному сезоні. Зіпсувати результат може хіба що різке падіння рейтингів Президента, на авторитеті якого й тримається основна частина прихильності до БПП.

  2. Карколомне падіння рейтингів «Народного фронту» та впевнене зростання підтримки «Батьківщини». І до ворожки ходити не треба було, аби зрозуміти, що Юлія Тимошенко та її політична сила, навіть перебуваючи в складі коаліційної більшості в парламенті, згодом посяде зручну для себе нішу безкомпромісної опозиції до влади. Яскрава опозиційна риторика, красива інформаційна картинка стали основними факторами, аби вже у липні, за даними КМІС, опинитися на другому місці за рівнем підтримки громадян після БПП: якби вибори відбулися найближчим часом, то за «Батьківщину» готові були б віддати голоси близько 12,8% виборців. Ще в березні-квітні рівень підтримки цієї політичної сили, за даними різних соціологічних опитувань, тримався у межах 5-7%. Очевидним є й те, що значна частина електоральної бази пані Тимошенко та її команди знову перекочувала від «Народного фронту», який за останні півроку втратив близько 20% рейтингу громадян: найбільше критики за всі біди українців закумулював на собі уряд Арсенія Яценюка, який був і «лобличчям», і лідером «НФ» під час минулорічної парламентської кампанії. Надто дивуватися таким тенденціям немає чого: створюючи власну політичну силу, Арсеній Петрович мимохідь загітував до неї й значну частину колишньої команди пані Тимошенко, адже саме він очолював «Батьківщину» увесь той час, поки екс-прем’єрка кілька років за політичними мотивами відбувала строк у Качанівській колонії. Технологи Юлії Володимирівни вправно працювали над послабленням рейтингів її колишнього соратника, паралельно збільшуючи рівень популярності самої Тимошенко. А зовсім нещодавно «леді Ю» в ефірі політичного ток-шоу відкрито звинуватила команду прем'єра Арсенія Яценюка в махінаціях у сфері газовидобування.

  3. Падіння рейтингів «Самопомочі». Розчарування українців у нових політичних силах найбільше вдарило по політичній команді Андрія Садового. Вже в липні КМІС зафіксував рівень підтримки партії на рівні 6,8%, тоді як ще в червні соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила дані про підтримку «Самопомочі» на рівні 7,3% респондентів. Результати невтішні – враховуючи, що ще у березні, за даними соціологів, команда Садового впевнено тримала 2 місце після з 10,3% підтримки респондентів. Вочевидь, у новому політичному сезоні партії доведеться гарно постаратися для того, аби втримати свій нинішній результат. Адже конструктивна парламентська діяльність навряд чи стане головним аргументом для масового виборця віддати свій голос, а продовжувати піаритися на тезі про «нові обличчя у політиці» представникам «Самопомочі» доведеться на рівні з безліччю нових позапарламентських сил.

  4. Неспроможність реваншу «Опозиційного блоку». Ще на початку весни експерти прогнозували, що «Опозиційний блок» зуміє протягом півроку провести яскраву виборчу кампанію на місцевих виборах, вдало використовуючи критику дій влади – як Президента, так і Кабміну. Така активізація мала б гарантувати представникам «ОБ» значну підтримку громадян у південних та східних регіонах країни, а отже – збільшення присутності у представницьких органах на місцях. Втім, поки що динаміка не вражає: за даними липневого соцопитування КМІС, «Опозиційний блок» здобуває голоси близько 4,1% виборців. Враховуючи те, що прохідний виборчий бар’єр зріс до 5%, конкурувати опозиціонерам з іншими політичними силами буде нелегко. Тим паче, що за півроку своєї діяльності в парламенті партія так і не обрала вдалого позиціонування, безумовно втративши статус справді опозиційної політичної сили. У новому політичному сезоні колишнім «регіоналам», які становлять «кістяк» нинішнього «Опозиційного блоку», доведеться докладати чимало зусиль для того, щоб хоч трохи покращити свій результат. Втім, цілком можливо, що партійні лідери «ОБ» не намагатимуться щосили досягти максимального результату, а й надалі продовжуватимуть спостерігати за падінням рейтингів вчорашніх революціонерів, збираючи сили для реваншу в наступні роки.

  5. Втрата довіри до всіх діючих рейтингових політичних сил та до самої процедури виборів. Втома українців від неспроможності нинішніх еліт стабілізувати ситуацію в країні та провести реформи плавно перетікає у так звану категорію «протестного електорату». Велика кількість респондентів, які брали участь у різних соціологічних опитуваннях за останні 4 місяці, все частіше говорять про свою зневіру щодо участі в самому виборчому процесі. Так, у липні в соцопитуванні, яке проводив КМІС, про своє небажання брати участь у виборах заявили 14,3% респондентів. В попередні місяці цифри вражали ще більше: подекуди своє небажання брати участь у виборах висловлював кожен 4-й респондент. Цікавішими в контексті перспектив для нових політичних проектів виглядають цифри соцдосліджень щодо категорії громадян, які ще не визначилися зі своїм вибором: наприклад, у липні таких знайшлося майже 26%, у червні – 25%, в березні – 23%. Це шанс для нових політичних сил уже восени позмагатися за прихильність виборців та отримати квиток у велику політику. У той же час, більш рейтингові партії намагатимуться знайти власний прихований потенціал та поборотися за голоси розчарованих громадян.

Ще одна цікава тенденція, з якою усім політичним силам доведеться мати справу восени, – це зростаюче невдоволення громадян економічною ситуацією в країні. Деякі політичні команди використовуватимуть цей фактор собі на користь, а для інших – такі реалії стануть передвісниками швидкого політичного небуття.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».