Заручники Майдану

Читать на русском

Життя не завжди йде розміреною ходою, в тому числі й політичне життя. Ще місяць тому, до горезвісного розгону Майдану 30 листопада, ніхто не міг уявити і передбачити події наступних буремних тижнів. Нині ж ми маємо справу з охопленим бажанням помсти народом, що тільки з причин віковічної історії терпіння будь-яких знущань, тримає своє бажання нереалізованим. Ніхто й оглянутися не встиг, як бажання помсти забарикадувалось на Майдані Незалежності, відсторонившись від влади і взявши в заручники опозиційних лідерів.

Фора для опозиції

Є  у будь-якої української опозиції велика фора, яку не замінить жодна політтехнологія – це нелюбов людей до влади. Саме тому опозиція завжди може розраховувати на підтримку широкої громадськості і, як результат, на владні крісла. Такі відчайдушно непослідовні кроки влади, що випускають нагора весь людський гнів, як відмова від підписання Угоди про асоціацію та розгони Майдану, вимагають від політиків обрання конкретної публічної позиції. Все, що вимагається від опозиційного політика в такі моменти - це підтримати хвилю протесту і негласно зачислити  активістів до своїх прихильників.

Власне це й було зроблено опозиціонерами в момент  початку Євромайдану – того мирного Євромайдану, що зібрався після відмови уряду від підписання Угоди про асоціацію. Опозиціонери прийшли на готовий Майдан, і почали виголошувати проєвропейські та антивладні промови, чим викликали певне невдоволення в громадського активу. В результаті опозиція погодилась зняти з мітингу опозиційну символіку та злитися з громадськістю.

Облога

Хто міг тоді уявити, що в ніч з 29 на 30 листопада мирний Майдан буде розігнаний? Напевно, ніхто. Однак опозиція не побоялася скористатися моментом, і взяти на себе головування в русі народного спротиву. Весь день 30 листопада, коли сотні людей без жодного  заклику зібралися на Михайлівській площі, опозиціонерів видно не було. В цей час вони організовували мітинг 1 грудня. Важко зрозуміти, яка частина людей була навмисно підвезена до столиці опозицією, однак швидко стало зрозуміло, що людей, які прийшли з власної волі, набагато більше. Забезпечити безпеку такого натовпу народу неможливо та ніхто про неї і не піклувався. Як наслідок, мирний рух потонув в кривавих сутичках, провокаціях і т.п. Не готовими до цього були мирні жителі і не готовими були опозиціонери, хоча останні мали б передбачити подібний поворот подій, адже в той самий момент, як вони наважились зібрати натовп людей, відповідальність за безпеку мирних мітингувальників лягла саме на них.

Відправити уряд у відставку шляхом кулуарних перемовин не вдалося, тому опозиція повернулася до людей, і продовжила організовувати масові мітинги, знаючи, до яких зухвалих дій може вдатися влада, аби подолати людський спротив. Не дивно, що опозиція боролась до останнього за кожного в’язня після сутички на Банковій, адже відповідальність за арешт простих мітингувальників лягла б саме на них. Втім, кількість постраждалих за останні тижні мирних жителів та громадських активістів зашкалює, і провина за це частково лежить і на опозиції, яка не змогла організувати безпеку людей і була не готова до жорстоких дій влади.

Жодних видимих результатів за місяць стояння Майдану опозиція не домоглася. Тим часом коштів було витрачено надзвичайно багато, а попереду наближається передвиборчий рік, коли опозиції доведеться протистояти всьому владному ресурсу. За чутками, опозиціонери розраховували розпочати перевиборчу кампанію лише весною, однак довелося вступити в боротьбу на три місяці раніше.  Більше того, опозиціонери самі себе пошили в дурні, опинившись в дуже незручній ситуації: з одного боку у них влада, яка насміхається над їх невдалим випадом і може засудити за спробу державного перевороту, а з іншого – народ, який тримає оборону на організованому і фінансованому опозиційними політиками Майдані, продовжуючи нещадно критикувати і обвинувачуючи у всіх невдачах цю ж саму опозицію.


На сьогодні зрозуміло, що опозиційні політики вирішили зробити на Майдані платформу для ведення передвиборчої риторики, активно підтримуючи її різноманітними акціями, ходами, блокуваннями тощо. В цілому це найбільш вдалий та єдиний можливий вихід із ситуації. Не зможе жоден з опозиційних лідерів вийти до людей, і сказати: «Все, панове, кінець! Розходимось по домівкам, бо толку з цього ніякого!». Громадськість такого жесту не зрозуміє, адже це означатиме остаточний програш всіх сподівань народу. Якщо Євромайдан себе певною мірою скомпрометував, як невдалу спробу змінити владу, то  ідея, заради якої він збирався, залишилась цілою і неушкодженою. Саме тому суспільних розголос і підтримка не згасає, а громадський актив не втомлюється працювати. Вони теж – заручники Майдану – всі ті, кого жоден компромат і жодна провокація не злякає і не заставить мислити інакше.

Тому для будь-якого опозиційного лідера умисне згортання Євромайдану означатиме суттєве зниження рейтингу, якого жодними грошима не заміниш. Майдан тримається, і кошти, що мали б піти на передвиборчу кампанію, продовжують витрачатись.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...