Шосе в нікуди

Вчора в приміщенні театру ім. Лесі Українки відбулися організовані фондом «Ефективне управління» публічні дебати «Якісні дороги – дороге задоволення для України». Їх учасниками стали чотири експерти – партнер аудиторсько-консалтингової компанії Deloitte Саймон Діксон, директор Центру транспортних стратегій Сергій Вовк, міжнародний експерт з питань транспортної інфраструктури Андрас Тімар і голова «Укравтодору» Євген Прусенко. Два перших відстоювали думку, що будівництво якісних доріг в Україні поки не на часі, інші двоє їм опонували.

Цікаво, що представник українського уряду і людина, яка, власне, відповідає за дорожнє будівництво в нашій країні – Євген Прусенко – відстоював позицію, що якісні дороги, наскільки б затратно це не було, будувати потрібно. Виходячи з існуючого стану речей, участь Прусенка в дебатах була б логічною з протилежного боку, бо коли людина, наділена, здавалося б, усією повнотою влади, каже, що вона двома руками за якісні дороги, а цих доріг не було, нема і ще дуже довго не буде – виникає якась нестиковка.

Зосереджуючись на виступі Прусенка, проаналізуємо основні його месседжі. Зі слів голови «Укравтодору», економіка щорічно втрачає величезні суми через неякісні дороги – втрати ці базуються в першу чергу на перевитратах пального і загальному зростанні витрат на перевезення через зменшення швидкості; необхідності в додатковому ремонті автомобілів; збільшенні кількості ДТП тощо. Цифри, які навів чиновник – астрономічні: згідно з його даними, 12 років тому ці втрати становили приблизно 20 млрд. грн. на рік, або 3,5% тодішнього ВВП, а нині зросли до 55 млрд. грн. на рік (3,7% ВВП). Між тим, якби ці гроші вкласти в будівництво доріг, а не в ліквідацію наслідків їх відсутності, українська мережа автомагістралей розвивалася би просто-таки семимильними кроками і швидко наздогнала або, принаймні, наблизилась би за якістю до європейської. «Якісні дороги коштують дорого, але бездоріжжя дорожче», - резюмував з цього приводу Прусенко.

Голова «Укравтодору» також поділився новиною «в тему» - щойно перед дебатами уряд прийняв постанову про затвердження державної програми розвитку доріг на 2013-2018 роки, якою на благо української дорожньої інфраструктури передбачено суттєві ресурси. Втім, програма, звичайно, в теорії річ хороша – але на практиці її виконання традиційно викликає сумнів. 

Головний дорожник на дебатах в чергове заговорив про необхідність передати місцеві дороги, і, відповідно, ресурси на їх ремонт та утримання, у відання місцевих органів влади. «Не може чиновник із Києва визначати, яку дорогу в першу чергу між двома селами відремонтувати», - зазначив він. Але Прусенко і раніше заявляв, що мережа місцевих доріг буде передана на утримання місцевим органам влади, і навіть називав конкретні строки – до кінця 2013 року, відповідна обіцянка є в системі «Слово і діло».  Виходить, наразі голова «Укравтодору» просто вкотре повторив своє «треба», хоча через 2,5 місяці після даної обіцянки можна вже було би розповісти і про якісь проміжні результати її виконання.

Згідно зі словами урядовця, розвиток дорожнього будівництва в нинішній час і в нинішніх умовах повинен триматися на «трьох китах» - раціональному використанні ресурсів, прозорості тендерних процедур і всіх стадій будівництва, а також посиленні відповідальності та контролю за якістю ремонтних робіт. В цьому контексті Прусенко поділився наявними напрацюваннями. Так, «Укравтодор» за підтримки Світового банку першим серед українських відомств долучився до міжнародної ініціативи з прозорості в будівельному процесі. Крім того, зараз спільно з Європейським банком реконструкції і розвитку проводиться пілотний проект щодо впровадження системи експлуатації доріг за кінцевим результатом: підрядникам начебто будуть платити не за обсяги робіт, а «за те, в якому стані дороги».  Підняв Прусенко і тему гарантійних строків, які виконавці мають надавати щодо зданих ними об’єктів – нагадаємо, раніше він вже обіцяв закріпити гарантійні міжремонтні терміни служби доріг в Державних будівельних нормах.

Ще одним пунктом, на якому зосередив увагу голова «Укравтодору» у своєму виступі, є посилення вагового контролю, зокрема шляхом його автоматизації і, відповідно, зменшення корупційної складової. Як розповів урядовець, вже перший місяць роботи автоматичної вагової станції на дорозі Київ-Чоп біля Капітанівки показав, що в даному пункті близько 17% транспортних засобів були перевантажені на 20-40%, а, це, згідно з його словами, має катастрофічний вплив на дорожнє покриття.

Під час дебатів не вийшло оминути і тему коштів, за рахунок яких, власне, дороги і будуватимуться. Зі слів Прусенка, є три основні джерела фінансування дорожніх проектів, і всі ці три джерела – проблемні: держбюджет, кредитні ресурси, а також залучення приватних 

інвесторів для будівництва платних доріг за західним зразком. Бюджетна стаття на дороги формується головним чином за рахунок акцизу на паливо, який закладено в його вартість і, який, власне, водії сплачують кожного разу, коли заїжджають заправитися. Хоч порівняно з іншими країнами Європи зазначений акциз в Україні вкрай невисокий, суттєве його підвищення навряд чи обійдеться без масових протестів та і взагалі є малоймовірним – зарплати в більшості українських водіїв теж далеко не європейські, і вже нинішня ціна бензину сприймається ними як «далі нікуди». З кредитними ресурсами справи не кращі – як зазначив Прусенко, навіть вкрай вигідні кредити світових банківських інституцій для його відомства зараз малоймовірні. З приватними інвестиціями теж питання – європейський досвід в цьому аспекті неоднозначний, і деяким країнам доводилося покривати збитки приватних інвесторів, яких ті зазнавали через недостатньо високий трафік на платних дорогах. Те, що в Україні з трафіком проблем не буде, шансів дуже мало, тим більше, враховуючи, що багато водіїв ще тривалий час сприйматимуть платні дороги як нонсенс.

Так чи інакше, незважаючи на те, що невирішених проблем наразі набагато більше, ніж здобутків, а питань – більше, ніж відповідей, голова «Украавтодору» подекуди висловлював оптимізм і впевненість в незворотному курсі України на побудову якісних доріг. Звичайно, якщо і надалі жити планами і програмами розвитку на довго- і середньострокову перспективу, то можна тішити себе ілюзіями про зміни, але якщо голови відомств, маючи за спиною 22-річний досвід розбудови незалежної держави, говорять лише про майбутні плани, констатуючи найбільш жахливий стан дорожньої мережі за цю ж таки 22-річну історію, то приводів для радощів залишається обмаль.

Між тим, складається враження, що державне управління в Україні пронизане якимсь кафкіанським абсурдом, де все діє за своїми, незрозумілими, парадоксальними законами, оскільки ми раз у раз бачимо безпомічність досвідчених професіоналів у вирішенні ввірених їм питань, навіть якщо щиро повірити в їх намагання змінити ситуацію, принаймні така віра начебто читалась у виступі пана Прусенка. Швидше за все, цей кафкіанський абсурд насправді є ніщо інше, як корупція, але від зрозумілості цього факту нікому не легше. Ще одна ремінісценція після вчорашніх дебатів напрошується з назви фільму «Шосе в нікуди» Девіда Лінча.  Добре, що хоч оригінальну назву кінокартини Lost Highway переклали ближче на наших реалій – хайвеїв західного зразка нам ще точно не бачити дуже довго.

P.S. В системі «Слово і діло» на сьогодні зафіксовано 18 обіцянок Євгена Прусенка, і лише одна з них наразі виконана.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...