Круте піке цукрової галузі

Читать на русском

Найскромніші прогнози в. о. міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка щодо розвитку цукрової галузі в поточному році не здійснилися.

Присяжнюк був впевнений, що в поточному маркетинговому році в Україні вироблять 1,5 млн. тонн цукру, натомість в 2013 році  Україна виробила лише 1,2 млн. тонн цукру (у 2012 році, для порівняння, було вироблено 2,23 млн. тонн). Валовий збір цукрового буряку також не дотягнув до запланованої Присяжнюком планки в 11,8 млн. тонн (в 2012-му – 18,3 млн. тонн, в 2011-му – 18,7 млн. тонн.).

Показовим фактом являється й те, що минулого року в Україні працювало 38 цукрових заводів, в 2012-му - 63, а в 2011-му – 77. За три сезони зупинили свою діяльність 39 заводів. Багато із закритих заводів вже ніколи не відновлять свою роботу.

Державна «підтримка»

Однією з головних передумов для відродження цукроваріння в Україні повинна стати широка державна підтримка: підтримка виробництва насіння у промислових масштабах, підтримка бурякоцукрової галузі, підтримка програм виробництва біоетанолу та енергоощадних технологій тощо. Але, на жаль, у цих питаннях не завжди є державне розуміння та відповідні дії.

Однією з найбільших проблем виробників цукру в поточному році є низька ціна. Великі запаси цукру, сформовані в попередні роки, стримують ціну на заниженому рівні, що породжує нові збитки на цукроварнях. В 2012 році колишній прем’єр-міністр Микола Азаров заявляв, що завдання уряду - зробити все, щоб ціна на цукор була такою, яка б окупала витрати всіх виробників. В 2014 році можна констатувати, що з даним завданням уряд не впорався.

Ще однією проблемою, в якій виробникам цукру обіцяли допомогти державні чиновники, є розширення ринків збуту. Експортний потенціал цукру в 2012/13 маркетинговому році складав 450 тис. тонн., а на практиці було експортовано лише 134 тис. тонн.

Лише двоє народних депутатів в своїх передвиборчих програмах обіцяли займатися відродженням цукрової галузі - Валентин Ничипоренко та Геннадій Бобов. Дієвого парламентського лоббі цукровиків у Верховній Раді не було створено.

Зокрема, підприємці жаліються на засилля цукрозамінників на ринку України, що вже заміщують 250-300 тис. тонн цукру. Використання цукрозамінників і дешевше і простіше, однак є шкідливим для здоров’я людини та суттєво погіршує перспективи цукрової галузі. В Європі, для прикладу, прописані норми, скільки і які цукрозамінники можна використати в кожному конкретному кілограмі виробу. Минулого року депутат від Партії регіонів Геннадій Бобов, який є власником крупного цукрового виробництва, ініціював у парламенті законопроект щодо заборони ввезення в країну цукрозамінників та підсолоджувачів і обмеження їх використання в харчовій промисловості. Проте законопроект викликав занепокоєння інших учасників ринку, і не пройшов у парламенті.


Згадуючи славетне минуле українського цукроваріння, що стало передовиком на теренах Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу, нелегко спостерігати за сьогоднішнім занепадом провідної галузі економіки. На жаль, економічна доцільність та бажання швидких прибутків зумовили перехід споживачів на цукор з цукрової тростини та цукрозамінники. За відсутності державної протекції галузь знаходиться на межі виживання. Разом з тим, така переорієнтація ринку не є далекоглядною, особливо за наявності потужної бази  та традиції цукроваріння вдома.

«Що таке наш цукор і цукор, який завозиться? Український цукор, який виробляється з цукрового буряка - це «Мерседес», а той цукор, який завозять, і замінники - це погана «Таврія», - переконаний голова правління Національної асоціації цукровиробників України «Укрцукор» Микола Ярчук.


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
Загрузка...