Більше половини населення України стикалось із явищем побутовою корупції за останній рік. І лише 28% українців та їх близьких цей негативний досвід оминув.
Про це свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного на замовлення «Слово і діло» з 22 по 29 травня 2026 року методом онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети 1200 респондентів віком 18 років та старше по всій території України, за винятком тимчасово окупованих територій (статистична похибка – з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%) на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Аналіз відповідей опитаних показав, що в Україні достатньо високий рівень зловживань службовим становищем або проявів побутової корупції. Лише менше третини респондентів (28%) зазначили, що вони або їхні близькі не стикалися з такими проявами за останній рік.
Серед тих, хто мав подібний негативний досвід, найпоширенішою практикою виявилося нав'язування платних послуг або «благодійних внесків» у безкоштовних за законом сферах – про це заявили 35% опитаних.
Другим за частотою проявом є штучне затягування або ускладнення процесів оформлення документів і довідок з метою змусити «домовитися» (24%). Крім того, майже кожен п'ятий респондент зафіксував прямі вимоги чи натяки на хабар (18%) та необхідність залучати особисті зв’язки чи кумівство для вирішення питань (18%).
Дещо рідше опитані стикалися з примусом до користування послугами конкретних «пов’язаних» фірм-посередників (14%), тоді як 15% з відповіддю взагалі не визначились.
Аналіз досвіду респондентів щодо явища побутової корупції в їх житті також виявив і деякі відмінності у розрізі соціально-демографічних груп.
Статеві особливості
Чоловіки помітно частіше фіксують прямі або процесуальні порушення, ніж жінки. Вони відчутно частіше стикалися зі штучним затягуванням процесів (28% проти 21% серед жінок) та прямими вимогами чи натяками на хабар (23% проти 14%). Крім того, чоловіки частіше залучали «блат» (22% проти 15%) і зазнавали примусу до роботи з пов’язаними фірмами (18% проти 12%). Відповідно, серед жінок частка тих, хто взагалі не стикався з корупцією за останній рік, є вищою (30% проти 24% серед чоловіків).
Вік
Щодо віку, то об’єктом прямого корупційного тиску стає найчастіше наймолодша категорія опитаних (18-29 років): 26% із них зафіксували натяки чи вимоги хабаря (проти 18% загалом), і саме в цій групі найменше тих, хто задекларував повну відсутність такого досвіду (23% проти 28% загалом).
Натомість категорія опитаних віком 55 років і старше найчастіше стикається із завуальованою формою корупції – нав'язуванням платних послуг чи внесків (39% проти 35% загалом), але рідше залучає знайомства (15%).
Серед респондентів віком 45-54 роки зафіксовано найбільшу частку тих, хто не стикався / не стикалися близькі з корупційними проявами за останній рік (32%).
Регіональна специфіка
Географічний розподіл демонструє різну специфіку корупційних проявів. На Півночі аномально поширеною є практика нав'язування платних послуг чи «благодійних внесків» – про це заявили 43% опитаних (проти 35% загалом), тоді як у Києві цей показник є мінімальним і становить 26%. Водночас на Сході зафіксовано найвищий рівень відсутності корупційного досвіду (35% проти 28% загалом) та найнижчу згадуваність про нав'язування платних послуг (29% проти 35% загалом). Західний регіон дещо частіше стикається з примусом до використання конкретних фірм-посередників (18% проти 14% загалом), а на Сході частіше, ніж в інших макрорегіонах, стикалися з натяками або прямими вимогами хабарів (22% проти 18% загалом).
Нагадаємо, напередодні «Слово і діло» опублікувало другу частину опитування на тему «Соціальна справедливість, корупційні тригери та готовність служити». Там українці відповіли на запитання про купівельні звички та житлові потреби.
Зокрема, ми дізналися, що понад 60% українців почали частіше купувати товари вітчизняного виробництва, керуючись підтримкою економіки, економією або зростанням якості продукції.
Також стало відомо, що лише третина ВПО в Україні витрачає на оренду житла не більше половини заробітку. Інші ж переселенці, які змушені винаймати оселю, витрачають від 50 до понад 70 відсотків свого доходу.
До того ж, половина населення України знає про державні житлові програми на кшталт «єОселя» та «єВідновлення», однак не бере участь у них через брак потреби.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.