Стамбульська конвенція: що передбачає документ та чому його було важливо ратифікувати в Україні

Верховна рада підтримала ратифікацію Стамбульської конвенції щодо запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьби із цими явищами. На ратифікацію цього документу в Україні чекали із 2011 року. Це фактично було неофіційною умовою від деяких країн щодо підтримки України на європейському шляху. Що передбачає Стамбульська конвенція, чому її було важливо ратифікувати в Україні та які основні цілі ухвалення документу, читайте у матеріалі «Слово і діло».

Що таке Стамбульська конвенція

Стамбульська конвенція – це Конвенція Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства. Стамбульською її називають тому, що саме в цьому турецькому місті її відкрили для підписання 11 травня 2011 року.

Ратифікувавши Конвенцію, Україна визнає, що метою документу є захист жінок від усіх форм насильства, недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок, домашнього насильства також стосовно чоловіків та дітей (хлопців та дівчат).

Тобто тепер в Україні криміналізують психологічне, фізичне і сексуальне насильство, переслідування, а також примусові аборти, стерилізацію та шлюб.

Виконання положень цієї Конвенції, зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, має забезпечуватися без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: стать, гендер, раса, колір шкіри, мова, релігійні, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, належність до національної меншини тощо.

Як сказано у пояснювальній записці до відповідного закону, ратифікація Конвенції також сприятиме підвищенню політичного іміджу України на міжнародній арені як країни, що послідовно дотримується взятих на себе зобов’язань у сфері захисту прав людини та основоположних свобод.

Що передбачає ратифікація Конвенції для України

Адвокат Геннадій Дубов у розмові зі «Слово і діло» пояснив, що основною ціллю прийняття цього документу визначається захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства. Решта цілей є, по суті, похідними від цієї головної.

«По суті, в плані зобов’язань, які випливають для України із Конвенції, найбільш важливим є два аспекти: правовий та організаційний. Щодо правового – то йдеться про законодавчу роботу, розробку та ухвалення низки правових актів, які передусім стосуються відповідальності за різноманітні форми насильства щодо жінок», – розповів він.

Водночас, не можна сказати, що в чинному українському законодавстві не прописана, наприклад, відповідальність за деякі форми насильства, які є в Конвенції. Але загалом все це є, просто в окремих аспектах не конкретизовано щодо жінки.

«Також, наприклад, насильство в присутності дитини загалом не є обтяжуючою покарання обставиною, а Конвенція каже, що має бути», – навів приклад вимог та загальну логіку Дубов.

Щодо організаційного аспекту – йдеться про зобов’язання створення або удосконалення інфраструктури, яка має забезпечити протидію насильству щодо жінок, зазначив адвокат.

«Таких заходів передбачена суттєва кількість – починаючи від визначення уповноваженого органу держави, для координації такої діяльності, завершуючи створенням «гарячої лінії», на яку зможуть звертатися жертви насильства», – пояснив він.

Дубов також наголосив, що** це не «робота з нуля»**, оскільки значна кількість норм, прийняття яких вимагається Конвенцією, вже і так прийняті і є частиною законодавства України.

Хто і чому виступає проти ратифікації Конвенції

Противниками ратифікації Стамбульської конвенції в Україні виступає, наприклад, Рада церков. Зокрема побоювались, що Конвенція «зруйнує інститут сім’ї».

Днями Рада церков опублікувала нове звернення, у якому закликала парламент не розглядати Конвенцію.

Там «обурюються», що запроваджується поняття «гендер», як ідеологічний концепт самоідентифікації людини.

«З цим не можуть погодитися релігійні спільноти України, адже ігнорування факту наявності біологічних статей, які характеризують жінку або чоловіка, та пов’язане з цим зобов’язання навчати дітей нестереотипним гендерним ролям (стаття 14 конвенції) несе загрози спотворення у молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих сексуальних стосунків та поширення випадків захворювання на гендерну дисфорію серед дітей і молоді», – сказано в повідомленні.

Водночас, у Конвенції йдеться про інше. Зокрема, документ дає визначення кільком термінам – власне «гендер» та «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою».

Так, згідно з Конвенцією,** «гендер»** означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Відповідно гендерно обумовлене насильство проти жінок означає, що насильство проти жінки здійснюється саме тому, що вона жінка.

Тобто, про самоідентифікацію чи сексуальну орієнтацію тут не йдеться.

Нагадаємо, ще у травні 2020 року ООН закликала Україну прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції.

У січні цього року віцепрем'єр-міністр Ольга Стефанішина заявила, що розраховує на ратифікацію Стамбульської конвенції у 2022 році.

Анастасія Дячкіна, спеціально для «Слово і діло».

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО