Останній президент. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

На тридцятому році незалежності України і шість глав держави потому лише Леонід Кучма залишив по собі славу сильного президента. Сильний, ясна річ, зовсім не означає хороший, але слабкий завжди означає, що не дуже.

Петро Порошенко теж цілком під стать своєму твердому імені і намагався повторити кучмине, але у нього не вийшло. По-перше, після Майдану повторювати кучмине якось неправильно, і маси це на інтуїтивному рівні вловили, на відміну від кращої своєї частини, відмовивши Петру Олексійовичу у другому терміні. А по-друге, не було у Порошенка чудової Конституції зразка 1996 року, тому що в нападі каяття і добросердя Верховна рада відразу після втечі Януковича відновила Конституцію 2004 року.

Тут треба нагадати, що сильний Кучма не хотів, щоб його змінник мав настільки ж розв'язані руки, і за активної участі глави президентської адміністрації Віктора Медведчука були підготовлені конституційні зміни, які сильно урізали повноваження глави держави. У 2005 році країна з третього разу отримала Віктора Ющенка, але вже без можливості призначати і звільняти на свій розсуд членів уряду, голів місцевих державних адміністрацій, генпрокурора і главу СБУ, тепер для цього була потрібна згода більшості Верховної ради. Поворот в правильному напрямку, до обмеження свавілля першої особи, але виконано намір було в нікчемному вигляді, посилюючи розкол всередині виконавчої гілки між президентом і прем'єром. Юлія Володимирівна Тимошенко, хто пам'ятає, вдосталь покуражилася з Віктора Андрійовича, користуючись цією обставиною. Але в кінцевому підсумку виграв все-таки Віктор Федорович, який відразу після перемоги в 2010 році переконливо попросив Конституційний суд дати йому повноваження Кучми, і судді не змогли відмовити.

Розпорядився Янукович можливостями так, що довелося тікати, а Порошенко в тісній ющенківській кольчузі весь час впирався в розумних Яценюка і Гройсмана, та ще з недоторканним Аваковим на додачу.

Володимир Зеленський, отримавши рекордну більшість в парламенті, виявився в унікальній ситуації, коли при «слабких» повноваженнях можна було гуляти, як Леоніду Даниловичу не снилося. Він, власне, і спробував було, але сила позиції і її видатних можливостей вперлася в слабкість центральної фігури. Півтора року Зеленського при владі показали, що президент не має чіткого уявлення, навіщо вона йому знадобилася, доводиться весь час питати, то у Андрія Богдана, то у Андрія Єрмака. Судячи з того, що відбувається, ті чудово знають, навіщо влада особисто їм, і що менше заважає Зеленський, то краще. Просто дивно, як можна надсилу так бездарно перетворити в надслабкість.

При цьому актуальний політичний розклад знову відроджує тему конституційної реформи в бік посилення парламентаризму. Стягування умовних «української» і «російської» партій до полюсів, де лідерство утримують непопулярні Порошенко і Медведчук, вбиває їхні шанси на нарощування електоральної бази і якісь перспективи на майбутнє президентство. Тимошенко теж остаточно закрилася в ніші матері-рятівниці знедолених бюджетників і пенсіонерів. Б'є копитом Гройсман, який піднісся після місцевих виборів, на президентську позицію поки претендувати не може, але впевнений, що був неперевершений на прем'єрській. Перехід до парламентської моделі всім їм дає надію при певних домовленостях очолити Кабінет міністрів, тобто взяти головний приз. До речі, їх всіх запросто може влаштувати Разумков на чолі парламенту, та й його самого виконавча влада не дуже цікавить.

Так що складається велика коаліція найбільш різношерстих сил за перехід до парламентської моделі, і до смутності слабкий нинішній президент – важливий аргумент у майбутній атаці на Конституцію 2004 року. Більше того, зовсім не можна виключати, що в якийсь момент той же Андрій Єрмак, маючи на увазі якісь свої міркування на майбутнє, розповість Володимиру Зеленському, що справжня місія президента саме полягає в забезпеченні переходу України до європейського (неодмінно європейського!) парламентаризму, і Зеленський, на загальне полегшення, загориться цією ідеєю.

Стати останнім президентом в повному сенсі цього слова – ну чи не чудове завершення сюжету, який так хвацько почався, але складається зовсім безглуздо? А там хай хоч трава не росте.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО