Про що свідчить перший тур виборів президента у Франції?

Олександр Москалюкексперт з конституційного права

Перше. ЗМІ переоцінюють роль президента у Франції, і, як наслідок, нинішніх виборів. Президент Франції сам, без згоди парламенту, призначає прем’єр-міністра, який, своєю чергою, без участі парламенту формує уряд. Утім, парламент може висловити недовіру уряду. Внаслідок цієї обставини президент Франції фактично керує урядом лише за умови, коли він і більшість у нижній палаті парламенту належать до однієї політичної сили. Якщо ж політичні сили, які контролюють Національні збори, не належать до президентського блоку, складається зовсім інша ситуація. В такому разі президент вимушений враховувати цей факт і призначати опозиційного до себе прем’єр-міністра. У цьому випадку роль глави держави різко зменшується, а значення уряду на чолі з прем’єр-міністром, навпаки, зростає.

Так, у 1986 році соціаліст Франсуа Міттеран призначив прем’єр-міністром правого – Жака Ширака, а в 1997 році, вже обраний президентом, Ширак призначив прем’єр-міністром лідера соціалістів – Ліонеля Жоспена. Таким чином, в умовах «співіснування» глава держави повинен шукати компроміс із урядом, як, власне, й уряд із президентом. Зважаючи на те, що невдовзі у Франції відбудуться чергові вибори до парламенту, саме від їхнього результату в підсумку і залежатиме співвідношення сил у політичній системі Франції. Втім, за умови конфлікту нового президента країни й парламенту, перший може призначити нові, вже позачергові, парламентські вибори.

Друге. Перемога в другому турі Еммануеля Макрона не така вже й очевидна. Безумовно, активізація антилепенівського електорату відбудеться. Подібне вже траплялося в 2002 році, коли її батько, Жан-Марі Ле Пен отримав у другому турі президентських виборів меншу підтримку, ніж у першому. Втім, ситуація з того часу значно змінилася. До того ж не завжди кандидат, який виграє перший тур, виграє вибори в цілому. У 1995 році Ширак став президентом Франції, незважаючи на поразку в першому турі.

Третє. Схожість американських і французьких виборів полягає в голосуванні не стільки «за», скільки «проти» конкретної особи. А це не дуже добрий знак для суспільства, що свідчить про наступну його поляризацію.

Четверте. За останні 15 років Франція так і не змогла вирішити основні проблеми. Інакше чим пояснити, що в 2002 році Ле Пен отримав 17 відсотків підтримки, сенсаційно потрапивши до другого туру, що було шоком для більшості французів, а в 2017 році його донька Марин отримала 21,5 відсотка в першому турі, але її прохід до другого туру вже не дивує.

П’яте. Ще одне моє спостереження (хоча не лише моє), хай навіть і дуже суб’єктивне. Масштаб особистостей президентів П’ятої Республіки, починаючи з Ширака, став дрібнішати. Саркозі, Олланда і нового президента Франції, хто б ним не став, навряд чи можна порівняти з де Голлем, Помпіду, д’Естеном, Міттераном чи тим же Шираком.

Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО