Україна ще у 2022 році почала створювати механізми, які дозволяють захищати державні дані за межами країни. А повне знищення окремого дата-центру не обов'язково означає втрату даних: критично важливим є те, наскільки добре організовані резервування, хмарна інфраструктура та мережевий доступ.
Про це у коментарі «Слово і діло» розповів експерт з розвитку інфраструктурних рішень, Business Development Manager у BAKOTECH Максим Сердюк.
«Ми підійшли до загроз постійних ударів по дата-центрах з досвідом, який отримали ще у 2022 році. Тоді Кабінет міністрів ухвалив постанову №263, яка дозволила під час воєнного стану мігрувати критичні державні дані та реєстри у закордонні хмари», – пояснив експерт.
За його словами, частина ключових державних реєстрів уже має резервування у великих міжнародних хмарних провайдерів.
«Наскільки мені відомо, частина ключових державних реєстрів зарезервована у провідних хмарних провайдерів – AWS, Google, Microsoft. Тому фізичне знищення дата-центру в Києві чи іншому українському місті навряд чи призведе до повної втрати даних. Якщо резервна інфраструктура побудована правильно, відновлення з резервного майданчика може зайняти від кількох хвилин до декількох годин», – зазначив Сердюк.
Захистити дані недостатньо
Резервна копія сама по собі не гарантує безперебійну роботу сервісів. Навіть якщо інформація фізично зберігається в іншому місці, користувачі мають отримувати до неї доступ.
«Мені, як людині, яка постійно працює з мережевим обладнанням, зрозуміло, що навіть якщо дані захищені, мережева архітектура також повинна забезпечувати безперебійний доступ. Це частина побудови безвідмовної ІТ-інфраструктури в цілому. Не можна просто зробити копію даних десь у хмарі й вважати проблему вирішеною. Потрібно забезпечити стійкість усієї системи – від зберігання до мережевого доступу», – наголосив експерт.
Хмарні мішені: що відомо про атаки росії на столичні дата-центриАтаки росії на дата-центри у Києві. Хронологія ворожих ударів та наслідки обстрілів телеком-інфраструктури – на інфографіці «Слово і діло».
На його думку, після ударів по українській інфраструктурі перенесення частини даних за кордон уже не можна розглядати лише як питання технологічної оптимізації.
«Якщо ми говоримо про масове перенесення даних до хмар державою та бізнесом, то це вже не питання оптимізації чи світового тренду. Сьогодні це питання виживання України як держави. Європейська інфраструктура дає нам щонайменше додатковий рівень фізичної недоторканності та кіберзахисту даних. Важливою була і підтримка міжнародних виробників програмного забезпечення, які на початку повномасштабної війни надавали українським компаніям можливість певний час безкоштовно використовувати свої рішення. Це також сприяло тому, що бізнес почав швидше переходити на нові моделі збереження та резервування інформації», – сказав Сердюк.
Чи загрожує перенесення даних цифровому суверенітету
Переміщення інформації до європейських дата-центрів, однак, створює нові виклики. Найочевидніший із них – залежність від законодавства та інфраструктури країни, де фізично розміщені дані.
«Безумовно, перенесення інформації за кордон несе певні ризики для цифрового суверенітету України. Головні з них – юридичний ризик, коли дані підпадають під законодавство країни розміщення, та втрата прямого фізичного контролю над обладнанням. Але ці ризики можна зменшувати за допомогою шифрування, чітких умов доступу до даних, розмежування повноважень та інших технічних і організаційних заходів», – зазначив Сердюк.
Тому, на його думку, Україні не варто робити ставку лише на один тип інфраструктури. Оптимальним рішенням має стати гібридна модель, у якій частина критичних систем залишатиметься в Україні, а інша – дублюватиметься за кордоном.
«Україна вже продемонструвала свою спроможність захищати себе та свою цифрову інфраструктуру. Я думаю, що стратегія нашої ІТ-трансформації на наступні 5–10 років – це розбудова гібридної моделі. Для військових даних необхідно будувати підземні, високозахищені автономні дата-центри на території України», – вважає експерт.
Водночас цивільні державні послуги та приватний сектор, за його словами, доцільно захищати за рахунок розподіленого зберігання.
«Для цивільних державних послуг та приватного сектору я бачу модель розподіленого зберігання в Європі у поєднанні зі стійкими, простими для розуміння та швидкими для розгортання мережевими рішеннями. Тут важливо, щоб архітектура не залежала від одного фізичного майданчика і могла швидко відновлюватися у разі його втрати», – сказав Сердюк.
Як бізнесу захистити свої дані
Окремо експерт радить переглянути підходи до резервного копіювання даних у приватному секторі. За його словами, компаніям варто виходити з того, що один резервний майданчик уже не є достатнім.
«Моя рекомендація для бізнесу – мати щонайменше три копії даних. Наприклад, дві – на серверах різних дата-центрів в Україні, а третю – за кордоном. На іноземну інфраструктуру можна переносити системи керування, бази даних, резервні копії, білінг та інші критичні компоненти. Натомість менш критичні функції, наприклад сервери доступу та кешування, можна залишати в Україні», – пояснив Сердюк.
Такий підхід, за його словами, дозволяє не ставити роботу компанії в залежність від одного конкретного дата-центру.
«Суть не в тому, щоб просто перенести все за кордон. Суть у тому, щоб не мати єдиної точки відмови. Якщо один майданчик знищений або недоступний, система повинна продовжити роботу з іншого. Саме це і є основою стійкої інфраструктури», – наголосив експерт.
Базові принципи резервування актуальні і для звичайних користувачів.
«Для громадян я б також радив мати не лише копії важливих файлів на фізичних носіях, а й синхронізацію у хмарі – наприклад, Google Диск, iCloud або OneDrive. Фізичний диск може бути пошкоджений або знищений, тому одна копія ніколи не повинна бути єдиною», – резюмував Сердюк.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»