Ненадійний PR на Надії: рік Савченко в заявах політиків

Максим Кречетовжурналіст, блогер

За швидкістю трансформації з позитивного в негативного персонажа народний депутат Надія Савченко перевершила навіть президента Віктора Ющенка зразка 2004-2005 років. Перевершила вона його і в масштабах трансформації: з героя війни на ледь не зрадницю, притому у сприйнятті одних і тих самих людей.

Сьогодні рівно рік із моменту тріумфального повернення босоногої льотчиці з російського полону до Києва на президентському літаку. Того дня її завалювали квітами, готові були носити на руках, ловили кожне її слово і пробачали ексцентричні вигуки на адресу журналістів, щоб ті відступили від неї, мовляв, вона відвикла від стовпотворіння після одиночної камери. Сьогодні все кардинально інакше.

Скасувати не можна залишити: чи вплинув «закон Савченко» на зростання рецидивної злочинностіЕксперт Харківської правозахисної групи оцінив ситуацію довкола «закону Савченко» і його скасування Радою.

«Прозріння» щодо Савченко в дуже багатьох настало протягом лічених тижнів. Рівно за два місяці після її звільнення я писав у своїй колонці: «У соцмережах рейтинг Савченко зараз намагаються гасити щосили. І найбільше намагаються саме ті, хто ще зовсім недавно ставив її фото собі на «аватарки», ну і плюс «порохоботи», які до звільнення Надії з полону не ризикували нападати на неї, щоб не підставляти «шефа». А як прозрівали політики? Для початку порівняємо цитати лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко про Надію Савченко до і після її звільнення. До: «Савченко стала символом стійкості, символом нашої боротьби за визволення України, символом здатності перемагати, вона своєю силою духу сильнішу, ніж режим Путіна» (30.09.2014). Після: «Це легалізація окупації. Ми не могли погодитися, щоб «ЛНР» і «ДНР» робили тут, в Україні, свої посольства. Це пропозиція Надії. Я не знаю, як вона отримує такі поради, і чому зайняла таку позицію» (07.02.2017). Фактично «в'їхавши» до парламенту на рейтингу Савченко, Юлія Тимошенко не вибачилася перед виборцями за перший номер у виборчому списку своєї партії. Втім, вона й за свого «хрещеного батька» в політиці Павла Лазаренка теж не вибачилася (не кажучи вже про таких невидатних діячів, яких Тимошенко привела в політику – усяких там Королевських, Олійників, Портнова й дуже багатьох інших): ну не заведено у політиків вибачатися за такі «дурниці». Але повернемося до Савченко. Ми не раз ще звернемося до порівняння заяв наших державних мужів до і після звільнення її з полону.

Загальна радість українців, викликана звільненням Савченко, вельми швидко затьмарилася її заявами та діями. У тому числі від Надії відвернулися й багато політиків, які раніше її підтримували.

А ось для скасування скандального «закону Савченко» знадобилося значно більше часу, ніж на прозріння. Нагадаю, поки ще чинний закон (президент поки не підписав рішення ВР про його скасування) передбачає облік часу утримання в СІЗО за принципом «рік за два», відповідно засуджені значно раніше стали виходити на свободу. Всього за цим законом раніше терміну з місць ув'язнення вийшли близько 10 тисяч осіб, із яких півтори тисячі повторно скоїли злочини (в тому числі 55 вбивств, 22 зґвалтування, безліч розбійних нападів). А пам'ятаєте, з яким трепетом до цього законопроекту поставилися депутати під час ув'язнення Надії Савченко в Росії? Лише професіонали-правоохоронці тоді подавали обурений голос проти цієї ініціативи, але його заглушали крики екзальтованого схвалення, адже закон був «освячений» іменем української «Жанни д'Арк». Надія Савченко, звичайно, обурена рішенням колег-депутатів, але у неї дуже дивна логіка: «Ми ніяк не можемо добитися такої системи правосуддя, за якої держава не знущається над людиною. «Закон Савченко» якраз про це, щоб держава, ця система перестала знущатися над людиною», – заявила нардеп Савченко. Стоп! Хіба для того, щоб «держава не знущалися над людиною» потрібно не змінювати умови утримання в СІЗО на цивілізовані, а зберегти існуючі, але зате враховувати час перебування там «рік за два»?!

«Героїнею мене називали люди, які нічого про мене не знали. Я стала образом, створеним українською пропагандою», – приголомшлива цитата Надії Савченко. Головне, що вона підтверджує тезу, озвучену мною 10 місяців тому в уже згаданій колонці: «У Росії дуже добре вміють працювати в інформаційній сфері. І скількох же наших військових окупанти взяли в полон, однак тільки історія Савченко гіперактивно розкручувалася всією махиною російських ЗМІ. Український інформпростір, що ніяк не захищається так званим «Мінстецем», завжди харчувався російськими вкиданнями, й тему Савченко у нас розкручували за російським планом». У зв'язку з цим цікаво порівняти заяви до і після тих, хто героїзував Савченко, тобто допомагав тій самій пропаганді. Ось, наприклад, слова радника міністра внутрішніх справ Зоряна Шкіряка (завдання якого – саме робота в медіасфері): «Весь цивілізований світ повинен максимально тиснути на Путіна й домогтися порятунку і звільнення Н. Савченко» (06.03.2016). А ось його ж слова від 24.02.2017: «Є всі підстави відкривати кримінальне провадження щодо Савченко за державну зраду». А ось що 4 місяці тому заявив ще один радник Арсена Авакова, нардеп Антон Геращенко: «Савченко – це інформаційна бомба, яку розкрутили росіяни, кинули в інформаційний простір України». До «прозріння», в березні минулого року, він же заявляв: «Путін просто-напросто намагається торгуватися іменем Савченко, але в будь-якому випадку він поступиться, як поступався завжди в таких випадках». Розумієте що відбувається? Ми і раніше-то не дуже вірили нашим політикам – тим більше, якщо уважно вивчати рівень їхньої відповідальності, який визначається аналітиками «Слова і Діла». Але на темі Савченко росіяни феноменально підірвали нашу довіру до заяв українських політиків.

Надія СавченкоНародний депутат України

Головні претензії до Савченко: вона закликає до прямого діалогу з ватажками терористів і вже особисто показала приклад – з'їздила на окуповані території поговорити з Захарченком та Плотницьким. І Москва, і навіть Захід закликають нас до цього ж, ніби мова йде дійсно про громадянський конфлікт, а не про інтервенцію Росії на Донбас під прикриттям маріонеткових режимів колабораціоністів. Адже жодна країна світу, що себе поважає, ніколи не буде на офіційному рівні вести переговори з терористами, а нас підштовхують саме до цього. Українське суспільство не зрозуміє? А раптом зрозуміє? Адже сиділи ж 70% українців у російських соцмережах. Може люди вже настільки втомилися від війни, що готові на мир навіть ціною переговорів із бандитами, амністії й особливого статусу ОРДЛО? Силою нам Донбас не повернути – це всім очевидно. Треба тільки перевірити реакцію людей і заміряти відсоток згодних на це. Так ось ще 10 місяців тому я написав: «Для Президента Надія Савченко сьогодні – своєрідний криголам у льодах громадської думки з питань мирного врегулювання на Донбасі. Ну або блискавичник – аналогії можна було би продовжувати, але суть і так зрозуміла: вона з максимальною прямотою та простотою озвучує те, за що ще вчора все критикували Порошенка. Беручи при цьому тепер на себе максимальну критику. [...] На тлі радикальних пропозицій Савченко м'які кроки Порошенко в тому ж напрямку виглядають набагато більш «патріотичними». Заради справедливості, однак, потрібно процитувати заяву Петра Порошенка від 14 грудня минулого року: «Переговори Н. Савченко з представниками «ДНР» і «ЛНР» А. Захарченко та І. Плотницьким не принесуть користі ні їй самій, ні Україні». Ну а що він міг ще сказати, адже Савченко – це не Кучма, якого президент уповноважив на переговори «з чортом лисим» у Мінську. А якщо вже ми порівнюємо заяви політиків до і після звільнення Надії Савченко, то нагадаємо й слова Порошенко в той час, коли та перебувала в полоні: «Савченко для нас всіх є символом боротьби за Україну». Хто ж переміг у підсумку?..

На тлі заборони торгівлі з ОРДЛО, блокування російських сайтів, санкцій проти російських банків і безлічі підприємств, відмови від російського газу, авіасполучення з Росією, безвіза з ЄС і інших досягнень Президент цілком може реанімувати проект децентралізації (з «вмонтованим» в неї особливим статусом ОРДЛО ) і заявити про підготовку до місцевих виборів на окупованих сьогодні територіях. Принаймні після переговорів Петра Порошенка з учасниками «нормандського формату» («старожилом», німецьким канцлером Ангелою Меркель і новачком – французьким президентом Емманюелем Макрона) адміністрація глави держави випромінює оптимізм. Все йде за планом – європейцям вдасться схилити Путіна до виконання «мінських домовленостей»? Сьогодні третя річниця виборів президента України, а незабаром і річниця інавгурації Петра Порошенка – може тоді він що-небудь заявить із цього приводу? Надія Савченко свій рецепт уже озвучила: «Захарченко і Плотницький – українці. Якщо ми будемо назвати жителів окупованих «ДНР» і «ЛНР» територій сепаратистами, терористами або колабораціоністами, ми лише відштовхнемо їх від себе, але якщо ми скажемо, що це наші люди, вони до нас повернуться. Повірте, все це варто того». Обіцяного три роки чекають, як відомо. Якраз три роки тому Петро Порошенко й обіцяв повернути Донбас, де живуть наші люди. Час настав?

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...