Скажи мені, які твої методи, і я скажу, хто ти. В Древній Греції вважалося, що боги – з тими, хто перемагає. Наприклад, греки вірили, що Зевс являв себе в образі переможця спортивних змагань. Християнство ж, навпаки, проголосило, що Бог – з переможеними. Померлий на Хресті Богочоловік. Мученики перших століть, що приймали заради єдності з Ним смерть. Нарешті, християнська есхатологія, де чорним по білому написано: в кінці земної історії істина програє, а брехня і обман Антихриста восторжествують.
Важко врятуватися багатому. А ще важче – олігархові пострадянської епохи. Пострадянська економіка родом з «лихих 90-х». Помилишся, оступишся, даси слабину – і тебе розорять і затопчуть свої ж. На смерть. Такі ж пострадянські комерсанти, родом з 90-х, як і ти сам. Тому великий бізнесмен сьогодні начебто й не має права на програш. Втратити капітал і владу – щось більше, ніж просто втратити роботу.
Якщо програти не можна, тоді заради перемоги все дозволено. Включаючи фальшиві банери, замовні публікації на сайтах і матеріали в ЗМІ. І навіть ... публікацію відео, де можна побачити як сповідається твій «ворог» (беру це слово в лапки, оскільки насправді у християнина немає ворогів). Не знаю, чим саме керувалися мої недоброзичливці, виставляючи в YouTube шпигунське відео, де зображена моя сповідь. Але абсолютно зрозуміло, що це було не на благо Церкви й не підняло авторитет архіпастиря, який цю сповідь приймав...
У запалі боротьби ми, трапляється, робимо непрощенні помилки. І відео з моєю «підслуханою сповіддю» тому яскравий приклад. Психологія людини така, що їй завжди цікаво «підглядати» й «підслуховувати». Але чи може собі дозволити записати чи сприяти публікації відео з «підслуханою сповіддю» людина, яка вважає себе християнином, членом Православної Церкви? Може, якщо дуже потрібно – такий висновок зробив один відомий бізнесмен і нічтоже сумняшеся розпорядився оприлюднити відео, на якому архієпископ Олександр сповідається, а потім розмовляє з єпископом Климентом.
Поцілили в Драбинка, а влучили в... УПЦ. Вірніше, в її авторитет. Розраховували на те, що «підглянувши» за сповіддю Драбинка користувачі інтернету негайно дійдуть висновку, що він таки «винен у викраденні черниць».
Блогери та журналісти, однак, почали задаватися питаннями:
• де мала місце зафіксована на відео сповідь?
• хто її фіксував і в чи рамках закону це мало місце?
• чи знав про те, що сповідь фіксується, священнослужитель, який її приймав?
• чи є цей випадок винятком із правил, чи практика відео або аудіо фіксації сповідей – це явище в УПЦ масове?
«На жаль, я вже не вірю в те, що чесні священики й миряни УПЦ МП публічно засудять і факт, і тих, хто це зробив, – пише відомий київський блогер Тетяна Деркач. – Тому апріорі буду вважати, що будь-яка сповідь в МП – не таємниця й може бути записана навіть без згоди або відома священика, що приймає сповідь». Не можу погодитися з Тетяною Деркач. Випадок дійсно абсолютно ганебний. Але, на щастя, є скоріше винятком, аніж правилом.
Внесу зрозумілість. Відео, яке продемонстрував пан Шарій, було зроблено в готелі «Опера», де я «гостював» у форматі насильницького утримання. Під нав'язаною міністром МВС Віталієм Захарченком озброєною охороною. Було це, якщо мені не зраджує пам'ять, 19 червня 2013 року. З проханням про сповідь і причастя я не звертався. Проте владика Климент приїхав до готелю в супроводі начальника київської міліції – Валерія Коряка, який, до слова, є одним з фігурантів кримінального провадження, яке сьогодні розслідується Генеральною прокуратурою. Єпископ Климент ніколи раніше не приймав у мене сповіді. Не був він і моїм другом, до якого мені було б доречно й зручно звернутися з проханням про сповідь за таких обставин. Але чи знав владика про те, що моя сповідь і наше з ним спілкування фіксується на відео? Мені про це нічого не відомо. А отже, в мене немає морального права висувати проти єпископа Климента будь-які звинувачення або претензії. На відміну від тих, хто оприлюднив це ганебне відео. І тих, на чиє замовлення це було зроблено. До цих людей у мене претензії є. Причому аж ніяк не особисті, а церковні.
З того, що можна було побачити на екрані, зовсім не випливає, що я був співучасником злочину або в моїх діях містився склад злочину. А ось публічне порушення таємниці сповіді – це вже злочин проти Української Православної Церкви й Христа, який встановив це ТАЇНСТВО. Злочин проти вірян нашої Церкви. І злочин проти тих, хто перебуває поза її огорожею, але уважно спостерігає за нашим церковним життям. Адже через публікацію цього (записаного, треба думати, за вказівкою екс-міністра МВС Віталія Захарченка) відео, багато наших співвітчизників можуть зробити висновок, що в УПЦ нібито існує масова практика порушення таємниці сповіді. Яка, до речі, не тільки закріплена в церковній традиції, а й на законодавчому рівні.
Отже, іноді краще мовчати, ніж говорити. І програти, ніж виграти. Адже користуючись злими методами, нікому й ніколи ще не вдавалося досягти благих цілей.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»