Так званий «Третій Майдан» в Україні – далеко не перша провальна спроба перетворити пересічну акцію протесту на національний протестний рух. Протестувальники, що спробували повторити успіх студентів і «Правого сектору» в 2013-2014 роках, практично відразу визнали свою революційну неспроможність. Втім, були в історії України та її найближчих сусідів і більш вдалі акції, що з тих чи інших причин зазнали поразки.
«Джинсова революція» 2006 року в Білорусі, протести на Болотній площі 2011 року в Росії, «Тарифний електромайдан» 2015 року у Вірменії, антиурядові демонстрації 2015-2016 років у Молдові – всі ці невдалі масові акції демонструють, що протестні настрої є перманентною ознакою молодих демократій Європи та країн пострадянського простору. Постійна невдоволеність рівнем життя, завищені очікування людей і неспроможність політичних еліт відповідати вимогам народу призводять до періодичних, різних за масштабом, та однакових за спрямуванням протестних рухів.
Цього разу «Слово і Діло» вирішило зосередити увагу на акціях протесту, що мали потенціал перетворитися на справжні державні перевороти чи принаймні суттєво вплинути на політику держав, однак так і залишаться лише рядком у підручнику історії. Чи не найбільше таких акцій відбулося в Україні – взяти хоча б «Податковий майдан» чи «Кредитний майдан». Однак практично всі вони закінчувалися мирно, чого, до прикладу, не можна сказати про «Сніжну революцію» в Москві чи «Тарифний електромайдан» у Єревані.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»