Кадрові експерименти в керівництві: промахи Президента чи «виробнича необхідність»?

Навряд чи на кадрові рішення Президента та уряду реагували би так гостро, якби не військові дії в країні. Але в нинішній ситуації будь-яке призначення і звільнення сприймається спостерігачами та громадянами дуже критично.

Черговий скандал в уряді: міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко гучно звинуватив у корупції всіх і вся, а також відмовився добровільно піти у відставку на прохання свого ж керівника – голови Кабміну Арсенія Яценюка. Не дивно, що після всього прем'єр в буквальному сенсі вигнав Шевченка з сьогоднішнього засідання уряду і звернувся до Верховної Ради з проханням вирішити подальшу долю глави Мінекологіі.

Навряд чи на кадрові рішення Президента України та уряду реагували би так гостро, якби не військові дії в країні. Але в нинішній ситуації будь-яке призначення і звільнення сприймається спостерігачами та громадянами дуже критично. Особливо коли йдеться про голову СБУ, міністра оборони країни або про голів адміністрацій охоплених війною та прифронтових областей України.

Найгучніше звільнення Порошенка-президента – без перебільшення, відставка голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Призначення співвласника групи «Приват» на цю посаду свого часу було сприйнято як дуже сильний хід з боку в. о. Президента України Олександра Турчинова, особливо на тлі звинувачень його в «здачі Криму». Правда, тоді ж чекали і призначення губернатором Донеччини Ріната Ахметова, проте погодився Сергій Тарута – про переговори з Ахметовим громадськість так нічого і не дізналася. Навіть, власне, про те, чи відбулися вони.

Порошенко – сильний політик, з цим ніхто не посперечається, і терпіти тиск навіть від такої неординарної людини, як Ігор Коломойський, він не міг. Ймовірно, він і не мав на це морального права, враховуючи те, які складні переговори із Заходом та Росією у нього відбуваються чи не щодня і слабкість подібного роду – не дозволена розкіш для верховного головнокомандувача країни, що обороняється від агресії.

У Коломойського, що називається, апетит прийшов під час їжі, вважають оглядачі. Так, це його величезна заслуга, що сепаратизм не охопив Дніпропетровщину. Придушити терористичне підпілля в області – дорогого коштувало, і вже точно Ігорю Валерійовичу за це вдячні і керівники країни, і жителі потенційно вибухонебезпечної області.

Але історія з губернатором Коломойським закінчилася так, як тільки і могла закінчитися в ситуації, коли інтереси бізнесу виявилися для нього вище за інтереси держави. Ситуація навколо «Укртранснафти» отримала максимально широкий розголос не тільки тому, що на подив публіки в ній безпосередньо брав участь особисто Ігор Валерійович. У словесній дуелі йому опонував також важковаговик у медіасфері і свіжоспечений політик – депутат-журналіст Мустафа Найєм, який пройшов до ВР за списками «Блоку Петра Порошенка». Шоу вийшло занадто яскравим, щоб його можна було спробувати згладити або «не помітити».

Навряд чи на кадрові рішення Президента та уряду реагували би так гостро, якби не військові дії в країні. Але в нинішній ситуації будь-яке призначення і звільнення сприймається спостерігачами та громадянами дуже критично.

Про відставку Ігоря Палиці з посади голови Одеської ОДА можна було б і не згадувати, оскільки після звільнення Ігоря Коломойського це було абсолютно очікуваним – це люди з однієї команди. Але в цій історії вражає не те, хто пішов, а хто прийшов на зміну. У низці кадрових провалів призначення Михеіла Саакашвілі главою дуже непростого регіону поки виглядає як найвдаліший кадровий крок Президента. Що ж, незабаром стане зрозуміло – чи не затісною виявиться Одеса для двічі президента Грузії і чи це не трамплін на його шляху до керівництва Кабміном.

Найбільш очікуваною суспільством відставкою стало звільнення міністра оборони Валерія Гелетея. Саме його, що не мав жодного досвіду керівництва в армії, багато хто прямо називав винним у провалах операцій ЗСУ на Донбасі. Навіщо потрібно було таке нелогічне призначення Президенту – будь-яких офіційних пояснень немає, а неофіційні занадто образливі для Валерія Гелетея, щоб був сенс їх цитувати.

Відставка Валентина Наливайченка стала неминучою після свідчень Дмитра Фірташа в суді Відня. Там опальний олігарх фактично назвав Порошенка чи не своїм ставлеником. Ще один депутат-журналіст Сергій Лещенко впевнений, що після цього Петро Порошенко ніяк не міг залишати у владі близьких до Фірташа людей. Для того, щоб забезпечити звільнення голови СБУ парламентом пропрезидентським силам довелося навіть торгуватися з депутатами від «УДАРу» і ті підтримали звільнення свого висуванця в обмін на дуже зручний для лідера політсили Віталія Кличка закон про місцеві вибори. У цьому одноголосно переконані всі спостерігачі.

Дуже нагадувало театральну постановку звільнення голови ДСНС Сергія Бочковського. Не щодня можна побачити, як на високопоставленого чиновника вдягають наручники просто на засіданні уряду. Тоді ж був затриманий і також звільнений його заступник Василь Стоєцький. «Це не спектакль, це – щеплення», – заявив тоді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, чим ще більше посилив присмак театральності всього дійства. До речі, Бочковський вже судиться з приводу незаконного, як він вважає, звільнення. А от про те, як просувається справа про його нібито корупційні діяння, в яких його звинувачував глава МВС, нічого поки не чути.

Ну і не інакше як театром абсурду називають феєричну операцію з вивезення наших громадян з Непалу після землетрусу в цій країні. Очолив її особисто наступник Бочковського (а до того і після дуже швидкого звільнення з ДСНС – помічник міністра Авакова) Зорян Шкіряк. Той примудрився взяти в цю багатоденну і повну пригод подорож свою подругу і так багато журналістів, що країна спостерігала за пригодами наших рятувальників на сторінках і екранах практично всіх українських ЗМІ.

«Генерал–губернатором» охрестили Олександра Кіхтенка відразу ж після призначення главою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Але генерал вперто не хотів бачити в жителях окупованих територій поголовно зрадників і сепаратистів і був твердо за продовження економічних зв'язків з підприємствами на непідконтрольних Києву територіях і за пом'якшення для громадян України пропускного режиму. І вже точно він був проти суворої блокади «особливих регіонів» Донбасу. За це йому міцно діставалося від міністра внутрішніх справ Авакова в цьому його найжорсткішим опонентом був лідер президентської фракції ВР Юрій Луценко. До речі, буквально наступного ж дня після звільнення Кіхтенко пропускний режим все-таки пом'якшили.

На завершення ж знову про відставку, яка практично вирішена. Якби скандальний міністр екології та природних ресурсів не розумів, що дні його на цій посаді завершуються, то навряд чи він зробив такий екстравагантний хід як «відеозвернення до народу». Все–таки міністр – дещо не тієї величини чиновник, щоб ось так пафосно прощатися з посадою.

Але нашу увагу особливо привернув такий пасаж: «Зараз я звертаюся до народу України. Причина мого звернення пов'язана з політичною розправою, яку зараз здійснює проти мене керівництво уряду... З вірою в ідеали Майдану на посаді міністра я щиро почав боротьбу з корупцією та повернув державі 22 родовища нафти і газу, які були вкрадені у народу сім'єю Януковича. Але робив це всупереч позиції керівництва уряду, який має наявні зв'язки з усіма українськими кланами і захищає їхні інтереси». Враховуючи, що юридична фірма пана Шевченка консультувала тодішнього міністра енергетики Едуарда Ставицького, то йому не знати хто і що в ті часи вкрав? Чи розуміє Ігор Шевченко, що, як кажуть поліцейські в американських фільмах поганим хлопцям, «все, що він говорить, може бути використане проти нього»?

Борис Бобров, спеціально для «Слово і Діло»