Чому українці вірять обіцянкам політиків?

Народні депутати готові роздавати обіцянки завжди і в будь-якій сфері. От тільки, якщо аналізувати потім діяльність політиків, то виявиться, що виконувати свої обіцянки нардепи не поспішають

Українці – невиправні оптимісти і романтики. Заслуженість такого звання численний народ доводить під час будь-яких виборів, вірячи в «світле майбутнє» передвиборних обіцянок. Депутати ж роздавати обіцянки готові завжди і в будь-якій сфері, відрізняється тільки тема обіцянок залежно від рівня виборчої посади. Проте, якщо аналізувати потім діяльність політиків, то виявиться, що виконувати обіцянки нардепи не поспішають.

Наприклад, за перші 100 днів роботи українські парламентарі встигли дати 151 обіцянку і виконати 111 з них. Лідером у рейтингу «обіцяльників» сміливо можна назвати главу Верховної Ради Володимира Гройсмана. Якщо проаналізувати 100 днів його роботи в якості спікера, можна побачити, що в скарбничці голови парламенту понад 20 даних обіцянок. 15 обіцянок за перший звітний період дав Семен Семенченко, 14 ˜– Вадим Івченко. Останній входить у трійку тих, хто своїх слів воліє не дотримуватися: за 100 днів роботи Верховної Ради Івченко не виконав 27% даних обіцянок. На другому місці антирейтингу – Єгор Соболєв, він не виконав 28% даних зобов'язань. А ось топ найбільш безвідповідальних депутатів протягом 100 днів роботи ВР з 36% невиконаних обіцянок очолив лідер Радикальної партії Олег Ляшко, втім, про популізм політика українці чули не раз.

На думку експертів, українці більшою мірою вірять не обіцянкам, а намірам політиків. Так, за словами голови ГО «Система народного контролю «Слово і Діло» Євгена Заїки, прямі і чіткі обіцянки політики дають дуже обережно, у зв'язку з існуючим механізмом відкликання депутатів. «Якщо говорити про передвиборні програми, основна частина кандидатів фіксує в них тільки власну прихильність до тих чи інших процесів, дій чи ідеалів, які ніяк не можна вважати обіцянкою. Саме частково з цієї причини і не працює механізм відкликання депутатів або висловлення їм недовіри, адже встановити ступінь невідповідності дій депутата, наприклад, його передвиборчим деклараціям, дуже складно», – говорить експерт.

За словами Заїки, ситуацію може змінити тільки суспільний запит. «Якщо за допомогою належного громадського тиску виборці почнуть вимагати у кандидатів не тільки абсолютно чітких і зрозумілих обіцянок, а й безпосередніх шляхів і термінів їх втілення в життя, тоді ми зможемо змінити якість вітчизняної політики, її зміст. Відповідно, чим вище планку власних суспільних вимог до представників політичного класу ми будемо ставити, тим більша ймовірність, що останні будуть змушені адаптуватися до відповідних умов. В іншому випадку, Україну і надалі чекає тільки зміна політичних осіб і аж ніяк не підходів, в тому числі і з виконання обіцянок політиків перед виборцями», – підсумовує фахівець.

Втім, зараз планка суспільних вимог, мабуть, не настільки висока, як здається. Якщо проаналізувати найважливіший документ – коаліційну угоду, легко побачити – з виконанням і цих прописаних намірів є проблеми, але громадськість мовчить.

Коаліцією не було розроблено нову стратегію і військової доктрини, не було впроваджено системи стратегічного планування і прогнозування, не збільшено грошове утримання військовослужбовців. А також не було оптимізовано «Укроборонпром», не було призначено командувача Нацгвардією і не був розроблений новий закон про СБУ. Всі ці недоробки стосуються тільки реформування системи нацбезпеки згідно з коаліційною угодою, але ж якщо рахувати кожен пункт документа обіцянкою, то їх там півтисячі! Але ж крім питань безпеки держави залишаються ще й інші злободенні завдання: побороти корупцію, провести люстрацію і реформувати виборче законодавство в тому числі. У недозволеному стані опинилися і інші найважливіші справи.

Не виконує свої обіцянки і Президент України Петро Порошенко. Хоча він засідає в кріслі глави держави вже цілий рік, 50% його обіцянок (або 106, в абсолютному значенні) все ще в процесі виконання. Як кандидат під час передвиборної кампанії Порошенко багато чого наобіцяв: перекрити офшори, незалежний суд, реформу МВС, антикорупційну люстрацію і навіть безвізовий режим з ЄС до кінця першого року президентства, чому вже не судилося бути. Крім усього іншого, Петро Порошенко, як і всі інші політики, обіцяв українцям повернути Крим до складу держави і вирішити ситуацію на сході країни.

Подальша доля всіх цих обіцянок, запевнень, а місцями і популізму, зараз достеменно невідома. Відомо тільки, що українці колись у все це повірили, і хочеться, щоб не дарма.

Анастасія Оратовська (Соснова), спеціально для «Слово і Діло»