Ви, звісно, не знаєте, як не знав і я, поки спеціально не зазирнув у календар, що завтра, 17 лютого, буде День спонтанного прояву доброти. Ну добре ж, адже що може бути прекраснішим за спонтанний вияв доброти? Хоча саме в цей спеціально призначений день спонтанність очевидно істотно постраждає. Є у подібних приємних свят і ще одна вада, відома за іншими призначеними датами прояву братньої та всякої іншої любові: а що ж у інші дні?
День єднання був призначений президентом цілком спонтанно, під тиском неприємних обставин бурхливо поточного моменту, який вимагає від українців нештатного прояву цієї самої єдності. Ідея виділити дату відтепер і назавжди дещо поспішна, бо велике бачиться на відстані, і 16 лютого треба було б дати трохи відстоятися, щоб зрозуміти, чи потягне цей день символічне навантаження. Та й вибір єдності як предикат, напевно, не дуже вдалий. Відповідні конотації є не лише в днях Соборності, Незалежності, Конституції, державних гімну та прапора, мови та вишиванки, а й у всіх інших, включаючи народні, які, звичайно ж, насамперед об'єднують громадян, підкреслюють на 24 години їхню особливу єдність.
Краш-тест для суспільства: експерт оцінив психологічний аспект загрози вторгнення РФПолітолог розповів, чому ситуація довкола загрози вторгнення Росії стала психологічним тестом для суспільства.
Україна перебуває в найгарячішому періоді свого національного, у всіх сенсах, самовизначення, і тому зрозумілі прагнення влади, причому будь-якою, не тільки нинішньою, якоюсь символічною вішкою позначити контури, що намічаються, а заодно і застовпити власну роль у будівництві нації. Щоправда, під рукою немає багатого концептуального набору, тож у хід ідуть пафосні банальності із уже заграного синонімічного ряду: національна згода, згуртованість, нерозривність, спаяність, солідарність, консолідація. Ну і, як уже заведено, національна символіка та вишиванки. З одного боку, нічого поганого, а за інтенцією взагалі чудово, але не відпускає відчуття змістовного пробуксовування, непродуктивної зацикленості на прийомах, освоєних та засвоєних політиками та бюрократією у попередній період.
Звідси, до речі, і помітні ревнощі, з якими представники минулої влади ставляться до використання «зеленими» всього цього набору прийомів та символів, на яких будував та будує свій патріотичний образ Петро Порошенко. Наголос, звичайно, робиться на нещирості кроків і жестів політичних опонентів, на тупому ентузіазмі виконавців, які часом перетворюють патріотичні акції на місцях на квазіпатріотичні і тим самим, по суті, на антидержавні заходи. З опозиції справді багато речей стають помітнішими. Слід лише нагадати, що коло виконавців у нас майже не змінилося з часів якщо не Кучми, то Ющенка-Януковича точно, і за п'ятого президента учні та бюджетники так само завчено махали прапорцями, як махають при шостому. Практика організації патріотичних ритуалів, ініційованих згори, слідує звичним шаблонам, закладеним ще піонерськими організаціями та комсомолом.
Як каже політичний психолог Світлана Чуніхіна, найгірше, якщо нинішня тривожна ситуація, яка сильно струсила Україну, нічого в результаті не змінить у суспільстві та владі, не змусить винести з неї якийсь важливий та корисний урок. Поки схоже, що так і буде, ми залишимося незмінними. Ну, плюс День єднання.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»