Найкращі бездомні люди країни. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Українські чиновники, служиві люди і депутати не погодилися б з Воландом, який стверджував, що квартирне питання зіпсувало людей. Багатьох з них воно сильно поліпшило. У матеріальному сенсі, звичайно, бо душі там не врятувати.

У кожному скликанні Верховної ради трапляється скандал з матеріальними компенсаціями депутатам за проживання в столиці. Зокрема, у червні Комітет виборців України повідомив, що з 52 народних обранців, які орендують житло в Києві за бюджетні кошти, 29 виявилися мільйонерами. У минулому скликанні компенсацію отримували 176 депутатів (за даними на 2017 рік), частина з яких мала власне житло в столиці. Серед парламентських «бомжів» виявилися Андрій Вадатурський – син і заступник за бізнесом одного з найбагатших людей у країні, власника компанії «Нібулон», Євген Геллер – колишній неформальний контролер партійної каси Партії регіонів, Михайло Ланьо – важлива людина на Закарпатті, без якої по той бік кордону людям було б нічого курити. Так вчинили й безліч інших сильно небідних законодавців, які запросто могли б зняти або купити собі пару кварталів у столиці, але воліли взяти гроші в держави, до речі, абсолютно смішні в їхніх масштабах суми.

Топ-10 найбагатших нардепів, які отримують компенсацію за житлоУ травні компенсацію з бюджету за оренду житла в Києві отримали депутати з мільйонними статками і нерухомістю в інших містах України.

Щедрості нашої злиденної батьківщини болісно заздрять у Сполучених Штатах, які надають Україні матеріальну допомогу в міру можливостей, а своїх конгресменів тримають у чорному тілі, нічого не доплачуючи їм за те, що вони перебралися до столиці. У 2018 році в «Нью-Йорк пост» вийшла пронизлива стаття, в якій повідомлялося, що близько ста членів нижньої палати конгресу живуть у приміщеннях, наданих їм державою для роботи, оскільки не в змозі оплачувати дороге житло у Вашингтоні. Якщо ви думаєте, що колеги до них відчувають виняткову повагу, ви помиляєтеся. По-перше, вони порушують норми етики, перетворюючи офіс у спально-кухонне приміщення, з відповідними видами й запахами, дискредитуючи звання конгресмена. По-друге, користування в приватних цілях приміщенням, комунальними послугами та інтернетом, фінансованими з американського бюджету, – це зловживання в чистому вигляді. По-третє, немає чого балотуватися, якщо знаєш, що не зможеш прожити у Вашингтоні.

Джеймс Комі в гучних мемуарах описує свої сумніви у 2013 році, чи погоджуватися на пост глави ФБР. На той час колишній заступник генерального прокурора США попрацював у приватному секторі, матеріально, нарешті, оперився, і знову перебиратися з Нью-Йорка до Вашингтона на держслужбу з її низькою зарплатою сильно не хотілося, маючи п'ятьох дітей у тому віці, коли вони, один за іншим, повинні йти до коледжу, – чималі витрати. Сумніви розвіяла дружина Патрісія, яка виявилася готовою йти на жертви заради улюбленої роботи чоловіка і тут же взялася до пошуку відповідного житла в околицях столиці, щоб його купити. Розумієте, це всесильне ФБР не в змозі наділити свого керівника квартирою або будиночком! А в нього немає можливості потім приватизувати відомче житло і продати за хороші гроші: елементарна ходова схема, яка збагатила і продовжує збагачувати тисячі українських начальників, які паразитують на бюджеті.

Нещодавно в соцмережах потрапив на очі папірець, в якому Офіс генпрокурора України клопоче про виділення ділянки в самому центрі Києва з метою будівництва там житлового будинку для працівників прокуратури, які «відчувають необхідність поліпшення житлових умов і забезпечення житлом». Які гешефти провертаються при подібних будівництвах – окрема історія. Але чомусь прокурорам не по змозі, як нормальним людям, орендувати квартири або збирати роками кошти на власні. Те ж стосується й інших державних відомств, чутливих до житла своїх працівників за бюджетний, тобто за наш з вами рахунок. Очевидний, але такий приємний для когось пережиток радянських часів, коли іншого житла, крім державного та трохи кооперативного, просто не було.

Питання: що потрібно, якої жахливої сили політична воля або тільки божественне втручання, щоб відвертий грабіж порожньої казни, а хоч би й не порожньої, колись припинився? Звичайно, хлопці знайдуть тисячі інших способів поживитися за держрахунок, але нехай хоча б ця зовсім вже нахабна можливість перестане бути доступною.

Нещодавно в соцмережах обговорювалася ініціатива змусити дітей у столиці співати перед уроками гімн: «А що такого, адже в США так роблять!». Річ у тім, що в США при цьому не роблять багато чого іншого, що без докорів сумління роблять у нас.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: